Всі троє розгорнули кущі й опинились на затишній галявині.
— Прийшли, — сказав Озерков. І Омелько побачив той таємничий і страшний винахід, який "сині" готувались кинути на загін Сашка Чайки.
* * *
Про те, що Нагірний потрапив у руки "ворогів", Сашко довідався від посередника Максима. Командир "червоних" знав, яка доля чекає сміливого розвідника. Галина вимагала негайної атаки. Чайка погодився. Ще є надія визволити товариша. Коли атака буде вдалою і "сині" здадуть окопи, можливо, що Омелька можна буде обміняти на захоплених полонених. Отже, перша умова атаки — взяти в полон кількох "синіх" бійців.
Уже було дано наказ наступати, коли "вороги" заметушились, вискочили з окопів, закричали "ура".
"Ідуть у контратаку", — мацнуло в Сашка. Та тієї хвилини він почув гуркіт мотора. З-за окопів "синіх" виповзла якась сіра споруда і посунула галявиною на загін "червоних".
— Танк! Танк! — гукнув хтось тривожно над самісіньким вухом Чайки.
Гуркочучи, танк повільно наближався. З його вежі грізно визирали жерла гармат. Сашко бачив розгублені обличчя своїх бійців. Лівий фланг "червоних" був найближче до "ворожих" окопів. Кілька лівофлангових бійців схопилися з землі і почали відходити. Що робити? Невже кінець "бою"? Невже поразка?
— Куди? Стій! — гукнув Чайка. — Не відступати! Кулемети вперед! Батарея — вогонь!
І тут усі побачили, як метка постать дівчинки в червоному галстуці впала на землю і, звиваючись, хутко поповзла вперед, назустріч сірому страховищу. Це була
Галина. Гуркіт мотора ближче й ближче… Танк! Ось чому "сині" зупинились на рівнині!
Побачили Галину й "вороги". Вони вже не кричали "ура". Вони, затаївши подих, стежили за тим, що зараз має трапитись. Танк наблизився, піонерка раптом схопилась і шпурнула в сіру фортецю одну за одною дві бомби. Пролунав страшенний вибух, і тоді всі побачили Максима, який випустив ракету. Він підскочив до танка, підняв угору руку і щось гукнув. Танк проїхав ще кілька метрів і зупинився. "Червоні" кинулись уперед. Вони бігли, задихались, спотикались і падали, бігли знову… Перший підбіг Чайка. Тоді на танку піднялась покришка і звідти висунулось збуджене червоне обличчя Яші Дерези.
— Неправильно! — гукнув він. — Неправильно!
— Танк підбито! — голосно й урочисто відповів Максим. — Вилазь!
— Здавайся! — кричала зблідла від хвилювання Галина. — Здавайся!
Очі її палали щасливим вогнем.
— Танк підбито! Здавайсь!
— Коли б по-справжньому, я ніколи б не здався! — муркнув Дереза.
І зненацька його підхопили десятки рук.
— Качай! — перший вигукнув Сашко. — Качай Дерезу!
"Червоні" високо підкидали в повітря командувача "синіх", бо він уже не був командувачем і не був "синім", він знову тієї хвилини був товариш і однокласник, любий винахідник Яша. Його гучно вітали за новий винахід, за чудовий танк.
Чайка взяв за руку Галину.
Йому хотілось поцілувати її, хотілось сказати щось таке ласкаве й хороше, сказати про її відважний вчинок. Але було соромно, і він зумів тільки вимовити:
— Галино! Ти сьогодні просто герой!
І несподівано для себе Сашко відчув, що він висловив дівчинці все, що його хвилювало.
* * *
Олег Башмачний розташувався в холодочку під кущем. Його обов'язок був охороняти харчі для "бійців". Хлопцеві спочатку було досадно, що він не бере безпосередньої участі в "бою". А потім, розміркувавши, він дійшов до висновку, що, зрештою, все це тільки дитяча гра, і йому, Олегові, навіть трохи соромно було б брати в ній участь. Усе в цій грі "липове". І гармати, і кулемети, і атака, і герої. Які там герої! Ні, це не Арктика!
Боляче зробилось. Зрозумів, що після розмови з Василем Васильовичем "капітанський технікум" відсунувся кудись за моря, за високі гори… Ой, як же довго ще треба вчитися! Як же далеко відсунулась Арктика, слава, геройство!
А справді — чому мріяти тільки про Арктику, про криголами? А що, коли, скажімо, вивчитись на лікаря? Ось у Кукоби батько — лікар. Хірург. Ну і що ж? Пухирі розрізувати? Ге-рой!
Десь далеко, за кам'яним гребенем, тріскотіли постріли, чути було, як вибухнула ракета. Там "червоні" воювали з "синіми". А тут, під кущем, було так затишно і спокійно. Ніде нікого. Безглузда робота — охороняти клуночки з крупами та з консервами! Завгосп! Х-хе!
Цю думку змінює інша, Олег починає стежити за польотом щурів, за хмаринкою… Він позіхає, підмощує собі мішок з печеним хлібом під голову і солодко засипає.
Розбудили "завгоспа" сміх і голоси піонерів. Після війни і "червоні" і "сині" мирно зійшлися, щоб укупі за кулішем розібрати всі етапи "бою". ("Етапи" — це так сказав професор Омелько Нагірний.)
І тут виявилось, що зник клунок з консервами. Олег заметався на всі боки — він же має за все відповідати.
— Де ж консерви? — питав Максим. Олег тільки руками розводив.
— Н-не знаю.
— А хто ж знає? Ти ж вартував?
— Вартував.
— Приходив хто до тебе?
— Н-нікого…
— Хто ж узяв консерви? Може, злодій був у шапці-невидимці?
Олег мовчав.
— Чи, може, ти спав? — допитувався вожатий.
— Трохи задрімав.
— Ото ж воно й є! Задрімав! Усіх товаришів залишив без консервів! А консерви ж які — шпроти, кефаль у маслі! Пальці можна облизати, про всяку гігієну забувши! Капітан Арктики! Обов'язки завгоспа на що вже нескладні, а й то не справився з ними! Герой!
Олег був спантеличений цією зливою докорів. Вони були цілком справедливі — і Олег мовчав.
— Це тобі буде наука, — докоряв Максим. — Але зараз… Я навмисне сховав консерви, щоб довести тобі, який ти… який завгосп!
Вожатий пішов за ближчий камінь, обійшов навколо нього і стурбовано вимовив:
— А консерви справді зникли!.. Я їх ось тут поклав. І ніяких слідів!..
Слід, звичайно, був. І шапка-невидимка до цієї справи непричетна.
Розбуджений пострілами й галасом у горах, невідомий виліз із свого лігва. Сни його були важкі, з кошмарними привидами. Уже два дні не мав він у роті жодної ріски, коли не вважати на деякі зжовані корінці рослин та загублену рибалками на березі рибинку. Давно вже була порожня шкіряна сумка. Невідомому досі щастило. Обшукуючи вночі рибальські човни, в одному з них він знайшов дві хлібини, певне, забуті рибалками. Цієї здобичі вистачило на цілих десять днів. Їсти, звичайно, доводилось по невеличкому шматочку.