Випустили з концтабору Ю. Косача, який просидів три місяці за хуліганство і якісь іще гидкі афери. Він зараз у Криниці. Думаю, що для цього "паничика крученого" трьох м. мало, а ще благодійніше вплинула б на нього большевицька "перековка".
На фронті: большевики взяли Барановичі, оточили Вільно і вже заворушилися на південному відтинкові — Броди, горішній Дністер.
Звідусіль раз у раз остогидні запитання: куди тікати? Коли тікати? Може, завтра вже буде пізно? Починається занепокоєна метушня.
Починають виявляти себе поляки: в Ярославі убито 3 кращі українці й розкидано відозви, щоб до 10/УІІ всі ук-ці вибрались з Галичини, інакше-бо їх жде винищення. Ну, тут ще побачимо: хто кого?
16/УІІ-44р.
Неділя. Сірий теплий день. Сиджу у своєму вігвамі, вже тут живу. Крізь вікно чутно шум Попраду, — ось він, близесенько, метрів 15. Знизу, з їдальні, линуть монотонні гами на фортепіані, які вивчає маленька Люся, донька Безпечного. У дворі десь вчувається голос Леся, що пішов собі читати "Пригоди Тома Сойера" і з якоюсь панею став до розмови. Він приїхав передучора. Прибули п. Климова й п. Ониськи, що разом приїхали до Же-гестова (таки добре, що я по малого сам не вирядився). У Сяно-ку — заарештовування. Все це, як думають, через польські на-бріхування. Клятуща полячня! Особливо напосілись на родину Огородників, але, здається, винен один із цієї родини, молодий панок, що завівся там з якоюсь полькою (амурна справа!) і, як видко, продався їй геть з кишками. Таку гадину — його тобто — слід знищити. Між іншим, коли їхали із Сяноку, довелось за дві станції перед Стружами виходити з потяга й метрів 300 обминати зруйновану колію, на якій лежав перекинутий ще вночі (міни!) потяг.
Лесик виглядає трохи блідим і схудлим. Але став уже сміли-війший в товаристві, вільно поводиться, вільно говорить і вміє чимало чого до речі сказати. Тут йому дуже сподобалось — простір, річка. Ганяє, вибрикує, як телятко, і кричить, вигукує сам до себе, як сп’янілий. Я радий, що він нарешті тут, що я можу йому дати цю радість.
А поза цим на душі зле. Німці віддали Вільно й Псков. На південному відтинкові Ковель—Тернопіль розпочався нарешті большевицький наступ. Від завтрашнього дня їздити залізницею можна лише за спеціальним дозволом. Диверсії довкола день у день частіші, репресії суворіші. Річ нормальна: ближчає фронт.
Тичина — нарком освіти УСРР. Яка комедія!
18/7І-44р.
Допіру, стоючи на ґанку свого флігеля, бачив В. Завитневи-ча. Він ішов до сусідньої вілли "Гелени", до Безпечних, зігнутий, у дощовику—вже третій день дощ, дощ... холод. Помітивши мене, веселенько привітався. А я згадав літній день у Києві 1942 р., двір "Роліту". У двір заходить отак само Завитневич (тільки без плаща) і враз стовпеніє, блідне, бо серед двору стою я, Шпак і Радченко, оточені німцями, що звідусіль наставили на нас карабіни. Ми тримаємо руки догори. Німці розлючено верещать, допитуючись у інших мешканців двору, хто саме з нас партизан? Я — напіводягнений, в піжамі, — як був у хаті, так і вихопили мене. А момент справді був серйозний: найменший невдалий рух — і були б убили там же, в хаті.
Є повідомлення в газетах, що Корнійчука вже усунено з наркомзаксправ УСРР. Натомість призначено Мануїльського, старого комінтернівського лиса. Корнійчука ж призначено на керівника від [...нерозбір. — Ред.] при РНКомі. Кар’єра яничара падає, чого й слід було сподіватись. Мавр зробив своє діло... але найгірше спаскудив він себе отією курвою Василевською. Дійшов найганебнішого падіння. Протоплазма! Те ж саме, звичайно, жде й Тичину. Тільки Тичина справді інший — тут навіть не збагнеш, де кінчається комічне й починається трагічне.
Згадую ту дійсність, і перше, що яскраво постає в уяві одразу ж після моєї втечі від большевиків, — це відчуття волі, незалежносте. Нема засідання, зборів, нарад, пленумів, конференцій... Нікуди не треба поспішати — вільний. Ні перед ким не треба звітувати, не тяжить над тобою жахливий деспотично-бюрократичний п’ястук — вільний! Ніхто не втручається в твоє особисте життя, роби, що хочеш, як хочеш, аби лише загальним державно-політичним настановам ти не заважав. Вільний! Ніхто за тобою не стежить, хоч по інерції ти все одно раз у раз озираєшся довкола, нікого ти не боїшся, хоч за звичкою все одно говориш іще притишеним голосом, неупевнено, як змовець. Аж не вірилось, довгий час не вірилось, що це вже інша дійсність, що я можу розпоряджатись собою і своїм часом, як тільки захочу. Надзвичайно відрадне відчуття!
Маю нову "куму" — І. Сталося все раптово. Вона задоволена і я задоволений. Обставини склались напрочуд сприятливо — це ніби вдома ж, під боком. Але тягне, дуже мене тягне до Криниці, до "Білого Дому", до тієї синьоокої — старий жеребець! Та хіба я винен? Цього вимагає хтось інший, сильніший за мене. А потім: чи слід ставати анахоретом і аскетом тільки тому, що дійсність тепер дуже тяжка й складна? Чи було б це ознакою
мужности? Адже розкладу й натяку нема, є лише здорове тяжіння й здоровий вияв пристрасті.
Чи винен я, що, прикладом, кілька жінок, мені невідомих, хотять спеціально приїхати сюди, щоб зустрітись зі мною, бо десь вони мене бачили? Так запевнив цілком просто д-р Хрипливий, адміністратор філіалу в-ва на віллі "Helena", що днями в Криниці й з кимсь там розмовляв. Він ніби співчутливо посміхається, я ніби недбайливо обернув це все на жарт, але знаю, що це — свята правда. Досить тих одвертих натяків, що я їх маю з боку усіх жінок, які зараз є отут на віллі (дарма, що деякі з них мають чоловіків). А листи, пристрасні і часто наївні листи від багатьох інших, які я одержую тепер, коли вони довідались, нарешті, де я?
Життя є життя. Слава йому! А я знаю одне, що жінка, з якою я мав щось до діла, вже мене не забуде.
22/VII — 44 р.
Вчора був Йосип Гірняк. Передучора він приїхав зі Львова. Заскочив розповісти. Львів панічно тікає. Сталося все раптово. Большевики перед кількома днями ще раз збомбували місто о 3-й год. ночі. А в понеділок вони враз опинилися у Винниках. Прорвалася якась їхня частина Крім того, скинуті сильні повітряні десанти. Коли Гірняк біг на потяг, на який він ледве встиг учепитись, нім. артилерія била по большевиках із Личакова Сталін у своєму останньому виступі заявив, що... Львів, це єдине Смердяче Яйце, вони не розбиватимуть, а візьмуть цілим. Очевидно, обхідним маневром. Львів’яни досиділись до критичних хвилин. Тепер більшість тікає пішки, бо на потяг потрапити неможливо. З театру частину майна вивезли німці, але більшість пограбовано поляками. Поляки п’ють, тішаться, ждучи бсшьшевиків. У Тернополі головою міста — колишній польський воєвода, вивезений 40-го року до Сибіру, а тепер використаний, як видко, з пропагандивною метою. Це особливо симптоматично, коли згадати понижування Корнійчука. Отже, й Кремль припинив цинічну гру на укр. проблемі і кори-статиме тепер з нагоди, щоб якнайбільше ук-ців знищити. Ставка зараз у цьому розгойданому б...стві [неценз. — Ред.] на поляків. Тим часом цими днями, зокрема в Криниці, заарештовано багато поляків німцями. Але продовжуються арешти й українців.