На щастя, все це тривало не більше секунди. Келвін відсмикнув палець від кнопки. І знову навкруг зімкнулися стіни балагана.
— Вам не треба було виходити на зв'язок без моїх інструкцій. Це небезпечно. Зачекайте.
Очі робота кілька разів змінили колір.
— Так, справді. Сарн. Стережіться Сарна.
— До біса мені той Сарн і взагалі я нічого вже не хочу! — видушив із себе Келвін. — І забирайте вашу цяцьку…
— Якщо я заберу апарат, ви не матимете ніякого захисту від Сарна. Залиште його собі. Як я й обіцяв, ви здобудете здоров'я, славу і багатство.
— Красненько дякую! Я не знаю, як ви зуміли проробити цю штуку, чи не з допомогою нечутного звуку, я читав про такі ефекти, але я не бажаю…
— Не поспішайте. Це нічим вам не загрожує. Просто, натискуючи на кнопку, ви виходите на розумовий зв'язок з людиною з далекого майбутнього.
— Навіщо це мені, боже! Досить одного разу…
— Величезні можливості, містере Келвін! Ви здобудете здоров'я, славу і багатство.
— Я, мабуть, не справлюся з такою силою, — сказав після роздумів Келвін. — Виконання будь-яких бажань… Це страшно. Я відмовляюсь.
— Аніскільки. Пам'ятаєте, я сказав про обмеження? Тільно-но ви досягнете мети, тобто станете ідеально здоровим, знаменитим і багатим, апарат перестане працювати. Я потурбувався про це. А поки що можете використовувати його для розв'язання найскладніших проблем — робити "замовлення" високоорганізованому мозкові людини майбутнього. Однак… Треба пам'ятати одне правило. Ви повинні зосереджуватись на питанні, яке вас цікавить, до натискання на кнопку. Чуєте? Обов'язково — до. Інакше вам загрожуватиме не тільки Сарн.
— Господи, — аж простогнав Келвін. — Знову цей Сарн. Та що…
— Гадаю — він андроїд, — сказав робот. — Штучна людина. І досить про нього. Займемося краще моєю проблемою. Як я вже повідомив, трохи золота…
— Ось у чім річ! — полегшено зітхнув Келвін. І додав: — У мене його немає.
— Годинник.
Джеймс мимоволі поглянув на циферблат.
— О, ні. Цей годинник дорогий мені.
— Він залишиться з вами. Потрібна лиш позолота. — Робот випустив із лівого ока червоний промінь. — Дякую вам. Усе.
Келвін зітхнув. Годинник став тьмяно-сірим.
— Якщо використаєте як слід мій пристрій, будете щасливі! — швидко заговорив робот. — Щасливі, як тільки може бути щасливою людина цієї епохи. Апарат допоможе вам в усьому. З'ясувати свої стосунки із Сарном також. Пробачте, я на хвилинку…
І механічний благодійник зник за завісою із східним орнаментом.
Поклавши апарат у кишеню, Келвін почекав ще трохи й заглянув за завісу. Там нікого не було. У брезенті зяяв отвір. Схоже, робот накивав п'ятами. Келвін виглянув надвір. Вогні атракціонів на океанській набережній, далі — присипана сріблом чорнота океану, що простяглася до далеких маяків, силуети прибережних скель, що ледь видніли в темряві.
Він повернувся до намету, оглянув усе уважніше. За шафою, як і казав робот, лежав господар балагану — огрядний чоловік в костюмі індійського брамина. Він, вочевидь, був без пам'яті. З його дихання Келвін зрозумів, що балаганник хильнув зайвого.
Не знаючи, що вдіяти, Келвін знову пом'янув ім'я господнє. Він безперервно думав про когось або про щось на ім'я Сарн. Сарн — це андроїд. Штучна людина…
Передбачення. Гороскопи відкриють вам ваше майбутнє. Зв'язок у часі. Не може бути. Ні!
Зневіра захищала Келвінів мозок. Неможливо створити справжнього робота. Такий винахід був би величезною сенсацією — і не обминув би його. Адже він репортер чи не так?
Певно, що репортер.
Келвіну захотілося опинитись серед людей, і він зайшов до тиру. Протовпився до стойки. Збив кілька мішеней — качок. Пласка річ у кишені обпікала руку. Сірий метал годинника — пам'ять. То що ж це було? Спогад про раптове вселення в його мозок когось стороннього — того, хто-не-був-Келвіном, про дивовижне роздвоєння світу — мучив його. До того випите в барі віскі пекло шлунок…
Він залишив Чікаго на пораду лікаря. Через запалення слизової носа, через постійну нежить, нехай їй грець! Ніяких галюцинацій, ніякого голосу з майбутнього. І не ввижались йому в Чікаго роботи-віщуни. І, звичайно ж, та штукенція, з якою він розмовляв, не робот. Є наукове тлумачення цього трюку. Надійне наукове тлумачення. Без сумніву, є.
…Та з другого боку — здоров'я, слава, багатство… А що як…
САРН!
Це ім'я просто вибухнуло в його мозку. Він, вочевидь, зсунувся з глузду. Внутрішній голос монотонно повторював: Сарн-Сарн-Сарн-Сарн…
Цієї миті інший голос, тверезий і спокійний, цілком безпечний голос, відповів першому. І перший голос затих. Келвін пошепки бурмотів: "Я, Джеймс Ноел Келвін, журналіст, нариси на замовлення, репортажі, редагування, тридцяти років, неодружений, прибув сьогодні з Чікаго до Лос-Анджелеса, загубив багажні квитанції…" І, майже заспокоївшись: "Оце ще вип'ю, піду в готель. У всякому разі клімат тутешній справді лікує від нежиті".
А десь на межі свідомості знову барабанним боєм лунало — Сарн, Сарн, Сарн, Сарн!
Він замовив віскі і поліз за грошима. Рука торкнулась прохолодної металевої поверхні. Раптом щось торкнулося його плеча. Він огледівся: на його плечі лежала семипала рука — без волосся й без нігтів, біла, немов полірована слонова кістка.
Келвіна обпалило єдине бажання — збільшити простір між ним та цією рукою. Він відчув, що стискає в кишені пласку річ, так, наче б це може його врятувати…
Могутня чужа свідомість заполонила його шаленим потоком. Не минуло й миті, як цей тренований інтелект, втаємничений у безмежно далеке майбутнє, вирішив проблему, що мучила його. Келвіну одразу ж відкрилися три можливості переміщуватись у просторі. Дві з них він одразу відкинув: тарілкольотів ще не винайшли, самозгортання, здійснюване за допомогою сенсорного шолома-спіралі, було зараз недосяжне. А ось третій…
Пам'ять почала відключатись. А рука все сильніше стискала його плече. Він чіплявся за думки, і з відчаєм примушував своє тіло рухатись у напрямку, підказаному людиною майбутнього.
Перехожих на розі бульвару Голлівуд та вулиці Кахвенга мало обходила самотня людина, що сиділа на тротуарі. Келвін підвівся, засміявся істерично. "Телепортація, — сказав він. — Як же це в мене вийшло? Не пригадаю… Важко зробити це, коли мине час, чи не так? Доведеться брати із собою записника".