У Лободи тремтів голос і на очах були сльози. Тремтячою рукою він налив чарку горілки і підніс її Щорсу.
— Спасибі, батьку, за ласку Горілки не п'ю і бійцям не дозволяю.
Не п'єте? А як же воювати без горілки?— здивувався жилавий, з надзвичайно задирливими очима дідок, на прізвище Вернигора, відомий на всю округу своїми жартами. Нічого особливого в ньому начебто й не було, але без сміху ніхто чомусь не міг дивитись на нього.
— Пробачте,— сказав Лобода, передаючи Вернигорі пляшку.— І добре робите. А що вже петлюрівці тут її випили! Просто як гуси воду. Казали, без горілки воювати страшно.
— Нічого,— Щорс посміхнувся.— Ми їх і без горілки знищимо.
— Рятуйте! Рятуйте!— пролунав раптом здалека жіночий крик.
— В чім справа?
— Ой боже мій, грабують!— кричала стара Олена, пробираючись крізь натовп до Щорса.
— Хто?
— Ваші... рушника і черевики потяг, щоб йому добра не було!
Командири помітили, що за старою чотири червоноармій-ці вели вже й злодія.
— Пізнаєте?— спитав Щорс, показуючи на злочинця.
— Він!
— Ах ти злодюга!— гукнула стара і кинулась до злодія.— А я йому, шибенику, ще молока дала... Ось і рушник...
— Розстріляти!— гнівно наказав Щорс
Юрба бабів, дівчат і дітей шарахнулась з переляку вбік.
— Розстріляти?— Олена розгубилась.— Кого?
— Падлюку і негідника, що ганьбить ряди Червоної Армії.
— За що? За рушник?— перелякалась Олена.— Та що ви, з глузду з'їхали, господи прости! Та я йому ще два таких дам, хай витирається на здоров'я, ледащо!
— По зраднику і грабіжнику!— пролунала команда.
— Ой, рятуйте!— заголосила Олена і кинулася рятувати свого злодія.
— Рятуйте, люди добрі! Вбивають! Вбивають! Ой, не стріляйте, розбійники! Ой, щоб же мені, окаянній, та язик відсох! О-ой!
— Одставить!
Щорс стояв біля столу. Гнів уже минув, поступившись місцем жалю й симпатії до старої Олени.
Коли грізні судді опустили гвинтівки, Олена радісно заплакала і, схопивши своєю слабкою рукою злодія за чуба, почала бити його, наче винуватого нерозумного онука. Тут уже всі зареготали, навіть покараний.
— А ми до вас, товаришу Щорс, з делегацією,— промовив Лобода.
Група селян стояла перед Щорсом. Це були великі сіроокі літні чоловіки. Багато страшного і вже забутого могли б розповісти вони про свою молодість, розвіяну по петербурзьких казармах, по Сибіру, по сопках Маньчжурії, по океанах. Та й не тільки про молодість. Про бідність і нужду, про пана й жандарма, і про карпатські могили синів44, і про могили синів, закопаних окупантами та гайдамаками живими в землю тут же, в рідному селі. Темної ночі припадали вони до синовніх могил, і ні одна сльоза не була пролита в цю ніч. Тільки кров закипала в благородних бідняцьких жилах.
— Приймайте разом з хлопцями в дивізію нас,— сказав Лобода, рекомендуючи Щорсу своє товариство.— Ось Максим Сірко, вахмістр лейб-гусарського її імператорської величності полку. Старший унтер-офіцер кінногвардійського його імператорського височества світлійшого князя Михайла Олександровича полку Платон Шерстюк. Микита ІЇІер-стюк — унтер-офіцер уланського її імператорської величності государині імператриці Марії Федорівни полку. Тереш-ко Шерстюк — вахмістр кірасирського кінногвардійського полку. Петро Шраменко, Гордій Горлиця — кірасири його...
— Кавалерія. Добре!— посміхнувся Щорс.— Ну, а де ж ваші коні?
— Коней немає. Пробачте, безкінні ми, так би мовити, біднуваті люди. Там є конячки, але щоб справжніх коней... нема і в заводі.
— Дисциплінарного батальйону його величності молодший каторжник Омелян Вернигора! Бажаю битися з Петлюрою!— Вернигора став струнко перед Щорсом і промовив ще кілька слів, не зовсім придатних до написання. Всі засміялися.
— Куди ти, стара собако?— раптом заволала Олена і знову кинулася до Щорса.— Синочку мій, не бери його. Він же у мене такий п'яничка! Все військо тобі перепсує. А брехун!..
— Геть, донощиця!— закричав Вернигора.— Пожалілась на солдата, тепер хочеш мене зганьбити! Товаришу командуючий, це моя жінка, прошу її не слухати.
— Пасіка гниє...— молила Олена Щорса.
— Не треба мені пасіки! Мені потрібна війна, а не твоя пасіка!
— Дядьку, візьміть і нас на війну,— звернулись до Щорса хлопчаки.
Подобались Щорсу ці прудкі хлоп'ята. Здавалося, це було так недавно...
— А що, будете Петлюру бити?
— Будемо, дядьку, будемо!— закричали хлопчаки хором. Щорс посадив собі на коліна найменшого, голубоокого
хлопчака в німецькій офіцерській касці.
— А де ти таку гарну каску дістав?
— Це окупант зимою батька вбив, а дід розсердився та вбив окупанта, а каску мені подарував.
В цей час підійшов один з командирів і щось сказав Щорсу на вухо.
Щорс зразу підвівся і швидко пішов, так і не доторкнувшись до страви.
— Що таке?— спитав він в тривозі, увійшовши в штабну хату.
— З Боженком нещастя,— сповістив начальник штабу.
— Вбитий?
— Ні. Жінку вбили провокатори під Києвом.
— Ай-ай-ай!— Щорс захвилювався і швидко заходив по хаті.— Приготуватись до від'їзду, живо!
Ад'ютант вибіг виконувати наказ.
— Ох ти ж, бідолаха. Уявляю, що там робиться. Старий плаче, бригада мітингує. Підозрілі агітатори... Та не кури ти, будь ласка!
— Та я не курю,— розгубився Тишлер,— ну що ти, їй-богу!
— Та як же не куриш, коли куриш!— Щорс швидко підняв кинуту цигарку.— Це що?
— Бідний Боженко... Бідний Боженко...— Тишлер розгубився і кинувся гасити цигарку.
— Та ну, досить вже... досить... ой, не дай боже!— Щорс вибіг у сіни. Назустріч Черняк.
— Швидше, швидше, Черняк. Загине бригада — поспішаймо.
Грізно хвилювалась Таращанська бригада. Містечкова площа шуміла, наче морський прибій.
— Хлопці, матку вбили! У Києві матку розстріляли, братці!— гукали таращанці, трясучи зброєю.
— Ой матко, матко!— ридав Боженко, роздираючи на собі сорочку і кидаючись в тузі на голі стіни класної кімнати. Ніхто не відважувався увійти до Боженка.
— Геть з хати! Геть!— заревів він на Савку Трояна, який спробував було втішати свого командира.
— На Київ, хлопці, на Київ!— доносились з вулиці грізні вигуки розлютованих ораторів.— Кривава річка потече з Києва!!!
Покритий пилом і наче висхлий від довгої дороги, Щорс промчав крізь натовп на змиленому коні. За ним слідом Черняк і невелика група командирів. Пролунали крики вслід, тривожні, недобрі. Ринула боса неголена Січ до будинку Боженка.