— Смерть малого Ганса — важка втрата для нас усіх, — сказав Коваль, коли похорон завершився й усі розсілись у таверні випити вина з корицею і попоїсти солодких пиріжків.
— Важка втрата, принаймні для мене, — відізвався Мірошник. — Господи, та я мало не віддав йому свою грабарку, а зараз не знаю, що мені з нею робити. Вона мені страшенно заважає на подвір'ї, а така ж потрощена, що за неї нічого не виручиш, якщо спробувати продати. В подальшому я більше нічого й нікому не віддаватиму. Бо твоя щедрість на тобі ж і окошиться…
— Ну, і що далі? — запитав Щур по тривалій паузі.
— Це кінець, — відповіла Коноплянка.
— А що сталося з Мірошником? — поцікавився Щур?
— Знати не знаю, — мовила Коноплянка, — й більше того — знати не хочу.
— От і видно відразу, що в твоєму характері немає співчуття, — промовив Щур.
— Боюся, ви не зрозуміли моралі цієї історії, — зауважила Коноплянка.
— Чого не зрозумів? — заверещав Щур.
— Моралі.
— Ти хочеш сказати, що ця історія має мораль?
— Звісно, має, — сказала Коноплянка.
— Ну знаєш, — розлютився Щур. — Ти мусила мене попередити, перш ніж почала свою історію. Тоді я б і слухати тебе не став, я би просто пирхнув і пхекнув, як отой критик. Власне, ще й зараз не пізно.
І він щосили запирхав і запхикав, хляснув хвостом по воді й пірнув у свою підводну нору.
— Ну, і як вам цей Щур? — запитала Качка, яка підпливла за декілька хвилин. — Він має багато гарних рис, але я, зі свого боку, маю материнські почуття, і коли бачу затятого старого парубка, то мені сльози навертаються на очі.
— Боюся, що я його розсердила, — зауважила Коноплянка. — Справа в тому, що я розповіла йому історію з мораллю.
— О, це завжди дуже й дуже небезпечно, — вирекла Качка.
І я з нею цілковито погоджуюся.