— П'ять тисяч... — невпевнено повторив Даніель. Його тугий гаманець лежав у внутрішній кишені, гаманець торгівця свиньми, його треба було тільки відкрити і дістати п'ять тисяч. Матьє раніше часто допомагав йому.
— До кінця місяця я віддам тобі половину, — сказав Матьє. — А другу до чотирнадцятого липня, якраз тоді я одержу платню за серпень і за вересень укупі.
Даніель глянув на його землисте обличчя і подумав:"Цей тип страшенно засмучений". Потім він подумав про котів і відчув, що в ньому немає жалости.
— П'ять тисяч франків! — зажурено мовив він. — Таж їх у мене немає, старий, от що...
— Ти ж днями казав мені, що в тебе накльовується грошова оборудка.
— Знаєш, старий, оборудка ця не вигоріла: ти ж знаєш, що таке біржа. Втім, усе це просто: в мене купа боргів.
Він і не думав надавати своєму голосові великої щирости, йому не хотілося переконати Матьє. Та, побачивши, що той не вірить, Даніель розлютився:"А йшов би він під три чорти! Він вважає себе таким проникливим, гадає, ніби бачить мене напрозір, питається, чому це я повинен допомагати йому: нехай запозичається в таких, як сам". Найдужче дратувало те, що в нього був звичайний бундючний вигляд, Матьє не втрачав його навіть у журбі.
— Гаразд! — схвильовано сказав Матьє. — Ти й справді не можеш?
Даніель подумав:"У нього і справді велика скрута, якщо так наполягає".
— Звичайно ж. Мені дуже шкода, старий.
Йому було ніяково від збентежености Матьє, але не так уже й неприємно: все одно, що здерти ніготь. Даніель полюбляв двозначні ситуаціїї.
— Тобі терміново треба? — чуло поспитався він. — Може, позичиш у когось іншого?
— О, знаєш, кого вже не хотів би я турбувати, то це Жака.
— А й правда, — трохи розчаровано сказав Даніель, — ще ж є твій брат. Можеш бути певен, що гроші у тебе вже в кишені.
Матьє мав спантеличений вигляд.
— Легко сказати. Він взяв собі в голову, що позичити мені ще бодай одне су — значить, надати мені кепську послугу. "В твоєму віці, — сказав він мені, — пора вже бути незалежним".
— О, тоді він тобі напевне позичить, — прямо заявив Даніель. Він поволі висолопив кінчик язика і з утіхою почав облизувати верхню губу: із самісінького початку він зумів знайти тон удаваного і хвацького оптимізму, що неабияк лютить людей.
Матьє зашарівся.
— Тож бо й воно. Я не хочу казати йому, навіщо ці гроші.
— Правильно, — сказав Даніель. І трохи подумав. — Ти можеш звернутися в оті товариства, ну, ти знаєш, ті, що позичають гроші службовцям. Треба сказати, люди часто потрапляють до лихварів. Та тобі наплювати на відсотки, як тільки ти одержиш гроші.
Матьє начебто зацікавився, і Даніель з досадою подумав, що трохи заспокоїв його.
— Що це за люди? Відразу позичають?
— Де там, — хутко відгукнувся Даніель. — Днів з десять зволікають: їм треба дізнатися, що ти за один.
Матьє замовк, здавалося, він міркував; Даніель раптом відчув м'який поштовх: Мальвіна плигнула йому на коліна й, муркочучи, вклалася там. "Ось хто не пам'ятає кривди", з відразою подумав Даніель. Він заходився легко й недбало погладжувати її долонею. Тваринам і людям не вдавалося його ненавидіти — через їхню інертну добродушність, а, може, й через його обличчя. Матьє по вуха поринув у свої нікчемні підрахунки: він теж не пам'ятав кривди. Даніель схилився над Мальвіною і почав чухати її за вухами: рука його тремтіла.
— В глибині душі, — не дивлячись на Матьє, озвався він, — я майже радий, що в мене катма грошей. Щойно мені спало на думку: ти ж завжди прагнув бути вільним, от тобі й випала пречудова нагода здійснити справді вільний учинок.
— Вільний учинок?
Матьє, здавалося, нічого не втямив. Даніель підняв голову.
— Авжеж, — сказав він, — тобі тільки залишається одружитися з Марсель.
Матьє глянув на нього, насупивши брови: напевне, він подумав, чи сміється часом із нього Даніель. Той витримав його погляд зі скромною поважністю.
— Ти з глузду з'їхав? — поспитався Матьє.
— Чому ж? Ти маєш тільки слово сказати — і зміниш все своє життя, таке трапляється не щодня.
Матьє розреготався. "Він вирішив посміятися з цього", роздратовано подумав Даніель.
— Тобі не спокусити мене, — сказав Матьє. — Надто ж у цей момент.
— Так, але... от саме це, — провадив Даніель тим же легковажним тоном, — і буде найбільш цікавим — навмисне вчинити усупереч тому, як тобі хочеться. І відчути, що став іншою людиною.
— Якою це іншою? — запитав Матьє. — Може, мені ще зробити трьох дітлахів заради втіхи відчути себе іншою людиною, коли буду гуляти з ними в Люксембурзькому саду? Уявляю собі цю зміну, адже буду геть пропащою людиною.
"Не такою вже й пропащою, — подумав Даніель, — не такою, як ти гадаєш".
— По суті, — сказав він, — не так і погано бути пропащим. Дощенту пропащим, похованим. Одружений чоловік із трьома дітлахами, як ти ото сказав. Таке мусить вливати спокій у душу!
— Справді, — відказав Матьє. — Таких чоловіків я зустрічаю щодня. Наприклад, батьки моїх учнів, що приходять до мене. Четверо дітей, роги на голові, членство у батьківському комітеті. У них поважний, супокійний вигляд. Я сказав би, навіть добросердий.
— У них теж є якась веселість, — зуважив Даніель. — Та мене від них нудить. А тебе це і справді не приваблює? Я бачу тебе вдало одруженим, — провадив він, — ти зробишся таким, як і вони, будеш вгодований, пещений, сипатимеш дотепами й очі твої будуть мов два целулоїдні ґудзики. Таким ти був би мені до вподоби.
— Це схоже на тебе, — спокійно мовив Матьє. — Та краще я попрошу п'ять тисяч у брата.
Він підвівся. Даніель опустив Мальвіну додолу й теж підвівся. "Він знає, що в мене є гроші, та ненависти в нього нема: як же його розізлити?"
Гаманець був тут-таки, Данієлеві варто було тільки сягнути до кишені, він міг би сказати:"Тримай, старий, це мені просто захотілося тебе розіграти". Та він боявся, що зневажатиме себе після цього.
— Мені так шкода, — нерішуче мовив він, — якщо з'явиться якась копійка, то напишу тобі...
Даніель провів Матьє до вхідних дверей.
— Не журися, — весело відказав Матьє, — я дам собі раду.
І зачинив за собою двері. Почувши, як той жваво спускається східцями, Даніель подумав:"Це вже не поправити", і на мить йому перехопило подих. Та незабаром воно скінчилося. "Ні на мить, — сказав собі він, — Матьє не переставав бути врівноваженим, бадьорим, у цілковитій злагоді з самим собою. Звичайно, він засмутився, та це тільки зовні. Всередині він спокійнісінький". Він підійшов до дзеркала поглянути на своє похмуре вродливе обличчя й подумав:"Одначе якби йому довелося одружитися з Марсель, то це обійшлося б і в тисячу франків".