Невдовзі по тому, як розвидніло і гімалайські сніги зарожевіли й зазолотились, я вже стояв на дорозі, що вела в Сіккім. Десь за півгодини мені пощастило зупинити автомобіль, де виявилося вільне місце, і домовитися з власником щодо платні. Водій запевнив мене, що проїздитиме через село, яке мені потрібно. Вибоїста гірська дорога робила подорож досить виснажливою, і я радів, коли нарешті добувся мети. Старий фордик зник удалині, а я залишився один серед засніжених гір і долин, огорнутих туманом. Я потупцяв до найбільшого дому в селі й попрохав пустити на ночівлю. Господар запропонував свою власну кімнату й навіть дав овечу шкуру, якщо раптом температура в домі понизиться до точки замерзання.
Маленький, огорнутий хмарами храм, що його я бачив у бінокль, баштою височів на стрімкій кручі. Я гадав, що доберуся туди за годину, та мої надії не справдились. Вузька стежина спіраллю здіймалася все вище й губилася серед каміння та снігу.
Коли я опинився перед монастирськими ворітьми в куртці з піднятим від вітру коміром і гукнув, двоє молодих тібетських ченців, побачивши мене, певно, вирішили, що це якийсь злий дух.
Проте я впевнено підійшов і поклав їм до ніг мішок з рисом, виказуючи свої дружні наміри. А тоді простягнув одному з них записку з іменем пандіта; лама відразу ж метнувся в храм.
Невдовзі він повернувся і відчинив мені Після сліпучого сонця, посиленого блиском снігів я спершу нічого не бачив у темному храмі. Та поступово звик до сутіні й розрізнив двох ченців перед статуєю Будди. Старший, з поораним зморшками монгольським обличчям, читав уголос текст під ритмічне дзенькання маленького дзвіночка. Другий лама був високим чоловіком середнього віку з голеною головою. Його обличчя, ніби вирізьбленої із слонової кістки, було типово тибетським, із пронизливими маленькими очима; його ріт і підборіддя свідчили про вольову вдачу. Я стояв і чекав, поки старий лама скінчить читати.
Високий пандіт-лама привітав мене складеними долонями й запитав чистою англійською: "Що привело вас в Обитель Снігів до нашого бідного храму, сер?" "Насамперед,-мовив я,-це одне з найчарівніших місць у світі. Крім того, я шукаю вченого ламу, який би пояснив мені суть тібетської дгарми (вчення Будди)".
Лама пронизав мене своїм інквізиторським поглядом:
"Звідки ви взяли, що я вчений лама?" "Мені сказали, що ви отримали вчений ступінь у Лхасі й знаєте тібетську йогу... Та ще й отримали англійську освіту в Сіккімі".
"Чутки про людину можуть виявитися неправдивими",-докинув лама.
"Воно так, проте є дещо невловиме, що усуває помилки. Це інтуїція",-несміливо заперечив я. Моя відповідь, очевидно, задовольнила тібетця, бо крига відчуження зламалася. Він зичливо спитав мене:
"Що ж ви хочете взнати про наш буддизм?" "Я завжди вірив, що великі архати, бодісатви, спасителі людства, яких в Індії звуть махатмами,-це реальні істоти. Чи не відомо вам чогось про їхнє місцеперебування?" —боязко поцікавився я.
"Буддизм ґрунтується на вірі у вищих людей, які, подолавши шлях з восьми поворотів, досягли нірвани. І ми віримо, що на півночі є царство, де живуть такі великі душі. Ми називаємо його Шамбалою",-відповів лама.
"Чи правда, що ці світлі душі створили невидиме братство, яке присвятило себе духовному поступові людства?" "У нас в Тібеті справді є таке братство, проте немає підстав вважати, що воно охоплює своїм впливом лише Азію",-відповів лама.
"Я вважаю, що тренування і випробування для допуску в це
братство мусять бути тривалими і вкрай складними. Я усвідомлюю свою непідготовленість до цього і знаю, що мені потрібно пережити багато перевтілень, аби досягти прийнятих вами високих стандартів, проте завжди сподівався на це і хочу запитати вас —чи можу я, попри свій низький рівень, якось допомогти вашим архатам і прислужитися вашій роботі в просвітленні людства?" "Шлях служіння важкий і вимагає неабиякої самопожертви.
Але забувши про себе, можна піднестися над землею і розчинитись у безконечності. Якщо ви не заперечуєте, ми можемо виконати йогічну психологічну вправу, аби ви зрозуміли наш спосіб мислення",-запропонував лама.
"О так, це мене надзвичайно цікавить!" —вигукнув я.
Лама пояснив мені, як прийняти йогічну позу перед Буддою і поринути в медитацію, а сам сів поруч.
"Уявіть, що ваші недоліки в правій руці, а ваші чесноти —в лівій. Тепер покладіть ваші невидимі гріхи на кам'яну долівку, так само покладіть і ваші чесноти. Ваше обличчя вкриває маска —наша особистість, що включає в себе ваш вік, стать, національність, фах тощо. Деякі маски потворні, глиняні, інші гарні, мармурові. Деякі золоті, інші залізні... Та якою б не була ваша маска, покладіть її ненадовго на долівку перед собою",-казав мені лама.
Відчуття порожнечі, втрата орієнтації охопили мене, коли я позбувся свого імені, віку, статі, національності, фаху —всіх моїх особистих характеристик. Здалося, що я навіть почув, як стукнула об підлогу та моя маска.
"Тепер ви і розумово, і духовно оголені, ви —просто центр свідомості без нічого. Ви лише язичок полум'я в океані вогню. Духовно ми з вами далеко за межами Землі й змішуємо наші вогні з вогнями далеких зірок Великої Пустоти",-шепотів лама.
Дивне й збудливе розширення свідомості охопило мене природно і без будь-яких моїх зусиль. Розумовий вплив лами мусив бути напрочуд сильним, щоб зробити ці відчуття такими яскравими.
"Ми вже піднялися до межі відсутності часу, де все існує одночасно, де нема ні минулого, ні сучасного, ні майбутнього",-мовив лама.
Я відчув цілковиту порожнечу, ніби час зупинився назавжди.
Більше не було ні До, ні Після, ні Низу, ні Верху, ні Тут, ні Там. То було відчуття цілковитого злиття з простором, позбавленим часу.
"Тепер ми спускаємося з нашої високої межі... нижче...
нижче... Підніміть вашу стару маску, візьміть з підлоги ваші гріхи й чесноти. Верніться в свою шкаралупу, в якій перебуватимете до остаточного вивільнення",-підсумував лама.
"Це ви й називаєте нірваною?" —спитав я після глибокої мовчанки.
"Ви відчули лише проблиск Великої Пустоти, почули лише відлуння Великого Мовчання. Тепер ви здатні збагнути нашу свідомість, яка дозволяє нам виснувати, що ми —лише гості планети Земля".