— Любий мій, — відповів його двійник через дірку, яка являла собою цифровий вихід, — найперше скажу тобі, що негарно і навіть, кажучи прямо, ганебно — запихати себе самого у вигляді цифрової копії інформаційним, абстрактним і програмним методом у машину через те, що не хочеться сушити голови важкою проблемою! А оскільки ти так вирахував, зааксіомував і запрограмував мене, що я точно і саме такий мудрий, як і ти сам, то не бачу жодної, причини, чому я мав би складати тобі звіти, коли, скажімо, могло б бути й навпаки!
— Коли ж я зовсім не займався цією проблемою, а тільки прогулювався луками й гаями! — відповів спантеличений Трурль. — Отож навіть, коли б і хотів, то не міг би сказати тобі нічого такого, що стосувалось би проблеми. Зрештою, я вже коло неї напрацювався, аж у мене нейрони потріскали, а тепер твоя черга. Тож прошу тебе, будь добрий, і кажи!
— Я не можу вибратися з цієї проклятої машини, в яку ти мене запроторив (що, зрештою, окрема розмова, й за це ми ще порахуємось, як дірки в програмі), і справді обміркував усю справу, — зашемротів цифровий Трурль. — Щоправда, щоб хоч трохи потішити себе, я займався й іншими справами, бо ж ти запрограмував мене сюди голого й босого, ти, мій двійнику-негіднику, а чи брате-кате, отож я справив собі цифровий каптан і цифрові штани, а також цифровий будиночок із садком, цеглина в цеглину як твій, ба навіть трохи кращий, потім повісив над ним цифрове небо з цифровими сузір'ями, а коли ти повернувся, я саме обдумував, як би його створити собі цифрового Кляпавція, бо мені тут, посеред слизьких конденсаторів, у сусідстві з примітивними кабелями й транзисторами, страшенно нудно!
— Ох, дай спокій цифровим штаням. Розкажи краще, що ти встиг зробити в нашій справі! Прошу тебе!
— Тільки не думай, що проханнями притлумиш моє справедливе обурення. Оскільки я, власне, є тобою, хіба що лише двійником унаслідок розмноження, то добре знаю тебе, мій любий. Тільки загляну в себе — і вже наскрізь бачу всі твої маленькі підлості. Нічого від мене не приховаєш!
Тут справжній Трурль почав заклинати й благати цифрового і навіть трохи принизився перед ним. Нарешті той мовив крізь вихідний отвір:
— Не можу сказати, що я зовсім не розв'язував завдання, хіба що трохи скоротив його. Воно страшенно важке, отож я постановив собі створити в машині спеціальний університет, і для початку надав собі звання ректора та генерального директора цієї інституції, а на кафедри, яких поки що є сорок чотири, поставив спеціально для цього виготовлених двійників, тобто цифрових Трурлів наступного покоління.
— Як, знову? — простогнав справжній Трурль, бо йому пригадалася теорема Кереброна.
— Нічого не "знову", віслюче, оскільки завдяки відповідним запобіжникам, я не допущу до regresus ad infinitum. Мої під-Трурлі, які керують кафедрами загальної феліцитології, експериментальної гедоністики, будівництва машин щастя, доріг духовних і битих, складають мені щокварталу рапорти (бо ми тут працюємо з прискорювачем, мій любий), але, оскільки управління таким потужним університетським комплексом забирає багато часу, а, крім того, треба проводити захисти, присвоювати звання доцентів і докторів, мені необхідна ще одна обчислювальна машина, бо в цій товчемося усі вкупі з кафедрами й лабораторіями. Непогано було б мати машину у вісім разів більшу від оцієї.
— Знову?!
— Не канюч. Я ж тобі пояснюю, що це для потреб адміністрації та підготовки молодих кадрів. Чи, може, мені самому бути за секретаріат? — розізлився цифровий Трурль. — Не створюй труднощів, бо порозбираю всі кафедри, зроблю собі з них Веселе Містечко й кататимусь на цифровій каруселі, питиму цифрові меди з цифрового дзбана, і що ти мені зробиш?!
Справжній Трурль був змушений знову заспокоювати його, а той повів далі:
— Згідно зі звітами за останній квартал, проблема стоїть непогано. Ідіотів можна ощасливити будь-чим, а от з розумними гірше. Розумові догодити нелегко. Бездіяльний розум — це взагалі суцільна пустка, небуття, розумові потрібні перешкоди, він щасливий, коли їх долає, а перемігши, відразу ж западає в депресію й навіть туманіє. Треба постійно створювати все нові, згідно з його можливостями, перешкоди. Такі новини з кафедри теоретичної феліцитології. Тим часом мої експериментатори висувають директора і трьох доцентів на цифрові відзначення.
— За що? — відважився втрутитися справжній, Трурль.
— Не перебивай. Вони збудували два прототипи: ощасливлювачку контрастну та ощасливлювачку ескалаційну. Перша ощасливлює тільки тоді, коли її вимкнути, бо сама справляє прикрощі: чим вони більші, тим потім приємніше. Друга використовує метод підсилення подразників. Професор Трурль X з кафедри гедоматики оглянув обидві моделі й запевняв, що вони нічого не варті, бо занадто ощасливлений розум починає прагнути нещастя.
— Як-як? Ти цього певен?
— А хто його знає? Професор Трурль висловився так: "Перещасливлений своє щастя вбачає у нещасті". Як тобі відомо, вмирати ніхто не хоче. Професор Трурль створив сто двадцятеро безсмертних, які спершу черпали задоволення з того, що інші довкола них з часом умирають, як мухи, але потім звикли до того й почали, хто як міг, важитися на власне безсмертя. Уже дійшли до парового молота. А щодо вивчення громадської думки, то я маю дані за три останні квартали. Статистичних даних не наводжу, а результат можна сформулювати так: "Щасливі — це завжди інші" — принаймні на думку опитаних. Професор Трурль запевняє, що нема чесноти без гріха, краси без бридоти, вічності без смерті, а отже, і щастя без біди.
— Не погоджуюся! Забороняю! Вето! — закричав розгніваний Трурль до машини, а вона йому на це:
— Заткнися. Мені оте твоє Універсальне щастя вже боком вилазить. Гляньте-но на нього, взяв запряг до роботи собі цифрового наймита, а сам по борах розгулює, кіберканалія, а потім йому ще щось у результатах не подобається!
Трурль знову змушений був його заспокоювати; нарешті почув продовження:
— Кафедра перфекціоністики збудувала суспільство, забезпечене синтетичними ангелами-охоронцями, кожен з яких літає на супутнику над своїм підопічним. Ці ангели, автомати сумління, підтримують чесноту додатковою зворотньою напругою зі стаціонарної орбіти, але ефективність системи невисока. Найбільші грішники вже з протитанковими рушницями роблять засідки на своїх ангелів-охоронців. Отож довелося впровадити на орбіту кібарангелів підсиленої конструкції, тобто розпочалася ескалація, як і було передбачено теорією. Відділ прикладної гедоністики, кафедра сексуальної математики та семінар теорії множин статей у своєму звіті повідомляють, що дух має ієрархічну будову. На самому споді міститься чуттєве пізнання, наприклад, солодощів і гіркоти, від яких утворюються вищі похідні, тож потім уже не тільки цукор солодкий, а й погляд, не тільки полин гіркий, а й — самотність, таким чином, не треба братися до справи згори, а лише від самого низу. Справа лише в тому, як це робити. Згідно з гіпотезою приват-доцента Трурля XXV, секс є вогнищем, у якому Розум конфліктує зі Щастям, оскільки в сексі нема нічого розумного, а в Розумі нічого сексуального. Чи ти чув коли-небудь про сластолюбні обчислювальні машини?