Шамбала Оаза світла

Страница 30 из 42

Эндрю Томас

Хоч цей посол і не зміг відвернути кровопролиття Французької революції, він зробив усе, аби попередити правлячі кола про майбутні наслідки їхньої егоїстичної політики.

Противники монархії мусили б спершу вивчити факти й цифри, а тоді виносити вердикт, хто жорстокіший —король чи третій стан. 14 липня 1789 року Бастілію взяли штурмом революційні маси. Замість сподіваних там сотень в'язнів у кайданах виявили лише чотирьох фальшивомонетників, двох божевільних і одного дворянина. Та й то цього аристократа запроторили туди на прохання родини, бо мав надто небезпечні нахили; жив він у Бастілії, як і личить його титулові,-зі своїми власними слугами.

Ці неполітичні в'язні, звільнені з Бастілії історичного дня, який сьогодні відзначають як національне свято, крапля порівняно з тим безмежним морем десятків тисяч жертв, відправлених на гільйотину під час Терору. Саме цій трагедії і намагався запобігти посланець магів Азії.

12. ІСТОРИЧНІ ВТРУЧАННЯ

Раніше вже мовилося, що серед таємних заповідей Цзонкаби, представника Шамбали в Тібеті XIV століття, була й така, що зобов'язувала архатів надсилати людству послання в останню чверть кожного століття. Поява аватар, або божественних перевтілень, має місце через тривалі проміжки часу, оскільки пов'язана з прецесією рівнодень.

Хоча більшість місій архатів не мали успіху, здебільшого через спротив мас, але деякі з них усе ж досягли мети.

Незалежно від того, дали ці місії якісь наслідки чи ні, ця традиція звертатися до людей через кожні сто років незмінне виконувалась упродовж світової історії. Ось що пише махатма Мор'я про ієрархію Світла: "Міжнародний уряд ніколи не приховував свого існування. Він заявляв про себе не маніфестами, а діями, які ще не зафіксувала світова історія.

Уряд не приховує і існування своїх посланців у різних країнах.

Природно, що ці посланці, оберігаючи честь міжнародного уряду, ніколи не діяли таємно. Навпаки, вони відкрито спілкувалися з різними урядами й були відомі багатьом. Література зберігає їхні імена й оточує фантастичним ореолом".

Справедливість цих слів підтверджує діяльність Аполлонія Тіанського й графа Сен-Жермена. В минулі віки траплялися дивні випадки, які можна пояснити, як акти дружніх втручань у критичні моменти. Один такий епізод мав місце, коли зароджувалася велика сучасна нація —Сполучені Штати Америки.

А саме, коли розроблявся проект прапора для Американських Колоній 1775 року і коли підписувалася Декларація про незалежність 1776 року —вони не обійшлися без підтримки цих загадкових сил.

Після майже тисячолітньої епохи феодалізму настала важлива мить становлення демократії. Створення майбутнього оплоту нового ладу —Сполучених Штатів —мало бути ефективним з огляду на виняткове значення цієї події для світової історії.

Тож немає нічого дивного, що в ці знаменні роки ставалися незвичайні події, які засвідчували втручання зовнішніх сил.

1775 року, коли батьки грядущої республіки обговорювали новий прапор, на політичній сцені з'явився дивний чоловік, що відразу завоював авторитет і подружився з Бенджаміном Франкліном та Джорджем Вашінгтоном. Цьому джентльмену, якого мемуаристи називають просто Професором, можна було дати сімдесят років, хоча він мав пряму й міцну поставу, високий зріст і вкрай благородну зовнішність, що викликала повагу.

Харчувався цей чоловік незвично: не споживав ні м'яса, ні домашньої птиці, ні риби, не пив ні вина, ні пива, а дотримувався так званої дієти здоров'я: хліб, горіхи, фрукти й мед. Як і Сен-Жермен, Професор часто розповідав про історичні події з такими подробицями, наче був їх учасником.

Освіченість і вишукані манери Професора справляли враження на всіх. Він багато писав і читав, проте книги й рукописи нікому не показував. Він зберігав їх у важкій дубовій скрині, ключа від якої нікому не давав. Чи не тримав він, як свого часу Нострадамус, у цьому сховку старі окультні рукописи?

Коли 1775 року в одному з приватних будинків на попередній нараді почалось обговорення американського прапора, сталася подія, яку так описує один із сучасників: "Франклін сказав, що замість вчинити так, як пропонує генерал Вашінгтон, він хоче попросити його й інших присутніх вислухати свого нового і високошановного друга Професора, який люб'язно погодився повторити для всіх цього вечора те, що говорив удень щодо нового прапора для Колоній".

Цей текст свідчить про важливу роль у цій справі незнайомця. На вказаному засіданні Професор закінчив свою промову значущим висновком: "Незабаром ми станемо самовизначеною незалежною нацією".

Можна допустити, що генерал Вашінгтон, франкмасон, і Бенджамін Франклін, масон і розенкрейцер, упізнали в Професорові спеціального посланця Ради Мудреців, що бореться за прогрес людства з самого світанку цивілізації.

4 липня 1776 року сталася пам'ятна подія. У старому Державному домі в Філадельфії спалахнули дебати між засновниками нової республіки. Вони стосувались остаточного рішення, яке слід було прийняти, а саме: чи остаточно розривати зв'язки колоній з Англією, чи зберегти їх на певних умовах?

У цей критичний момент підвівся високий Професор і виголосив полум'яну промову. Більшість учасників асамблеї його не знала, проте всі слухали з величезною увагою і навіть деяким благоговінням. Коли промовець скінчив свій виступ вигуком: "Бог дарує Америці свободу!", те було сприйнято захоплено, і один за другим посипалися підписи під Декларацією незалежності. То була мить, коли вершилась історія.

Коли загальне збудження спало й делегати захотіли взнати, хто ж такий цей Професор і подякувати йому, виявилося, що він зник. Ніхто більше його ніколи не бачив. Очевидно, посланець виконав місію Високого братства, і його присутність була вже не потрібна.

Чи надсилалися посланці тієї ж Всепланетної влади в наше важливе століття? Відповідь напрошується ствердна. Знову слід згадати Миколу Реріха і його місії до двох велетнів політичної арени —Сполучених Штатів і Радянського Союзу. Достовірних свідчень про ці місії вкрай обмаль.

Микола Реріх, художник, що народився в Росії, але мав скандінавських предків, виїхав з Росії до Фінляндії напередодні революції. Довгі роки він провів у Європі та Америці, потім оселився в долині Кулу в Гімалаях, де й помер 1947 року. Його картини прикрашають художні галереї Сполучених Штатів, Радянського Союзу, Франції та інших країн.