Гітлер підійшов до столу, й у чистому вечірньому повітрі полинув гучний прегарний голос; на п'ятому поверсі готелю "Массілія" його почула жінка, яка вийшла на балкон подихати вечірньою прохолодою, вона гукнула: "Ґомесе! Ось іди послухай цього мурина, це просто диво!" Мілан подумав про свою ногу, і рум'янець на його щоках погас, він міцно стиснув Аннине плече і сказав: "Вони не захочуть мене взяти, я вже ні на що не здамся". А неґр співав. Шарль Віґ'є був мертвий, його бліді руки лежали на простиралі, дві жінки сиділи біля нього й балакали про те, що коїться на світі, вона відразу ж перейнялися приязню одна до одної, Жаніна взяла махрового рушника й витерла руки, а потім почала витирати його стегна, Чемберлен сказав: "З приводу першого параґрафу в мене є два заперечення", а неґр співав: "Bei mir, bist du schon", і це означало: для мене ти найвродливіша.
Коло нього зупинилися дві жінки, він знав їх, Аніна й Долорес, повії з вулиці Ласідон, Аніна сказала йому: "Диви! Ти співаєш?", і він нічого не відповів, просто співав, і жінки усміхалися йому, й Сара нетерпляче гукала: "Ґомесе, Пабло, а йдіть-но сюди, що ви там робите? Тут якийсь мурин співає, це просто диво".
СУБОТА, 24 ВЕРЕСНЯ
Коли вибило шосту годину в Кревіллі, татусь Крулар увійшов до жандармерії й постукав у двері. Він думав: "Вони збудили мене". Він подумав, що так і скаже їм: "Навіщо ви мене збудили?" Гітлер спав, Чемберлен спав, його ніс виспівував, мов сопілка, Даніель сидів на ліжку, спливаючи потом, він думав: "Це був усього лиш кошмар!"
— Зайдіть! — гукнув лейтенант жандармерії. — А, це ви, татусю Круларе? Треба буде попрацювати.
Івіш застогнала уві сні й перевернулася на другий бік.
— Мене розбудив малюк, —сказав татусь Крулар. Він зі злістю зиркнув на лейтенанта і сказав: — Либонь, сталося щось важливе...
— Ох, татусю Круларе, — сказав лейтенант, — настала пора намащувати лижі!
Татусь Крулар не любив лейтенанта. Він відказав:
— Я й не знаю, що воно таке, ті лижі. Лиж у мене немає, я ношу тільки сабо.
— Пора намащувати лижі, — повторив лейтенант, — лижі пора намащувати: така халепа, що нехай йому дідько!
Без вусів лейтенант скидався на дівчину. У нього був лорнет і червоні щоки, як в учительки початкових класів. Він схилився вперед і, розставивши руки, вперся у стіл кінчиками пальців. Татусь Крулар дивився на нього й думав собі: "Це він послав розбудити мене".
— Вам сказали, що треба прихопити із собою горнятко з клеєм? — поспитався лейтенант.
Татусь Крулар тримав горнятко з клеєм за спиною в руках; він мовчки показав його.
— А щітки? — поспитався лейтенант. — Все треба швидко зробити, у вас немає часу, щоб збігати додому.
— Щітки у кишені моєї блузи, — з гідністю відказав татусь Крулар. — Мене збудили на ґвалт, проте я не забув їх узяти.
Лейтенант простягнув йому якийсь рулон.
— Одну приклеїте на фасаді мерії, дві на центральному майдані й ще одну на будинку нотаріуса.
— Пана Бельома? Там заборонено вішати об'яви, — сказав татусь Крулар.
— А мені начхати! — відказав лейтенант. Вигляд у нього був нервовий і веселий, він докинув: — Під мою відповідальність, усе під мою відповідальність.
— А що, мобілізація, не дай, Боже?
— А певно! — відказав лейтенант. — В рукопашну, татусю Круларе, в рукопашну!
— Ох, — сказав татусь Крулар, — гадаю, ми з вами таки залишимося тут!
У двері постукали, і лейтенант хутко побіг відчиняти. Увійшов мер. Він був у сабо, шалик у нього був пов'язаний поверх блузи. Він сказав:
— Що це той малий мені торочив?
— Ось об'яви, — відказав лейтенант.
Мер надів окуляри й розгорнув об'яви. Півголосом прочитав: "Загальна мобілізація" і хутко поклав об'яви на стіл, немовби боявся обпектися. Він сказав:
— Я був у полі й зайшов, щоб узяти шалик.
Татусь Крулар простягнув руку, згорнув об'яви і сховав рулон під блузу. Потім сказав мерові:
— Я так і сказав: щось таки сталося, що мене так рано збудили.
— Я зайшов узяти шалика, — повторив мер. Він занепокоєно глянув на лейтенанта і сказав: — А про реквізицію вони нічого не пишуть.
— Є ще одна об'ява, — відказав лейтенант.
— Боже милий! — вигукнув мер. — Господи Боже милий! Знову все починається!
— А я воював, — сказав татусь Крулар. — П'ятдесят два місяці, й жодної подряпини. — Він примружив очі, звеселівши від цієї згадки.
— Та що там, — сказав мер. — Ви були на тій війні, в цій вам не доведеться воювати. Та й на реквізицію вам начхати.
Лейтенант владно вдарив долонею по столі.
— Треба щось робити, — сказав він. — Відзначити цю подію.
У мера був спантеличений вигляд. Він застромив долоні за шалик і надув щоки.
— Барабанник хворий, — пояснив він.
— Я вмію бити в барабан, — озвався татусь Крулар. — Можу замінити його. — І усміхнувся: ось уже десять років мріяв він стати барабанником.
— Барабанника? — перепитав лейтенант. — То будете бити в набат, ось що будете ви робити!
Чемберлен спав, Матьє спав, кабіл спер драбину об автобус, поклав на плече валізу і почав підніматися по драбині, не беручись за щаблі, Івіш спала, Даніель спустив ноги з ліжка, дзвін як навіжений бемкав у його голові, П'єр дивився на темно-рожеві підошви кабілових ніг, думав: "Це валіза Мод". Але Мод тут не було, вона поїде трохи пізніше з Дусеттою, Франс і Рюбі в автомобілі одного дуже заможного дідугана, котрий був по вуха закоханий в Рюбі; в Парижі, в Нанті, в Маконі клеїли білі об'яви на стіни, в Кревіллі звучав набат. Гітлер спав, Гітлер був маленьким хлопчиком, йому було чотири роки, його зодягнули в гарненького костюмчика, пробіг чорний пес, він хотів було зловити його сачком; звучав набат, пані Ребульє кинулася зі сну і сказала:
— Мабуть, десь пожежа.
Гітлер спав, ножицями для нігтів він кремсав батькові штани на дрібні стьожки. Увійшла Лені фон Ріфенсталь, позбирала фланелеві стьожки і сказала: "Ти в мене з'їси їх замість салату".
Набат звучав і звучав, Моблан сказав своїй дружині:
— Б'юсь об заклад, що це тартак загорівся.
І вийшов надвір. Стоячи у своїй рожевій нічній сорочці біля вікна із зачиненими віконницями, пані Ребульє бачила, як він пройшов попід вікнами й гукнув поштаря, який пробігав по вулиці.