Перед ранком у далечині показались вогники пароплава. То йшов "Пенай" з додатковою партією епропівців, з водолазним катером, кесонною камерою та різним водолазним устаткуванням.
"Пенай" спинився поблизу есмінця, і негайно шлюпка з червонофлотцями протягла від корабля до пароплава телефонний провід. Капітан пароплава повідомив, що з ним є підводний металошукач. Це прилад, яким користуються епропівці при розшуках затоплених кораблів. Такий прилад збудований на магнітних властивостях металу. За кораблем-розвідувачем тягнеться на буксирі магніт. Коли магніт відчуває на дні якусь залізну масу, то починає дзвонити в дзвінок, з яким з'єднаний особливим способом.
Вирішили, не дожидаючись дня, почати обслідування морського дна з допомогою металошукача. "Пенай" негайно випустив його на буксирному тросі і почав ходити в різних напрямках навколо міноносця.
Одночасно з початком розшуків інженер-епропівець надіслав радіограму на найближчу епропівську базу з проханням вислати йому підводний танк, з допомогою якого він сподівався прискорити підйом підводного човна.
Удосвіта на "Пенаї" задзеленчав дзвінок металошукача. Пароплав проходив над якоюсь масою заліза на морському дні. Ніхто не міг з певністю сказати, чи то і є підводний човен. То міг лежати звичайний залізний брухт, старий якір, загублений колись якимсь пароплавом, нарешті, пароплав, затонулий, можливо, десятки років тому.
Сходило сонце, коли побачили, що слідів нафти на морі майже не лишилось. Окремі плями порозносило одну від одної на значну віддаль. Коли б не металошукач, довелося б витратити дуже багато часу на розшуки човна. Проте, не маючи певності, що човен лежить саме тут, "Пенай" залишив на цьому місці водолазний баркас і продовжував розвідку. Незабаром площу, вказану штурманами "Буревісника", обслідував всю. І ще в двох місцях дзеленчав дзвінок металошукача, сповіщаючи про наявність на дні якихось залізних частин. Ці знахідки ускладнювали справу. Вирішили одразу спускати трьох водолазів на розвідку. Для цього скористалися двома баркасами, а третій заступив сам "Пенай". На палубі пароплава обладнали водолазну станцію, поставили помпи, провели телефон, протягли трос од обідки і скинули кінець за борт. На тому тросі мали спускати водолазів.
Першими розвідувачами запропонували себе всі водолази, але інженер вибрав лише двох: Вариводу та широкогрудого епропівця Козлюка, третім призначив себе, щоб перевірити можливість цього рискованого спуску на таку глибину. Але начальник експедиції Трофімов змінив плани інженера.
— Молодий чоловіче, — сказав йому капітан-лейтенант. — Я вірю, що ви хоробрі, і схвалюю ваше бажання показати приклад рядовим водолазам, але… мені потрібна людина, яка керувала б усіма трьома водолазами з палуби "Буревісника", і відсіля я вас не пущу. Зараз наші зв'язківці налагодять телефонний зв'язок з "Пенаєм" і обома баркасами. Ваше місце на телефонній станції.
О сьомій годині ранку на баркасі номер один першим до спуску стояв готовий Варивода. Перевірено помпи, встановлено балони повітря з гелієм, міцно загвинчено шолом, перевірено роботу телефонів, що забезпечують зв'язок водолаза і з баркасом, і з центральним пунктом на "Буревіснику". Варивода тисне руку товаришам і стає на щаблі вузенького трапа, готовий поринути в воду.
З "Буревісника" чується голос інженера, який востаннє запитує, чи все в порядку, і рапортує начальникові експедиції.
— Спускайте водолаза! — наказує капітан-лейтенант Трофімов.
Варивода ступає кілька кроків по щаблях униз, і велика мідна голова зникає під водою. На поверхні булькотять і лопаються численні бульки гелійового повітря.
Вахтовий доповідає капітан-лейтенантові, що на віддалі двох миль до есмінця наближається рибальське судно, яке держить курс на місце водолазних робіт.
— Що за судно? — питає командир.
Очевидно, шхуна "Колумб", — відповідає вахтовий.
VII. СТУК
Варивода, відчувши легкий упар по шолому, зрозумів, що то знак спускатися. Придержуючись рукою за трап, почав повільно сходити. Вода вкрила шолом, і водолаз на сигнал підтяг Вариводу до борту, щоб перевірити справність одягу під водою. Встановивши, що повітря ніде не просочується, сигнальник став попускати канат. Тоді Варивода натиснув головою на золотник шолома і почав випускати в воду зайве повітря, що з булькотінням підіймалося вгору.
Досвідченого водолаза спускають швидко, приблизно по чотирнадцять метрів за хвилину За кожний метр телефоніст сповіщає йому глибину:
— Дванадцять!
— Двадцять шість!
— Тридцять дев'ять!
— П'ятдесят три!
Варивода ковтнув слину, намагаючись цим зрівняти внутрішній тиск на барабанні перетинки вуха з зовнішнім, бо при ковтанні відкриваються проходи в євстахійові труби.
В цей час качальщики на помпі прискорювали роботу, щоб збільшити кількість повітря, яке посилали водолазові. Мабуть, це найважча робота — накачувати повітря водолазові на велику глибину. Цього разу справа ускладнялася ще й тим, що качали не звичайне повітря, а суміш гелію з киснем із спеціальних балонів.
Водолаз почував себе непогано й охоче дихав тим повітрям. З шістдесятиметрової глибини спускати стали повільніше. Ті, хто спускав, боялися, щоб водолаз не вдарився об грунт. На цій глибині було дуже темно. Варивода витягнув руку і ледве розглядів пальці. Провів рукою по нагрудному свинцевому тягареві, помацав електричний ліхтар-прожектор та водолазний ніж.
Ще кілька секунд, і ноги його торкнулися грунту. Зорієнтувався, де північ, де південь, прислухався, як працює повітряний ріжок, крізь який повітря попадало в шолом, смикнув сигнальний трос, що означало: "я на грунті", те саме сказав у телефон і став озиратись. Нічого не бачив. Довелося засвітити ліхтар і пробивати маленьким прожектором товщу води метрів на два. Після того пішов Уперед, рухаючись правим боком, схиливши корпус і одштовхуючись лівою рукою. Таким способом він зменшував опір води.
В світло акумуляторного ліхтаря потрапила якась рибка і враз зникла. Під ногами відчувався зручний піщаний грунт, де-не-де вкритий кущиками водоростей
Водолаз просувався повільно, якнайуважніше роздивляючись навколо. Протягом кількох хвилин, рахуючи кроки, рухався в одному напрямі, потім одійшов у інший бік, намагаючись замкнути коло або чотирикутник. Ходити було важко, відчувався тиск великої маси води, але загалом здавалося, ніби перебуває не глибше, як на сорока — сорока п'яти метрах. Цьому сприяло гелійове повітря.