30/Х [19]54
...Зустріч з президентом Академії архітектури була трохи комедійною. Він через годину заявив, що він стомився "від напору моїх думок"...
41Х1 [19]54 Київ
Сьогодні лечу, себто не лечу, а їду до Москви. Речі складені. Надворі глибока похмура осінь...
Що я зробив тут хороше?
В колах архітектурних.
Я розпочав тут справу справжнього державного плану, якщо архітектори її підіймуть. Дев'ятнадцятого листопада виступатиму на пленумі Академії архітектури з питань будівництва нового села. Доповідь я вже написав і, прочитавши її особисто т. Н., вручив йому. На другий день він на зустрічі в Академії архітектури запропонував мені прочитати її па цьому пленумі.
6/ХІ [19]54
Москва. Похмуре сіре небо. Гримлять важкі машини за вікном.
За дві години я вже почув тут про свій стан так багато прикрих речей, що вже не рад поверненню. Вже не з моїми нервами боротися з недолею. А до того ще й грошей у домі нема, і дістати ніде, і вже навіть заїкатись про них не можна, бо й тут уже оббрехано мене. Вже К. дістав фальшивку, ніби я за рік минулий заробив якусь шалену суму.
З О-вим зустрівся хороше. Се єдина людина, що ставиться до мене добре. Тільки що він може?
Перед від'їздом з Києва мав велику розмову з N., який хоче, аби я переїхав працювати на Київську студію.
— Олександр Петрович, студія загибає. Вона зайшла вже так далеко, так тяжко пала, що далі існувати так не може. Потрібні ви тут як повітря. Тільки ви один можете ще врятувати українську кінематографію. Ви ж бачите самі, що кругом робиться, і т. д. і т. п.
А далі річ пішла про кіномистецькі керівні верхи, про їх рівень, байдужість, обскурантизм. Картини дійсно жахливі. Ніколи ще українська кінематографія не падала так низько, не обезлюднювалася так українськими кадрами.
— А чому ж ви не пропонували мені переїхать додому хоч би п'ять років тому?..
7/ХІ [19]54
Дуже радий, що на засіданні президії Академії архітектури в присутності тт. Н., С. і К. прийняті мої запорозькі чайки на ввідних воротях шлюзу Каховської ГЕС. Тепер, якщо вистачить у скульпторів пороху і культури, буде хоч один пам'ятник нашим збройним предкам. Адже ніде нічого за триста років! Наче їх і не було на світі...
І доповідь моя в Раді Міністрів про художнє оформлення Каховського моря, очевидно, відіграє свою роль.
21/ХІ [19]54
Доповідь моя на пленумі Академії архітектури відбулася досить влучно. Народ прийняв мене гарно.
Тільки я захворів. Тиснення пішло знову вгору. Перебуваю в гнітючому моральному стані.
21/ХІ [19]54 Москва
Холодно. Гудуть машини за вікном день і ніч', не вгаваючи. Просидів цілий день над сценарієм...
23/ХІІ [19]54
Художній твір є завжди до певної міри протестом на користь чи проти когось чи чогось.
Не слід хитрити з читачем. Коли ви пишете, уявляйте собі, що ви завтра помрете і що ви пишете заповіт для любих своїх дітей.
Не бійтесь захоплення. Бійтесь лжі і утрировки.
Ніщо, ніякий ряд живих і ловких сцен, не затулить відсутності основної ідеї.
А ідея являється сама, якщо в романі є дві живі неоднакові, ріжні особи.
По аакону природи: досить дотику двох пластинок металу — холодної і гарячої, щоб уже потекла електрика.
26/ХІ/ [19]54
ДО ПИТАНЬ ФОРМИ
Зробити у фільмі один-два великих епізоди, цілком побудованих на стрімкому рухові. Беэ жодного слова. На якійсь одній стрімкій ноті.
Один з цих епізодів — звичайно, наступ моря, розлив чарівний, веселий, величний. Від Києва до Каховки. Се незвичайна весна.
Другий, можливо, епізод Сірка. Се літ запорозької кінноти в степах. Се битва, погоні, угон людей, худоби. І анову битви. І знову рух у степу.
І потім уже слово кошового.
ПРОСТІР
Літаки, радіотелефонування.
Треба зробити так, щоб у картині не було тісно. І щоб вона була не рвана, не фрагментарна. Треба дію, що відбувається на великому просторі будівництва, правильно розташувати і об'єднати на загальному тлі.
Один з персонажів — молодий хлопець. Очі талановиті, широко розкриті в життя. Всьому дивується радо. Одкривав сам у собі щоразу все нові й нові таланти.
— У мене, дядьку, учора ввечері одкрився новий талант.
Писанка. Дивуючись, ставить найнеможливіші несподівані запитання, на зразок:
— Нащо оці верби?
— Чого так стало некрасиво?
Він щасливий. Все, чого хоче, здійснюється. Бажаю — те-то (спогади в Щорсі). Діалог про красоту і соціалізм. Не хочу я верб.
СКОРИСТАТИСЯ НЕОДМІННО
//Н.Н. знав, що він ніколи не любив людей. Зовсім яв любив ні народу, тобто ні робітників, ні селян, ні буржуазії.
Це презирство до всього на світі рятувало його, як йому вдавалось, від усвідомлення власної нікчемності і пустоти, було єдиним відкритим девізом його життя. Війна, мир, — чи не все одно? "Важливо бути на хвилі", — ось який це був письменник Яковець-Яковченко.
У нього немає друзів.
— Не треба мені друзів. Досить з мене дружби народів.
Коротше кажучи, він хам.//
— Я людина. Мені властиве все людське. Не можу я складатися з самих молекул ентузіазму.
Я мушу їсти, пити. І щоб на мене дощ не йшов у хаті.
І хочу я не бути похожим зовні на страхіття...
Я не хочу своїм зовнішнім видом принижувати мою прекрасну Радянську державу.
— Є керівники, є й письменники, що з-за високих ідей не бачать людей.
— Коли це так, він просто їх не бачить, без всяких ідей. Нікого, крім себе, не любить.
27/ХІІ [19]54
Закінчився з'їзд письменників Радянського Союзу27. Дванадцять днів. Урочисте відкриття в Кремлі. Багато виступів. Промови писані. Всі говорили, уткнувшись носом у написані свої слова. Промовець окремо, аудиторія окремо.
Мій виступ народ сприйняв прекрасно. Не вподобався я тільки моєму другу Н. і його родичу і двійнику Н.Н.
Був цікавий чесний виступ Шолохова...
30/ХІІ [19]54
ПРО КОЛІР, ПРО КРАСУ
Записати в сценарії кілька разів. Розкидати сі думки по всьому полю сценарію.
Описати детально крижини, розливи, сади в цвіту. Всю душу природи в цвіту. Весь порух сил.
Прикласти вухо до землі.
Літати з бджолами в кожну квітку. Навіщо?
Адже се буде знято, а може, й ні, дивлячись за обставинами. Все рівно, записати так, наче буде зняте точнісінько саме так, і люди будуть дивитись зазняте через сто років як літопис, як живопис.