Сікутор

Страница 2 из 3

Конисский Александр

Треба сказати, що балакав сікутор такою мішаниною велико-мало— і білоруської мови, що не можна було сказати, якою суще мовою він балакає, або хоч яка у нього яку переважає? Се залежало від того, про що саме він розповідав: у розмові про службу "пуд калакулом" переважала лексика білоруська; в розмові про "паход на Каре" 1 сипалася військова фонетика з військовою термінологією і з додатком до речі і не до речі московського "с", коли ж бесіда переходила на земського начальника або інше цивільне* начальство, тут сікутор пильнував уживати лакейських та правничих виразів наших писарів та сільських брехунців.

Недовго він служив "пуд калакулом"; покинув, і покинув єдине через те, що, опріч усього іншого, мусив ще й "хартов харчувать"; пан, бачте, був мисливець; отже, "чаловіку, ко-торий вірою і правдою прослужив 15 гадкув боїу і гасударю, непристойно-с з-пуд хартов карито шароваць".

Подавшись шукать "більш чистого" хліба, сікутор пристав до одного "підпанка" на літо "калавурить" леваду. Підпанок той, очевидно, був "голова премудра":* під самим селом була у нього невеличка нивка; він обкопав її від шляху ровом таким глибоким, що й курка в ньому не сховається, ставши на саме дно. Обкопавши, поставив на леваді курінь і посадив сторожа займати усе, що вскочить у леваду; бачте, спаш, а за спаші земство видало незвичайно високу таксу. Сторожу за вірну службу підпанок, опріч харчів, положив половину з того, що заробить на спашах. Річ очевидна: своя користь примушувала сторожа добре пильнувати спашів, а левада та була така спокуслива, що яка "тварюка" йде повз неї, не втерпить, щоб не переступити "рів" і не смикнути трави або кількох колосків вівса чи ячменю. Смикне, а сторож зараз с куреня "тварюку" та на налигач. От у нього і "заробіток". Сікутор і тут недовго служив: слулиив він "вірою і правдою", і підпанок довіку держав би його, так же сталася з ним чудна пригода. Раз якось під темну ніч ввалилася до нього в курінь якась нечиста сила, зв'язала йому руки й ноги, роздягши попереду гольцем; тоді потрощила йому ребра, попекла все тіло кропивою і вимазала дьогтем, а в леваді геть-чисто начисто витолочила і горох, і овес, і сочевицю, і все, що було, та ще й наказала, щоб він за тиждень покинув і підпанка, і село; "а ні — то,— сказала нечиста та сила,— не лшть тобі на сім світі: або на осиці висітимеш, або в лотоках плаватимеш!".

Сікутор тижнів зо три після того кволів, а одужавши, мусив послухатися "нечистої сили": перебрався в другий повіт і став "колієм", себто пристав до різника: "різав і білував усяку скотину". Професія "колія" подобалась йому. Застромить, було, ножа під серце чи свині, чи корові, чи телиці — і так гарно дивиться, як кров цівкою б'є, а воно, тварюка та, тріпочеться... Почнеш патрошить — кров така тепла, руки твої наче в теплому мителю...

Добре було жити Петру Товбичу (так зоветься сікутор) "колієм" у того різника, та, на лихо йому, різник спився і збанкротував, а "колій" мусив "по попущенню господньому" стати за сторожа при П-му волосному суді, властиво при волості.

Трапилося якось у волості справляти присуд волосного суду, а по тому присуду треба було вибити одного парубка різками. Роль сікутора при волості звичайно справляє сторолс. І от довелося Петрові виступити в сій ролі. "На мій талан,— розповідав він мені,— трапилося так, що тоді саме приїхав до волості сам господин земський начальник і захотів своїми очима упевнитися, сколь добросовісно ісполняються при волості приговори волосного суду... Ну, так я і показав, як треба догоджати начальству!.. Як засипав п'ятнадцяту, так той і глас потеряв! Після десятої вже перестав кричати, тільки кидається з одного боку на другий... Земський начальник похвалив мене і на чайок десять копійок дав".

— Молодець ти,— каже. А я йому:

— Рад стараться, ваше високородіє! Я службу поні-маю! Ні своєї руки, ні чужої пані старої не пожалію!

— Молодець! — похвалив земський удруге.— Я тебе не забуду!

І спрайді не забув: за півроку, чи що, він якось так хитро та мудро улаштував, що Петро Товбич став сікутором на всю його округу. Наказав він, щоб по всіх його волостях, де тільки треба кого вибити різками, так щоб на сю справу кликали Товбича і за кожну сікуцію платили йому... Одно слово: Петро Товбич став на цілий "участок" земського начальника катом.

— Народ зове мене катом,— признався Петро,— але зове нишком, за очі, а в вічі ніхто так не посміє, в вічі величають мене: господин сікутор...

Петро трохи помовчав. Мовчав і я, мовчав і Павло мій. Правда, Павло разів зо три голосно сплюнув, але я запевне не скажу, чому він сплюнув. Він тоді саме люльку смоктав; 'може бути, що тютюн у нього був дуже міцний...

Перегодом Товбич знов:

— Должность сікутора — доложу вам, ваше високородіє — очинно (вельми) клопотлива: яка б не була на дворі негодь, а покличуть тебе, хоч би й за півсотні верстов — треба йти!

— Пішки? — спитав його Павло.

— Коли де поблизу та в добру погоду — так пішки, а коли дальше десяти верстов або в негодь — так підвода приїздить по мене...

— А різки чиї у тебе? — глумливо спитав Пазло.

— Різки? На різки мені дають окремо гроші: три карбованці на рік. На стільки не вийде, де трапиться зручно, так.я й так собі без грошей начухраю, а інколи за п'ятака цілий оберемок дадуть. От я нав'яжу пучечками і держу в льоху, щоб не сохли; а коли треба й — беру. Звісно, куди їду на сікуцію, різки в торбі везу... Клопотно... Та спасибіг богу і його високородію господину земському — як настановили мене сікутором, так зробили і полегкість: став я ніби сторожем тут, у сусідньому селі, на збірні. Діла там ніякого, а кватира добра, тепла, топливо дають; платять мені два карбованці на місяць... Люде тут добрі, до кого піду — кожне дасть пообідати...

— Добре, а з своєї сікуції що ж ти заробиш? Чи є яка вигода? — хитро глузує Павло.

— Вигода? Яка ж вигода! Коли сікуції доволі, так і вигода, а мало, так і заробітку мало...

— А все-таки, скільки за рік?

— Рік в рік не припадає: позаторік заробив тридцять шість карбованців, торік шістдесят, а от сього року ледві й на сорок зіб'ється, бо від нового року й досі тільки вісімнадцять карбованців перепало...