— Це не так мало, професоре, — Ейнштейн закрив своє обличчя клубком диму. — Це багато. Ну, а що безпосередньо привело вас до відкриття невидимих променів?
— Виготовлення катодних лампочок…
…1884 року професор Пулюй із своєю молодою дружиною переїхав до Праги й поселився у найманій квартирі на вулиці Яна Гуса. Помешкання було скромне, та молоде подружжя тісноти поки що не відчувало, а Пулюй і зовсім був щасливий: у темній просторій коморі розмістив свою першу лабораторію.
Нарешті мав можливість зосередитися над загадкою, яка постала перед ним ще в Страсбурзі. Одного разу, експериментуючи над вакуумними лампами, він спостеріг дивне й незрозуміле явище: коли спрямовував округлої форми катод на екран — утворювалась флуоресценція, і при світлі трубки можна було навіть читати. Не міг збагнути, що відбувається у вакуумній трубці, коли до неї підвести струм: певне, з катода на екран посилаються невидимі промені. Він назвав їх променями "Ікс" і вирішив проконсультуватися в молодого доцента фізики Страсбурзького університету, в якого два семестри слухав лекції, — Вільгельма Конрада Рентгена.
Рентген уважно вислухав студента й сказав скептично: "Це хлоп’ячі розваги, такого бути не може".
Пулюй подав свою вакуумну трубку на паризьку виставку, отримав за неї срібну медаль, а свої спостереження виклав у статті "Сяюча електродна матерія і четвертий стан речовини", яку видав окремою брошурою. Та ніхто у вченому світі на неї не зреагував.
Настав перший Святий вечір у новій празькій квартирі. Катруся готувала вечерю, а Пулюєві згадувалися далека гримайлівська колядка, шелест кожухів під вікнами, скрип чобіт і слова колядки: "На небі зірка ясна засяла і ясним світлом сіяє…" І тихим світлом сіяє… тихим світлом… Він вийшов з–за столу, на якому вже стояла вивершена макітра медвяної куті, зайшов до лабораторії й зачинився зсередини. Скільки не благала дружина — весь вечір не виходив.
Включив індуктор, і темрява в комірці прорідла від блідого тихого світла, випромінюваного трубкою. Він накрив трубку чорним папером — світло померкло, проте на столику, що стояв навпроти, все ще блищав кристалик барію. Пулюй взяв фотопластинку і поставив на столик. Пластинка засвітилася. Він поставив другу, перед тим заслонивши трубку рукою. І сталося несподіване: на ній відбився кістяк руки!
Пулюй вбіг до кімнати й розбудив Катрусю вигуком "евріка".
— Я знайшов невидимі промені, які проникають крізь тверді тіла. Мені вдалося побачити невидиме, ти розумієш?
— Ти повинен про це негайно оголосити світові, це ж відкриття віку! — порадила дружина.
— Чи ти при своєму розумі? — сахнувся Пулюй. — Оголошувати світові про відкриття, яке я не вмію пояснити? Наражатися на компрометацію? Ні, ні… Спочатку треба удосконалити трубку, всю технологію фотографування невидимого, дослідити природу невидимих променів… На мої лекції приходять також і вчені, я викладу… Хтось мені допоможе.
— У тебе ж перехоплять винахід. Спам’ятайся!
— Ніхто не перехопить. Я ще вірю в елементарну людську порядність. Зрештою, в мене є вже опублікована стаття на цю тему.
— У ній ти ставив тільки здогадку, а нині маєш конкретний результат досліду.
— Не переконуй. Не в моїх звичках вихоплюватися, мов Пилип з конопель.
Пулюй демонстрував свій винахід на лекціях у Німецькій політехніці. В аудиторії не вистачало місць. До професора в перервах підходили студенти, асистенти, професори — з безліччю запитань. Особливо цікавився Пулюєвим відкриттям молодий доктор електротехніки з Вюрцбурга Лехер.
Січневого післяобіду 1896 року професор Пулюй прийшов після лекцій додому, втомлений ліг на канапу й почав переглядати газети. Розгорнув тижневик "Presse"і на першій сторінці прочитав повідомлення: "23 січня 1896 року у Вюрцбурзі на засіданні фізико–математичного товариства професор Вільгельм Рентген виголосив публічну лекцію " Про невидимі промені"". Рентген називав ряд імен учених фізиків, про Пулюя не згадав ні словом…
Того ж дня професор застрелив з флобертівки свою улюблену морську свинку, зачинився з убитою тваринкою в лабораторії, поставив тіло свинки між трубкою й фотопластинкою і запустив індуктор. На негативі чітко відбився кістяк тварини з дробинкою шроту на лівій ніжці. Заніс фотографію в редакцію чеської газети "Світозор", редактор заслав її в номер.
За два тижні в аудиторії Німецької політехніки Пулюй виголосив публічну доповідь "Про невидимі катодні промені й фотографування невидимого". Після прочитання лекції на столі біля нього виросла гірка записок з запитаннями, і в одній він прочитав: "Шановний професоре, чому ви називаєте невидимі промені "Ікс", а не рентгенівськими?"
— Оце і все, що я вам можу сказати, пане Альберт, — закінчив Пулюй свою розповідь. — Доктор Лехер, як мені стало відомо, не тільки працював разом з Рентгеном, він ще й син редактора тижневика "Presse".
— Ви заперечуєте будь–який вклад Рентгена у справу відкриття? — запитав Ейнштейн.
— Зовсім ні. В науці можливе подвійне відкриття. Є такі прецеденти. Не заперечую Рентгенових здібностей. Та навіть якщо він і сам дійшов до відкриття невидимих променів, усе одно вчений знав, що їх давно відкрив я, і наукова шляхетність мала б примусити його назвати й моє ім’я. Дарма… А все інше ви знаєте: Рентген розповсюдив по всьому світу фотографію із зображенням кістяка руки його дружини, а в 1901 році отримав першу в світі Нобелівську премію. Така наша слов’янська доля, це ж не перший випадок… Багато писалося в пресі про мій пріоритет, та промені називаються рентгенівськими й досі, і я теж змушений так їх називати.
Ейнштейн мовив із співчуттям:
— Не маю жодних підстав не вірити вам… Та погляньте на цю справу з супротивного боку. Невидимі промені підштовхнули вчених до відкриття електронів, у науці розпочалася нова епоха. Якби вас запитали, що важливіше для людства — ваше ім’я чи це відкриття, ви напевно віддали б перевагу другому… Скаржитесь на слов’янську долю. Хіба в цьому справа? Американський континент назвали іменем Амеріго Веспуччі, хоч він його й не відкривав.
— У вас в руках, пане Ейнштейн, — відказав Пулюй, — праця слов’янина Миколи Гулака про четвертий вимір.