Та на Настю ніхто не звертав уваги, бо всі знали, що для неї проблема власного поросяти набагато дорожча й актуальніша, ніж проблеми реалізму й абстракціонізму.
Виступаючих було підготовлено три: від наймолодшого покоління – Ганя Хруставка, краща напихальниця ковбас, від середнього – начальник цеху луплення шкури Іван Чавунов, від старшого – незамінний майстер обробки копит і рогів Наум Гундерман. На збори було запрошено й записано на виступ ветерана всіх громадських заходів, пенсіонера Гаврила Гаврилова.
Виступаючі ходили поза кулісами, завчали з газети прізвища абстракціоністів, щоб негайно висловити обурення, викликане їхньою творчістю.
Першим на трибуну вийшов Віктор Мотовило. Він пояснив присутнім, що таке абстракціонізм, сказав, що це "щось" таке, якого ніхто не розуміє і проти якого треба боротися підвищенням продуктивності праці і своєчасною сплатою членських внесків.
– Є і в нашому здоровому колективі паршиве явище абстракціонізму, – закінчував твердо свій виступ Вітька. – Наш комсомолець Льонька Рубченко, кажуть, недавно намалював якогось святого і продав старій Степаниді…
– Це ганебно для комсомольця! – дзвеніла своїм голоском Ганя Хруставка. – Я після десятого класу одразу ж прийшла на виробництво і своєчасною сплатою членських внесків буду боротися проти релігійного дурману…
Представник старшого покоління Наум Гундерман у своєму виступі докладно зупинився на якості продукції комбінату й сміливо зачепив місцевком за неправильний розподіл путівок.
Іван Чавунов навів живий випадок із життя, який зіткнув його віч-на-віч з абстракціонізмом:
– Бачив я його на виставці в області. Всі портрети як портрети, а то – дядько без голови. І підписано: "Тракторист. Ескіз". Я підійшов до директора. Кажу: "Що ви брак чіпляєте?" А він: "Це не брак, це ескіз".
Найбільше абстракціонізмові та його носієві на комбінаті – Льоньці Рубченкові – перепало від найстаршого оратора, пенсіонера Гаврилова. Почавши з своєї громадської діяльності і закінчивши труднощами під час війни, Гаврилов нещадно довів Льонці, що той стиляга.
Зрештою, Льоньці дали можливість покаятись, але він сказав:
– Товариші! Я не винен. Я ніколи не тримав пензля, але тітка Степанида попросила, щоб її святому підправити носа, бо в неї руки тремтять.
…Наступного дня в райгазеті "Підлубенський край" було дано звіт зі зборів м’ясокомбінату. В звіті говорилось, що молодий художник Леонід Рубченко вдався до шарлатанства – до абстракціонізму…
Минуло трохи часу. Комбінат й далі плив у руслі харчопрому. Його працівники крокували в ногу з життям, бо їхній директор стежив, щоб вони не збивалися з ритму. Не було між ними тільки Льоньки Рубченка. Кажуть, що після того, як в передовій статті обласної газети, поруч з місцевим поетом-формалістом і художником-абстракціоністом, було згадано його прізвище, Льонька відпустив бороду, накупував фарб, розрахувався з комбінатом і перейшов на творчу роботу…
Персона грата
Сірко зі своїм господарем переїхав у нове село. Село Сіркові сподобалося. Річка. Луг. Ліс. Бігай собі досхочу. Жодна машина за тобою не вженеться. А найбільше Сіркові сподобалось, що псів у цьому селі не тримали на прив’язі. Сірко змалечку не терпів нашийника. Вважав, що він принижує собачу гідність. Справжнього друга на ланцюгу тримати не треба.
Вже першого дня Сірко оббігав подвір’я, садок. Обнюхав кожну яблуньку, кожен стовп. І авторитетно визначив, що тут недавно побувало принаймні п’ять сусідів.
Одного з них Сірко побачив на межі. На високих міцних ногах. Хвіст помелом. Настовбурчені вуха. Мабуть, батько його був із вівчурів. Передніми лапами щось завзято випорпував. Раз по раз принюхувався до дірки.
Із сусідського подвір’я дитячий голос покликав:
– Рябко! Рябко!
Підвів голову, повернувся. Далі знову глянув. Й знову заходився рити.
Нараз на межі з’явився руденький патлатий цуцик із обрубаним хвостом. Худі кривенькі ноги. Жовтий, ніби облізлий, ніс коцюбою догори.
Підбіг до Рябка. Понюхав кінчик його хвоста. Нахилився над ямкою й загарчав.
Сірко ще не бачив такого зухвальства. Біля чужої ямки поводиться, ніби коло своєї власної.
"Нічого, – подумав Сірко, – зараз Рябко ухопить тебе за патли, нахабо нещасний. Дух із тебе випустить".
Але Рябко, на диво, відскочив од своєї ямки. З жалем стежив, як цуцик, залізши в ямку, викидав звідти землю.
Від здивування Сірко перебакирив голову.
Та небавом довелося здивуватися ще раз.
Сірко стояв біля тину. Дивився, як посеред вулиці великий чорний Беньо, вигнувши хребта, гриз костомаху. Раптом де не взявся рудий цуцик. Гаркнув на Беня. Той вайлувато відскочив. А цуцик забрав костомаху й потягнув У кущі.
Якось на вулиці Сірко побачив, як цуцик підскочив до здорового кудлатого Рекса і вкусив за лапу. Здавалося, мить – і од цуцика зостануться тільки кігті. Але Рекс винувато заскавучав і, підібгавши хвоста, втік у кукурудзу.
Та найбільше здивував Сірка ще один випадок. Під кущем бузини, в холодку, сиділа Жучка. Сюди прибіг Рекс, приплентався Беньо. Потім смикнув Рекса за хвоста.
Тоді накинувся на Рябка. А ті лише відгавкувались. Та вискочив господар Жучки. Потягнув пужалном Рекса по хребту, усмалив Беня, зачепив Рябка, замахнувся на цуцика і… рука його з пужалном заклякла в повітрі.
Здивований Сірко так-таки нічого і не втямив.
– Слухай, – спитав якось Сірко вайлуватого Беня, з яким уже встиг обнюхатися. – Що ото за рудий? Пристав до мене вчора, як реп’ях до хвоста. Я йому ледь горло не перегриз.
– Ти що! – перелякано глянув Беньо. – Ти краще подалі від гріха. Барона через нього забрала будка. А Муху звинуватили, що вона скажена. Це ж Пуфик нашого гицля.
Хек… свіжоморожений
Гоша з тридцятої квартири – пророк. "Основне, – каже, – мати хороший настрій. А зіпсувати його – знайдеться кому".
Піднімаюся вранці. Моя благовірна вже роги на голові накрутила. Розфуфирилася. А мені на сніданок знову хека свіжомороженого під носа суне.
– У тебе що, – питаю, – капітан далекого плавання полюбовник? Щоранку хек і хек?
– Ні, каже вона. – У мене чоловік – водолаз. З калюж не вилазить.
Обмінялися компліментами.
Вона зауважила, що я неотесаний мужлан. Я сказав, що вона пронафталінена інтелігентка. Додав "пропади ти пропадом" і грюкнув дверима. Пішов підвищувати продуктивність праці.