Король тут проїздив.
4-й куплет.
Король тут проїздив; Багато з ним панів; Цариця ж так любенько (Ой ниє, ниє так серденько!) До мене каже: пажу! Хто так вас засмутив?
5-й куплет.
Хто так вас засмутив? Коли б нам хто повів! Кажу я покірненько: (Ой ниє, ниє так серденько!) Я мав хрещену неньку, Що дуже полюбив.
графиня зупиняє пажа, закриваючи ноти).
Графиня. Тут є наївність... Навіть почуття.
Сюзанна (кладе гітару на крісло). О, щодо почуття, то це такий хлопець, що... Ага, ось що, пане офіцере, чи казали вам, що, щоб підвеселити нашу вечірку, ми хочемо заздалегідь знати, чи підійде вам добре одна з моїх суконь.
Графиня. Я боюсь, що не підійде. Сюзанна (міряється з ним). Він мого зросту. Скиньмо спершу плащ (розстібає йому плащ). Графиня. А як хто увійде?
Сюзанна. Хіба ж ми робимо що лихе? Я замкну двері (біжить). Але слід подумати про головній убір. Графиня. На туалетному столику мій чепчик.
(Сюзанна входить у кабінет, двері якого з боку сцени.)
СЦЕНА V Керубіно, графиня (сидить).
Гр аф и ня. До початку балу граф не знатиме, що ви в замку. Ми скажемо йому потім, що в час, коли уклали наказ про призначення в полк, нам спало на думку...
Керубіно (показує аркуш). На жаль, пані, ось він! Базиль передав його мені від графа.
Графиня. Уже? Боялися втратити зайву хвилину (читає). Так поспішали, що забули притиснути свою печатку (віддає наказ).
СЦЕНА VI
Керубіно, графиня, Сюзанна.
Сюзанна (входить з великим чепцем). Печатку до чого?
Г р а ф и н я. До його патенту. Сюзанна. Уже?
Графиня. Іяж кажу. Це мій чепець? Сюзанна (сідає коло графині). І найкращий з усіх.
(Співає, тримаючи булавки в роті):
Ну, повернись сюди мерщій Жан де Ліра, коханий мій.
(Керубіно стає навколішки, вона його причісує). Пані, він прехороший!
Графиня. Приладь йому комірник більше на жіночий лад.
Сюзанна. От... Але гляньте на цього паршивця, який він гарненький дівчиною. Мені заздро! (Бере його за підборіддя.) Чи будете ви ласкаві не бути таким гарненьким?
Графиня. Яка вона шалена! Треба закачати рукава, щоб краще сиділи манжети. (Підіймає рукав.) Що це в нього на руці? Стрічка?
С ю з а н н а. Та ще й ваша. Я дуже рада, що пані її побачили. Я йому казала, що вже скажу вам. О, коли б не прийшов пан, я була б відібрала стрічку, бо я майже така ж дужа, як і він.
Графиня. На ній кров! (Відчіпляє стрічку.)
Керубіно. (засоромлений). Сьогодні вранці, збираючись у дорогу, я приладжував вузду моєму коневі, він мотнув головою і начільник дряпнув мені руку.
Графиня. Ніколи не зав'язують стрічкою...
Сюзанна. І особливо вкраденою стрічкою. Ну, побачимо, що там начільник... напильник... натільник... Я нічого не розумію в цих назвах. Ах, яка біла рука! Як у жінки! Біліша за мою! Подивіться, пані! (Вона рівняє їх.)
Графиня (холодно). Поклопочіться краще пошукати в моїй туалетній пластир. (Сюзанна, сміючись, штовхає його в голову, він падає на дві руки. Вона входить у кабінет з боку сцени).
СЦЕНА VII
Керубіно (на колінах), графиня (сидить).
Графиня (певний час мовчки розглядає стрічку. Керубіно поїдає її очима). Щодо моєї стрічки, добродію... тому що це та, колір якої найбільше мені подобається... то я дуже сердилася, що згубила її.
СЦЕНА VIII
Керубіно (на колінах), Сюзанна, графиня (сидить).
Сюзанна (повертаючись). От цим зав'язати йому руку? (Віддає графині пластир і ножиці.)
Графиня. Як підеш по сукно для нього, візьми там стрічку з другого чіпця.
(Сюзанна виходить дверима в глибині, узявши з собою плащ пажа.)
СЦЕНА IX
Керубіно (на колінах), графиня (сидить).
Керубіно (з опущеними очима). Та, що її в мене відібрано, вилічила б мене в одну хвилину.
Графиня. Якою силою? (Показує пластир.) Це поможе ліпше.
Керубіно (вагаючись). Коли стрічка... обгортала голову... або торкалася шкіри такої особи...
Графиня (закінчуючи фразу)... чужої! То вона є добра для рани? Я не знала цієї властивості. Щоб спробувати, я приховаю цю, що була зав'язана на вашій руці. Як тільки трапиться перша виразка... у когось із моїх дівчат, я її випробую.
Керубіно (зворушений). Вона у вас залишиться, а я від'їжджаю!
Графиня. Не навіки.
Керубіно. Я такий нещасливий!
Графиня (зворушена). Тепер він плаче! Той гидкий Фігаро напророкував!
Керубіно (в захопленні). Ах! Я хотів би дочекатися вже тої миті, яку він мені напророкував! Певний, що зараз помру, може б, посмів...
Графиня (перебиває його й витирає сльози хусточкою). Мовчіть, мовчіть, дитино. У тім, що ви кажете, немає й краплини розуму. (Стукають у двері. Вона голосно.) Хто так стукає до мене?
СЦЕНА X
Керубіно, графиня, граф (знадвору).
Граф (знадвору). Чому ж ви зачинилися?
Графиня (стурбована, встає). Боже мій! Це ж мій чоловік!.. (До Керубіно, що теж устав.) Ви без плаща, шия і руки голі! На самоті зі мною! і цей видимий непорядок! і одержаний лист, і його ревнощі!..
Граф (знадвору). Ви не відчиняєте?
Графиня. Бо я тут... сама.
Граф. Сама! А з ким же ви розмовляєте?
Графиня (придумує). З вами, безперечно.
Керубіно (вбік). Після вчорашньої сцени й сьогоднішньої він мене уб'є на місці (біжить у туалетну кімнату і зачиняє за собою двері).
СЦЕНА XI
Графиня (сама, виймає ключ до кабінету і біжить відчинити графові). Ах, яка помилка! Яка помилка!
СЦЕНА XII Граф, графиня.
Граф (трохи суворим тоном). Ви не мали раніше звички замикатися!
Графиня (зніяковіло). Я... я придягала... я прилягала сукні з Сюзанною; вона вийшла на хвилину до себе.
Граф (допитливо дивиться). Ви маєте вид і вигляд дуже збентежений!
Графиня. Це не дивно... зовсім не дивно... запевняю вас... ми говорили про вас... Вона пішла, як я вам казала...
Гр аф. Ви говорили про мене? Я повернувся занепокоєний. Коли я сідав на коня, мені подали одного листа, якому я не надав жодного значення, але він мене однак... схвилював.
Графиня. Як, пане?.. Якого листа?
Граф. Треба зізнатися, пані, що ви або я оточені істотами дуже... лихими! Мені повідомляють, що вдень хтось, кого я вважаю за відсутнього, має прийти до вас на розмову.
Графиня. Хто б не був той сміливий, непросто буде йому сюди пролізти, бо я маю намір не виходити зі своєї кімнати цілий день.
Граф. А ввечері, заради Сюзанниного весілля?