"Що з вами? — спитала вона.— Ви поблідли".
"Я не наважуюсь попросити у вас однієї ласки".
Вона жестом підбадьорила мене, і я попросив дозволу поговорити віч-на-віч.
"Можна,— сказала вона.— Але чого не поговорити зараз?"
"Щоб не вводити вас в оману, я хочу вам пояснити, яку велику ласку ви мені виявляєте: я хочу пробути цей вечір коло вас так, ніби ми з вами брат і сестра. Не бійтесь, я знаю, чого ви не любите; ви досить знаєте мене, щоб розуміти: нічого неприємного для вас я не домагатимусь; до того ж зухвалі люди так не чинять. Ви засвідчили мені свою приязнь, ви добра й поблажлива. То знайте ж: завтра я розпрощаюся з вами. Не зрікайтеся слова!" — вигукнув я, бачачи, що вона хоче говорити, і подався геть.
Одного травневого дня цього року, близько восьмої години вечора, я лишився наодинці з Феодорою в її готичному будуарі. Я не тремтів, я вірив, що буду щасливий. Кохана стане моєю, або ж я кинусь в обійми смерті. Я прокляв своє боягузливе кохання. Людина стає дуже сильною, усвідомивши свою слабкість. Графиня в блакитній кашеміровій сукні лежала на канапі, поклавши ноги на подушку. Східний тюрбан, яким художники прикрашують голови стародавніх євреїв, надавав їй якоїсь дивної, надзвичайної принадності. З обличчя світився той невловний чар, який доводить, що ми з кожною новою хвилиною інші, неповторні, не схожі на себе минулих і майбутніх. Я ще не бачив її такою осяйною.
"Ви знаєте, що розбудили мою цікавість?" — сміючися, сказала вона.
"І я не ошукаю вас,— холодно запевнив я, сідаючи коло неї й беручи її руку. Вона не відняла руки.— Ви так чудово співаєте!"
"Але ж ви ніколи не чули мого співу!" — вигукнула вона зчудовано.
"Коли треба, доведу, що чув. То ви тримаєте в таємниці свій чарівний спів? Не турбуйтесь, я не хочу її розкривати".
Ми з годину по-дружньому розмовляли. Я обрав тон і манери чоловіка, якому Феодора не може відмовити ні в чому, але й дотримував закоханої шанобливості. Бавлячись так, я здобув ласкавий дозвіл поцілувати їй руку, вона граційним рухом скинула рукавичку, і я з насолодою поринув у ілюзію, в яку намагався вірити; моя душа розтанула, розквітла в цьому поцілунку. Феодора з неймовірною покорою дозволяла пестити й тішити себе. Та не кажи, що я був по-дурному нерішучий; якби я захотів ступити крок далі за цю братерську ніжність, вона зразу показала б котячі пазури. Ми хвилин десять просиділи в глибокій мовчанці. Я милувався нею, вгортав її в ілюзорний чар. В ту мить вона була моя, тільки моя. Я володів цією знадливою жінкою, наскільки можна кимсь володіти подумки; я сповивав її своїм жаданням, тримав, стискав у обіймах, моя уява злилася з нею. Тоді я переміг графиню могутністю магнетичних чарів. І досі я шкодую, що не заволодів цією жінкою до останку; але в ту мить я не жадав її тіла, я жадав душі, життя, отого досконалого, ідеального щастя, прекрасної мрії, в яку ми не віримо довго.
"Пані,— сказав я нарешті, відчуваючи, що настає остання хвилина мого хмелю,— вислухайте мене. Я вас кохаю, ви це знаєте, я це вам казав тисячу разів, та ви й самі могли здогадатися. Я не хотів здобувати ваше кохання ні дженджикуватістю, ні дурними лестощами та зухвальством; а ви не розуміли. Скільки я витерпів через вас! Але ви в цьому не винні! Та за хвилину ви складете мені вирок. Бідність буває двох видів, пані: та, що відважно ходить вулицями в лахмітті й, сама того не знаючи, наслідує Діогена, харчується вбого, живе вкрай простим життям; вона, може, щасливіша за багатство чи принаймні безтурботніша, вона здобуває цілий світ там, де могутні не знаходять нічого. І є бідність розкошів, бідність на іспанський лад, що ховає жебри під титулом; вона горда, розпушена, ця бідність у білому жилеті й жовтих рукавичках, вона їздить в екіпажах і за браком одного сантима втрачає цілі статки. Перша — то бідність народу; друга — бідність шахраїв, королів і обдарованих людей. Я не простолюдець, не король, не шахрай; може, я і не обдарований. Я виняток. Моє ім'я велить мені вмерти, але не жебрати. Не турбуйтеся, тепер я багатий, я маю все на світі, що мені потрібне,— сказав я, побачивши на її обличчі той холодний вираз, яким ми зустрічаємо несподіваних прохачок із доброго товариства.— Пам'ятаєте, як ви надумали піти в "Жімназ" без мене, гадаючи, що мене там не буде?"
Вона ствердно кивнула головою.
"Я тоді витратив останнє екю, щоб побачити вас. А пригадуєте, як ми гуляли в Ботанічному саду? Я всі свої гроші заплатив за екіпаж для вас".
Я розповів їй про свої жертви, змалював перед нею своє життя — не так, як змальовую оце тобі, сп'янілий від вина, а в шляхетному сп'янінні серця. Моя пристрасть виливалась у полум'яних словах, у спалахах почуття, забутих відтоді; їх не відворить ні мистецтво, ні пам'ять. Це не була холодна розповідь про відринуте кохання; моє кохання в усій силі й красі надій надихнуло мене на слова, що відбили все життя, повторюючи зойки розшарпаної душі. Я промовляв так, як промовляє передсмертні молитви поранений на бойовищі. Феодора заплакала. Я замовк. Господи праведний! Ці сльози походили з штучного хвилювання, яке можна купити за сто су коло дверей театру; я здобув успіх, як добрий актор.
"Якби я знала..."— сказала вона.
"Мовчіть! — вигукнув я.— Я ще кохаю вас досить сильно, щоб убити..."
Вона простягла руку до шнурка від дзвоника. Я зареготав:
"Не кличте нікого. Я дам вам мирно дожити життя. Убити вас — це був би поганий вияв ненависті! Не бійтесь насильства: я пробув коло вашого ліжка цілу ніч і не..."
"Що? — вигукнула вона й почервоніла, та після цього першого поруху соромливості, властивого кожній жінці, навіть найнечутливішій, кинула на мене осудливий погляд і додала: — Вам, певне, було дуже холодно!"
"Невже ви, графине, гадаєте, що мені така дорога ваша врода? — відказав я, розгадавши думки, що хвилювали її.— Ваше обличчя для мене — це обіцянка, що душа ще прекрасніша. Таж чоловіки, що бачать у жінці лише тіло, можуть щовечора купувати одалісок, гідних сералю, і бути щасливими невеликою ціною! Але я гордий, я хотів жити з вами душа в душу — а ви не маєте душі. Тепер я це знаю. Я вбив би чоловіка, якому ви б віддалися. А втім — ні, ви б же його кохали, і його смерть, може, завдала б вам болю. Як я страждаю!" — вигукнув я.