V
Зі таємного розпорядження управителя Владикавказької залізниці, генерал — інженера Крігер — Войновського, на станцію Владикавказ подали пізно вечером екстренний поїзд спеціяль-ного призначення. Залізнична прислуга з ознаками найвищої пошани провела восмірку пасажирів до їхніх купе й тихо, без свистків, вирядила в таємничий рейс.
Поїзд, у складі потужного паровоза, двох вагонів першої кляси й одного багажного, рвав повітря, минаючи великі станції без зупинок і набираючи воду на маленьких. Ельхотове, Муртазове, Прохладна, Незлобна, Мінеральні Води, Невин-номиська — все далі й далі позаду лишалася довга смуга сизих кряжів, зелено — кучерявих горссхилів і сніжнобілих недосяжних верховин.
Ранком поїзд вихопився на кубанські степові простори, назустріч иордостові, що широкими колючими мітелками підмітав Північний Кавказ. Але машиніст не зважав на ворожі вихватки степового шалоброда й твердо кидав кочегарові:
— Ще піддай! ^
І поїзд, перемагаючи стихію, швидко минав шумливі залізничні вузли — Армавір, Кавказьку, Тихоріцьку,— поринаючи все глибше й глибше в степову далечінь.
А перед нього, навипередки, дротами бігли від комітету до комітету іскорки тривоги:
..."Мимо станції пройшов таємничий екстренний поїзд невідомого призначення. Перевірте документи під час зупинки. Повідомте дальші станції"...
І так якось складалося, що чиясь всевладна рука доставляла телеграму адресатові якраз останньої хвилини, коли вже поїзд проходив станцію— Іноді на перон вискакували з погрозами робітники, але поїзд майже не затримував ходи й леті* далі, поблискуючи вікнами, затуленими завісами.
Того дня по залізничних майстернях і робітничих комірчинах розлізлися неймовірні чутки:
—і— Антанта послала своїх представників до Каледіна.
— Та не Антанта, а Миколай Миколайович.
:— А я чув, ніби він сам проскочив на Дон із своїм штабом.
— Бреши більше! На чортового батька Каледінові старе барахло?
— А що ти думаєш ? Для представництва, для марки ? Туди тепер на Дон звідусіль пливе старе гайно.
— Дак чого ж наші комітети ловлять ґав? Коли йде мимо невідомий поїзд — стій 1 А як не слухає, то можна в тупик загнати або й під одкос пустити.
— Хіба не знаєш наших комітетів? Хто там засів? Хто хазяйнує на станції? Хто порядкує на всій залізниці?
Поки що на всій залізниці порядкував "Вікжел"—Всеросійський виконавчий залізничний комітет, що спочатку вороже ставився до більшовиків. З його ласки в правліннях та залізничних управах сиділи генерал-інженери Печковський та Крі-гер-Войновський з цілою армією старих службовців. З їхнього спеціяльного наказу начальники станцій сами пропускали таємничий поїзд, виставляючи до стрілок надійних стрілочників. А всемогутній (для того часу) Вікжел утихомирював схвильовану залізницю телеграмою:
"Поїзд погоджено Вікжелем. Екстренна нарада держав-
ного значення"...
Леушківську, Криловську, Кущовську проскочили непомітно. На Степній паровіз, засапавшись, спинився біля водотоки, подалі від перону й заходився похапцем глитати воду. Тим часом до нього метнулося з станції п'ять розкуйовджених постатей у кашкетах і заялозених кожанках. Чорновусий здоров'як почепився на ступеньки заднього вагона й почав торготіти в двері, вигукуючи:
— Відчиніть!.. Іменем революції вимагаю!
Двері відхилилися. Дорогу рішуче заступив поставний осавул у майстерно пошитій черкесці тонкого дагестанського сукна. Спокійним, упевненим рухом підніс він свисток до повних соковитих губ і подав наказ рушати. А потім того наїжачив свої брови над банькатими холодними очима й гостро запитав:
— Вам чого тут треба?
— Документи перевірити.
— Я — комендант поїзду, душа моя. Я сам відповідаю за документи. Поїзд екстренний, спеціяльного призначення й жадним перевіркам не підлягає.
— Чхати я хотів на всякі спеціальні призначення! Мені дав особисте доручення тихоріцький комітет!
— Геть мені зразу ж!
Осавул раптовим, коротким і сильним ударом скинув робітника з східців і замкнув двері. Поїзд швидко рушив далі, лишаючи позаду себе кучеряву низку роздратованої лайки, придушеної гуркотом коліс:
— Ах ви ж бандити... в бога... в печінку 1.. Я вам цього так не подарую!.. А ну, катай за мною до контори...
П'ять схвильованих постатей вдерлися до контори, відсунули чергувального від апарату й викликали будку на 46-й верстві.
— Найдо,— ти? Робітники ще працюють на схим 45-ї? Негайно навантажте дрезину старими шпалами й пустіть на зустріч екстренному поїздові! їде контрреволюція. Наказ передає Кравченко.
— Єсть 1 ї
Що ближче до Ростову, то пильніше вдивляється машиніст уперед. На схилі 45 —ї верстви вчасно помітив він дрезину, що мчала назустріч із купою шпал. Твердо наліг на реґулятор, розігнав поїзд і страшним ударом скинув дрезину геть; тільки вагони кілька хвилин скакали на скрепах, наче підбита коняка.
На Каялі ждав паровіз, надісланий з Ростову на зміну. Комендант поїзду повеселішав і пройшов до нового машиніста.
— Ну що? Як там Ростов? Пройдемо?
— А чого ж не пройти ? Все підготовлено. Вас пропустять аж п'ятою лінією, відгородивши від перону двома товарними. На стрілках стоятимуть наші.
— А що кажуть робітники?
— Хе-хе... Там така веремія пішла! Хтось пустив чутку, нібито екстренним поїздом везуть Калединові гроші й зброю. Готуються забрати, сподіваючись, що мінятимуть паровоза.
Осавул прикро скривив свої губи.
— Варанта!.. Ну, з богом, рушайте!.. В Новочеркаському — нагорода.
Ростов пройшли повною ходою, між подвійними стінами товарних поїздів, подалі від перону. За Ростовом комендант поїзду, колишній капітан, а тепер — осавул Терського війська Доногуєв увійшов до середнього вагона з виглядом переможця.
Тут було просторо й затишно. В одному з купе семеро військовиків середнього віку смачно запивали чорний агра-ханський кав'яр золотаво-бурштиновим кахетинським. Осавула зустріли веселими вигуками. _
— З щасливим рейсом, Олександре Ивановичу! Беріть склянку і спробуйте, чи далеко дно в пляшці.
Доногуєв увічливо скалив білі, гострі зуби й самозадово-лено хвалився, наливаючи вино:
— Да, скажу я вам... Проскочити 650 верст мимо та-ках більшовицьких гнізд, як Кавказька, Тихоріцька, Ростов — це не абияке щастя... Ваше здоров'я, панове!