Мій перший твір – "Сенильні пагоди" – надихнув її на створення сонетів. Я працював над цими текстами Маріанни. Часом вона використовувала александрійський вірш, що зраджувало її істинну схильність – писати верлібром. Тепер вона захоплюється есеїстикою. І вже написала "Дощовий день", "Мій пес Боб", "Перший день весни", "Битва під Чакабуко", "Чому я люблю Пікассо", "Чому я люблю свій сад" і таке інше. Все ж я спробую висловлюватися точніше, немов я – злодій на допиті у поліції, щоби вам було легше мене зрозуміти. Як усім відомо, я за своєю природою надзвичайно комунікабельний; чотирнадцятого серпня я щонайгостинніше роззявив пащу свого шале і впустив усередину страшенно цікаву компанію авторів та передплатників "Мензурки". Перші вимагали опублікувати їхні твори; другі – повернути гроші, заплачені ні за що. Я обожнюю такі ситуації і почуваю себе в них десь так, як підводний човен на великих глибинах. Забава тривала до другої ночі. Бійки – моя стихія: я змайстрував барикади з крісел і стільців, таким чином я зумів урятувати добру частину посуду. Форменто, який виступав у ролі радше Улліса, ніж Діомеда, намагався втихомирити людей, що сперечалися, і ходив поміж ними з дерев'яною тацею, на якій височіла гора печива та стояли пляшки з "Наранха-більц". Бідолашний Форменто! Насправді він доносив нові снаряди своїм ворогам – і вони тут же їх задіювали. Коли останній pompier[111], тобто останній із цих кретинів пішов, Форменто вкотре довів свою вірність (о, я цього ніколи в житті не забуду), виливши на мене глечик води, щоб я міг прийти до тями. Моя свідомість запалала яскравим полум'ям, ніби всередині мене запалили три тисячі свічок. І знаєте, я, доки перебував у цьому колапсі, створив дещо головоломне; ну звісно, я про поезію. Назва вірша – "Стоячи на імпульсі", а його останній рядок – "і Смерть я впритул розстріляв". Якби я дав вислизнути з підсвідомості такому матеріалу, то цієї помилки я би собі не пробачив. Але продовжити розпочате мені не вдалося, тож я відпустив свого вірного учня. Він же під час словесних баталій загубив своє портмоне. Чесно зізнаюся: я вирішив допомогти йому, щоб він міг доїхати до Сааведри[112]. Ключ від мого неприступного "Ветере" я завжди ношу при собі, в кишені; я сягнув по ключ, приноровившись, застромив його у замкову щілину і зробив один оборот. Відчинивши сейф, я побачив належні кошти, але не побачив листів Мончі (вибачте, листів Маріанни Руїс Вільальби де Муньягоррі). Я сприйняв цей удар незворушно, бо завжди використовую "Розум" і несхитно дивлюся у майбутнє. Я обшукав цілий будинок і все довкола – від ванної кімнати до вигрібної ями. Та результат моїх дій виявився негативним.
– Я впевнений, що листів у шале вже немає, – промовив густим басом Форменто. – Вранці п'ятнадцятого числа я приніс з "Ілюстрованого дзвону" матеріали, які маестро потребував для роботи. І негайно долучився до пошуків. Але також нічого не знайшов. Ні, неправда. Я знайшов дещо вкрай цінне як для сеньйора Англада, так і для нашої країни. Йому, як і будь-якому поетові, притаманна неуважність, тож він якийсь час не розбирав кореспонденцію в передпокої, там утворилася ціла гора паперів, серед яких загубився справжній скарб – чотириста дев'яносто примірників "Записок гаучо", що вже давно зробилися раритетом.
– Пробачте моєму учневі. Коли йдеться про літературу, він втрачає почуття міри, – поквапливо зауважив Карлос Англада. – Людину вашого розумового складу не можуть цікавити наукові знахідки, адже вас вислали в суворі краї кримінальних тем та сюжетів. Тож ось вам самі лише голі факти: листи зникли, і якщо вони потраплять до рук нешляхетної зловмисної людини, то ці щирі зізнання світської дами, її сентиментальні роздуми, плоди напруженої праці сірої субстанції, можуть стати першим каменем у великому скандалі. Йдеться про документ людської душі, де поряд із взірцями ідеального стилю, що сформувався під моїм впливом, – делікатні жіночі таємниці. Висновок: це може стати ласою здобиччю для видавців-піратів, яких чимало розвелося по той бік Анд.
2.
За тиждень по тому довгий "кадилак" зупинився на вулиці Лас Ерас перед воротами національної виправної тюрми. Дверцята відкрилися. З автомашини вийшов джентльмен: сірий піджак, вільні брюки, світлі рукавички, тростина з набалдашником у формі собачої голови. Він рухався зі старомодною елегантністю і впевнено перетнув невеличкий сквер.
Помічник комісара Грондони зустрів його з рабською догідливістю. Джентльмен прихильно прийняв від нього баїйську сигару і дозволив провести себе до камери номер двісті сімдесят три. Дон Ісидро, щойно побачивши його, блискавично сховав під арештантську шапочку пачку сигарет "Сублімес" і стиха промовив:
– От дідько! Видно, на Авельянеда живий товар розбирають умить! Можливо, когось така собача робота виснажує, але вам вона йде на користь!
– Touché, дорогий мій Пароді, touché[113]. Зізнаюся у своєму embonpoint[114]. Княгиня наказувала вам кланятися, – відказав Монтенегро, видихаючи хмарки синюватого диму. – Ну, і наш спільний друг Карлос Англада – цей світлий розум, якщо в наш час нам іще дозволено говорити про щось подібне; так, світлий, але позбавлений континентальної дисципліни, – Карлос Англада також про вас не забуває. Він навіть занадто часто вас згадує, між нами кажучи. Більше того, вчора він бурею увірвався до мене в кабінет. Я ж чудовий фізіономіст, мені вистачило секунди, щоби поглянути на нього, послухати, як він гримнув дверима, як він сопе, коли дихає, щоб одразу дійти висновку: цей чоловік страшенно схвильований. Я легко здогадався: якщо приливає кров, то це несумісне з умиротворенням душі. Ви вчинили розумно, ви зробили правильний вибір: тюремна камера, розмірене життя, відсутність ексцесів. Тут, у самісінькому центрі міста, – ваша маленька оаза, і це ніби окрушина цілком іншого світу. А ось нашого товариша сильним не назвеш: він лякається навіть тіні, навіть примарної небезпеки. Якщо говорити чесно, я думав, що він виявиться міцнішим. Спочатку він до втрати листів поставився з витримкою істинного clubman[115], але вчора я переконався, що це тільки маска. Він постраждав, blessé[116]. Він сидів у мене в кабінеті, перед ним стояла пляшка "Мараскіна" тридцять четвертого року; весь у клубах диму кубинських сигар, він не збирався ламати комедію. Я поділяю його занепокоєння. Якби листи Мончі були опубліковані, це завдасть жорстокого удару по нашому оточенню. Це жінка hors concours[117], любий мій друже: дуже красива, багата, знатна, досконала духовно; якщо коротко, це екстракт сучасності у келиху з муранського скла. Карлос Англада, бідолашний, упевнений, що оприлюднення листів зруйнує її репутацію; тоді йому доведеться вдатися до доволі-таки антигігієнічних заходів і вбити цього недоброго Муньягоррі на дуелі. Але все ж таки, вельмишановний Пароді, прошу вас не втрачати вашої славнозвісної розважливості. Я вже зробив перший крок і запросив Карлоса Англада і Форменто кілька днів погостювати зі мною на фермі "Ла Монча", яка належить Муньягоррі. Noblesse oblige. Треба сказати, не можна не визнати; тільки завдяки наполегливості Муньягоррі цілий муніципалітет Пілар почав рухатися шляхом прогресу. Вам би не завадило зблизька подивитися на це чудо, бо ферма "Ла Монча" – одне з небагатьох господарств, де скарби національної традиції продовжують жити та процвітати. І навіть присутність господаря дому, деспота, людини старого гарту, не зможе затьмарити цю товариську зустріч. Маріанна привітно прийме гостей – і, звісно ж, усе відбудеться пречудово. Запевняю вас: ця подорож – не забаганка артистичної душі, ой ні; наш домашній лікар, доктор Мухіка, радить мені звернути серйозну увагу на surmenage[118]. Але княгині, попри наполегливе запрошення Маріанни, не вдасться до нас приєднатися. Вона ніяк не може вирватися, бо має надто багато справ на Авельянеда. Я ж задумав продовжити своє villégiature[119] аж до Дня весни[120]. Отже, самі подумайте, я без жодних вагань іду на величезну жертву, можна сказати, на подвиг. А розслідування цієї справи (власне, пошуки листів) я покладаю на вас, і воно тепер у ваших руках. Тож завтра о десятій ранку радісний караван автомобілів вирушить від кенотафа[121] Рівадавіа в бік вілли "Ла Монча". Нас п'янитиме велич обріїв, що відкриються нашим очам, і відчуття свободи.