Шалений Роберт

Страница 11 из 13

Диана Винн Джонс

— Картопля вже майже готова, — сказала вона, щоб відволіктися. – Коли буде готова вечеря? Я вже не можу дочекатися.

Це була правда. Після лише одного сандвіча на обід, Хізер умирала з голоду. Полуницею не наїжся.

— Вже не довго, — відповіла мама. – Я теж люблю вечеряти. Це лише єдина нагода за день стати справжньою родиною. Ти можеш піти подзвонити у дзвоник, щоб покликати тата, поки я поставлю на стіл м'ясо.

Коли вечеря була на столі, Хізер накинулась на неї так, ніби це вона не їла 350 років. Але вона знала, що повинна поговорити із татом про Роберта. Тож, як тільки вона відчула, що трохи втамувала голод, почала зі слів:

— Тату, ти ж знаєш всю історію Кастелмайну, чи не так?

— Дещо читав, це правда, — визнав тато. – А що?

— А ти читав про когось, кого звали Роберт Толлер? – запитала Хізер. – Хто жив, десь років триста п'ятдесят тому?

Так, ніби це було сигналом, кухня трохи нахилилась а ложки на столі застукали. Мама приклала руку до голови. Хізер нервово підстрибнула. На мить вона подумала, чи Роберт знаходиться в кімнаті, невидимий. Але коли вона подумала про це, то зрозуміла, що нахиляння йшло звідкись, з більшої відстані. Роберт все ще був на вежі. Він просто нагадував їй, що він там. Вона глянула на тата. Тато виглядав так, ніби не помітив нічого незвичайного. Він хмурився, намагаючись зрозуміти хто такий Роберт Толлер, про якого питала Хізер.

— Можливо, він наймолодший син другого сера Френсіса, — сказала Хізер. Це була лише здогадка, але вона думала, що це правда. Роберт розповідав так, ніби його брати були старші за нього.

— А, він! – сказав тато. Він посміхнувся. – Ти все думаєш про свій скарб, чи не так? Ти питаєш про юнака якого стратили за чаклунство?

— Стратили! – зойкнула Хізер. Чи Роберт дійсно був мертвий, і не знав про це?

Знову відбувся нахил. Каструлі затряслися на плиті. Незважаючи на її жах та тривогу, Хізер почала відчували роздратування. Роберт дійсно був як неслухняний маленький хлопчисько, в деякій мірі. Чому він не міг залишити її у спокої, щоб поговорити із татом? Вона ж намагалась, хіба ні?

— Продовжуй, — звернулась вона до тата.

— Ну, це дивна історія, — сказав тато. – Робертів батько, молодший Френсіс, зустрів дещо дивну жінку та одружився на ній, вона була його другою дружиною. Я підозрюю, що вона була циганкою. Здається, ніхто не знав звідки вона, але вона втекла досить швидко від нього, залишивши хлопчика із його батьком. Схоже на те, що Роберт успадкував деякі своєрідні здібності від своєї матері. Записи кажуть, що коли він був малий та впав, поранивши себе, всі церковні дзвони задзвонили.

Роздався тихій дзвін в кутку кухні. Хізер повернулась, із поколюванням в шиї, та побачила, що ряд дзвіночків, якими Франсеї викликали слуг, розгойдувались туди-сюди. Роберт знову вдався до своїх витівок.

— Я певен, що це абсолютна нісенітниця, — казав тато, — але у ті часи, цього було достатньо, щоб у містечку почалися розмови про чаклунство. Батько Роберта і слухати про це не хотів. Він давав хлопчику усе, чого той хотів та відмовлявся вірити у те, що існує якась відмінність між Робертом та його старшими братами.

— Отже, йому завжди все сходило з рук, — пробурмотіла Хізер.

Дзвоники продовжували дзвеніти. Мама спостерігала за солянкою, що каталася по всій довжині стола, залишаючи слід солі.

— Я думаю, — нервово сказала мама, — що я, мабуть, підхопила грип, чи щось таке.

— Ні, ти не захворіла, — сказала Хізер. – З тобою все в порядку, із кожною твоєю частинкою. Я точно знаю. Отже, Роберт повинен був вирости дуже зіпсованим та інфантильним. Продовжуй, тато.

Мама слабо посміхнулась. Тато сказав:

— Мабуть він і виріс таким, Хізер. Проблеми почались, коли його батько помер і Джеймс, найстарший брат, успадкував Кастелмайн. Джеймс одружився на Елізі Франсей. Еліза була дуже релігійною, і явно ненавиділа молодого Роберта. Вона спробувала переконати місцевих жителів, щоб вони спалили його як чаклуна, але вони сказали, що бояться навіть спробувати, бо Роберт може щось зробити із ними. І схоже на те, що Роберт щось таки зробив Елізі. Наступного ранку вона прокинулась із криками, кажучи, що Роберт всю ту ніч тримав її у пеклі.

— Іншою стороною руки, — сказала Хізер. – Якщо він щось і зробив, закладаюсь, вона це заслужила. І?

— Отже, Еліза змусила Джеймса привести єпископа, який був її дядьком, — вів далі тато. – Записи кажуть, що єпископ очистив Кастелмайн. Але не сказано, яким саме чином. Просто розповідається, що Роберт був похований в маєтку. Вони не дозволили поховати чаклуна на церковному цвинтарі, розумієш.

— Тобто, там не говориться, що єпископ стратив Роберта! – сказала Хізер.

— Не прямо, — сказав тато. – Але, Хізер, людей не закопують, якщо вони не мертві.

— Але я думаю вони це зробили! – сказала Хізер. Вона закінчила пудинг у три ковтки. Джанін має знати. А ключ від вежі висіть на дошці над телефоном, у вітальні. – Я можу зателефонувати?

7.

Тато був здивований.

— Зателефонувати? – спитав він. – Хізер, це було сотні років тому! Я не думаю, що нинішній єпископ щось про це знає. Крім того, єпископи — люди зайняті.

— Я не збираюсь телефонувати єпископу, — відповіла Хізер. — Я хочу запитати Джанін.

— Але не розмовляй більше двадцяти хвилин, — сказала мама. – Тобі скоро час лягати спати. Подивись, як темно.

Хізер знала, що це одне з нечесних виправдань мами. Кухня була в іншу сторону від заходу Сонця, тому тут завжди було темно під час вечері. Але мама хвилювалась через телефонні рахунки, особливо після важкого дня.

— Я дуже швидко, — поблажливо пообіцяла Хізер. Вона вискочила з-за столу та помчала до вітальні, де, звичайно ж, було ще досить сильне рожеве світло призахідного Сонця. Воно пофарбувало руку Хізер в оранжеве, коли та набирала номер Джанін.

— Джанін, — сказала вона, коли Джанін покликали до телефону, — розкажи мені все, що ти знаєш про Шаленого Роберта. Це дуже важливо.

— Я тобі вже розказала, все що знаю, — відповіла Джанін. – Мама з татом, можливо, знають трохи більше, я думаю. Хочеш, щоб я їх розпитала?

— Так, — сказала Хізер.

Джанін не було досить довго. Хізер чекала, і дивилась, як Сонце фарбує зв'язку ключів на дошці біля телефону в усе темніший та темніший рожевий колір. Трохи згодом, вона взяла ключ від вежі та тримала його напоготові. Вона збиралась привести Роберта на кухню, коли Джанін розкаже решту історії. Це мало б утримати його від решти витівок, і показало б мамі і татові, що він реальний. Вона лише сподівалась, що Джанін скаже їй щось таке, що допоможе пояснити більше про нього.