— Але ж змінить! Змінить! — кричав Трурль. — Ти тільки правильно це зрозумій! Якщо навіть моя дія не досягне тих, котрі вже існують, зміниться принаймні цілість, частку якої вони становлять. Відтоді кожен муситиме казати: "Страшенні труднощі, нудотні цивілізації, жахливі культури були лише вступом до справжньої суті, тобто до часів загальної любові! Трурль, цей світлий муж, дійшов у своїх роздумах такого висновку, що погане минуле треба використати для створення доброго майбутнього. На бідності вчився, як створювати багатство, на розпачі — чого варте піднесення, словом, Космос саме своєю огидністю дав йому імпульс для створення Добра!" Нинішня доба виявиться підготовчо-надихаючою — як гадаєш? — і завдяки їй настане здійснення жаданого. Ну, що, переконав тебе?
— Під Південним Хрестом є держава короля Троглодика, — сказав Кляпавцій, — який любить краєвиди, нашпиговані шибеницями; але приховує цю свою пристрасть, твердячи, що такими негідниками, як його піддані, інакше правити не можна. Він, як тільки я там з'явився, хотів і до мене взятись, але зметикував, що я можу стерти його на порох, і злякався, бо вважав природним, що коли він не здолає мене, то я його затовчу. Отож, аби якось упоратися зі мною, швиденько скликав свою вчену раду, від якої я почув моральну доктрину влади, вироблену власне на такі випадки. Ті платні мудреці сказали мені, що чим стає гірше, тим більше хочеться поліпшення, отож той, хто чинить так, що вже годі витримати, надзвичайно прискорює поліпшення загального становища. Король зрадів їхній промові, бо вийшло на те, що ніхто так, як він, не працює для майбутнього Добра, адже він відповідними античинниками збуджує прагнення до загального поліпшення. Отже, твої щасливці повинні поставити Троглодикові пам'ятники; а ти повинен бути вдячним йому подібним, хіба ж не так?
— Негарна й цинічна приповідка! — випалив, дошкулений до живого, Трурль. — Я думав, ти приєднаєшся до мене, але бачу, що виділяєш тільки отруту скептицизму і нищиш софізмами шляхетність моїх планів. А вони ж є рятівними в космічних масштабах!
— А, то ти хочеш стати рятівником Космосу? — сказав Кляпавцій. — Трурлю, я мав би взяти тебе в колодки і вкинути до цього льоху, аби ти на дозвіллі про все подумав. Тільки боюся, що це триватиме надто довго. Тому скажу лише: не чини щастя надто несподівано! Не вдосконалюй буття галопом! А коли б ти навіть створив десь щасливих (у чому сумніваюся), надалі залишаться і ті, й інші, і тоді дійде до заздрощів, тертя, напруження, і хто знає, чи не опинишся ти перед дилемою — радше неприємною: або твої щасливці піддадуться заздрісникам, або змушені будуть витовкти до ноги отих прикрих нещасних і набридливих; і то все задля досягнення цілковитої гармонії.
Трурль схопився на рівні ноги, але, отямившись, розтиснув кулаки, бо, пустивши їх у дію, він удався б до не найкращого започаткування Ери Повного Щастя, котру вже твердо вирішив створити.
— Прощай! — холодно промовив він. — Нещасний агностику, недовірку. Ти, мов невільник, покладаєшся лише на природну зміну речей, отож я збираюсь дискутувати з тобою не словами, а лише дією! Плоди моєї праці доведуть тобі з часом, що правда була на моєму боці!
* * *
Повернувшись додому, Трурль опинився перед поважною проблемою, оскільки з епілогу дискусії, яка відбулась у Кляпавція, можна було зробити висновок, ніби він мав уже готовий план дії, а це розходилося з правдою. Щиро кажучи, не мав аніякісінького поняття, з чого почати. Тоді набрав у бібліотеці стос праць, присвячених описам безлічі суспільств, і став поглинати їх з гідною подиву захланністю. А оскільки його мозок усе-таки надто повільно заповнювався потрібними фактами, приволік із підвалу вісімсот касет ртутної, свинцевої, феромагнітної та кріонної пам'яті, попідключав їх штекерами до себе і протягом кількох секунд заповнив свою особистість чотирма трильйонами бітів найкращої і найглибшої інформації, яку тільки можна знайти в зоряній пітьмі, на планетах, а також на заселених терплячими літописцями холонучих сонцях. Доза була така сильна, що його аж тіпало від голови до ніг, він посинів, очі ледь не повилазили з орбіт, до того ж у нього зціпилися щелепи, все тіло охопив загальний спазм, його затрусило, так ніби був уражений не історіософією й історіографією, а блискавкою. Та він усе ж опанував себе, стрепенувся, потер чоло, сперся ще тремтячими колінами на ніжки столу, за яким працював, і сказав сам до себе:"Бачу, що справи набагато гірші, ніж я собі уявляв!!!"
Якийсь час Трурль підстругував олівці, наливав до каламарів чорнило, складав стосами білі аркуші паперу, але з тих приготувань якось нічого не виходило, отож, уже трохи сердячись, сказав собі: "Я хоча б із солідарності мушу ознайомитися з працями прадавніх архаїчних мудреців, хоча завжди відкладав їх, вважаючи, що сучасному конструкторові нічого навчитись у тих старих порхавок, але тепер нехай уже буде! Хай собі! Простудіюю і тих напівпечерних старозавітних мислителів, принаймні убезпечу себе від ущипливих зауважень Кляпавція, який, хоч сам їх теж ніколи не читав (а хто їх узагалі читає?), але потай виписує собі з їхніх праць по реченню, аби давити мене цитатами і звинувачувати в ігнорації".
Після цього він справді взявся до спорохнявілих і запліснявілих праць, хоча йому того страшенно не хотілося.
Глупої ночі, сидячи серед розгорнутих книжок, які він нетерпляче скидав зі столу, і вони падали й падали йому на коліна, Трурль сказав сам до себе: "Бачу, що мені доведеться скоригувати не тільки створення розумних істот, а й те, що вони повигадували як філософію. Життя все-таки зародилося в океані, який при берегах добряче замулився. Виникло рідке болото, або колоїди-недотепи. Сонце пригріло, болото загустіло, блискавка вдарила і все аміноокислила — тобто на амінь — і так виник сир, який з часом опинився на сухому місці. В нього виросли вуха, щоб чути, як здобич підходить, а також зуби й ноги, щоб її наздогнати і з'їсти. А коли не виростали або виростали закороткі, то його з'їдали. Отже, творчинею розуму є еволюція: адже що для них Дурість і Мудрість, Добро і Зло? Добро — це коли я когось з'їм, а Зло, коли мене з'їдять. Те саме з розумом: той, кого з'їли, коли таке станеться, дурніший від того, хто з'їв, бо ж не може мати рації той, кого нема, а нема власне того, кого з'їдено. Але якби хто поїв усіх інших, той сам би зморився, і так установлюється міра. З плином часу кожен сир вапнякується, бо ж це матеріал дірчастий, і так, шукаючи кращого, драглисті істоти винайшли метал. Однак вони просто скопіювали себе в залізі, бо найлегше робити з готового, отож до справжньої досконалості так і не дійшло. Ба! Якби за іншим порядком речей спершу виникло вапно, потім з нього м'якший делікатес, а накінець — м'якесенька делікатність, філософія уклалася б зовсім інакше: як видно, вона виводиться просто з матеріалу, тобто чим більше абияк укладалася розумна істота, тим відчайдушніше тлумачила собі себе навпаки. Якщо живе у воді, каже, що рай на суші; якщо на суші — то рай у небі; коли має крила, виробляє собі ідеал з плавниками, а коли ноги — домалює собі гусячі крила й кричить: "Ангел!" Дивно, що я досі цього не помітив. Отже, назвемо цю закономірність Космічним Законом Трурля: через недосконалість власної інженерії будь-який дух уявляє собі Чудовий Абсолют. Я повинен усе це занотувати на випадок, коли візьмуся до спростування основ філософії. Однак тепер час будувати. Напочаток закладаю Добро — тільки що воно таке? Безперечно, його немає там, де нікого нема. Водоспад для скелі не є ані добрим, ані злим, так само як і землетрус для озера. Отож змонтую Когось. Тільки тут питання: чи буде йому добре? Але звідки знати, що комусь добре? Скажімо, я побачив би, що Кляпавцієві зле. І що ж? Однією половиною душі я сумував би, а другою — радів, хіба ж не так? Якесь воно складне. Можливо, що комусь добре, як порівняти з сусідом, але він про це нічого не знає, і тому не вважає, що йому добре. Чи ж слід було б творити істоти за власною подобою, тільки дуже нещасними? Чи вони почували б тоді велике вдоволення вже від самого контрасту? Може бути, тільки однаково якесь воно паскудне. Отож тут треба дросселя і трансформатора. Не варто відразу братися до творення щасливих суспільств: для початку хай буде індивідуум!"