— А Натан зостанеться?
— О, його співробітники люди не дурні.
— А Каналіс?
— Це велика людина, не говорімо про нього.
— Ви п'яні!
— Безпосередній наслідок конституції — сплощення умів. Науки, мистецтва, пам'ятники — все роз'їдене жахливим егоїзмом, нашою сьогоднішньою проказою. Три сотні буржуа, сидячи на лавах палати, думатимуть тільки про те, як садити тополі. Деспотизм беззаконно робить великі діла, а свобода лінується законно робити хоч би малі.
— Ваше взаємне навчання карбує двоногі монети по сто су,— перебив його абсолютист.— У народі, знівельованому освітою, зникають особистості.
— Але ж хіба мета суспільства не в тому, щоб забезпечити добробут кожному? — спитав сен-сімоніст.
— Якби ви мали п'ятдесят тисяч франків прибутку, ви б і не думали про народ. Ваше серце повне любові до людства; їдьте ж на Мадагаскар — там ви знайдете свіженький народець, можете його сен-сімонізувати, класифікувати, посадити під скло. А тут у нас кожен уже зроду сидить у своїй чарунці, мов кілочок у гнізді. Швейцар тут — швейцар, дурень — дурень, і щоб таке звання здобути, не треба ніякого колежу святих отців. Отак-то.
— Ви карліст?45
— Чом би й ні? Я люблю деспотизм, він пов'язаний із певним презирством до людського роду. Я не почуваю ненависті до королів. Вони такі кумедні! Королюють у палаті, за тридцять мільйонів льє від сонця, це вам не абищо!
— Підсумуймо ж у загальних рисах хід цивілізації,— озвався вчений, забажавши напутити неуважного скульптора, й почав розводитися про зародження суспільств та про первісні народи.— При виникненні націй влада була в певному розумінні матеріальна, груба, цільна; потім, з виникненням об'єднань, уряди заходилися спритно розкладати первісну владу. Так, у давню давнину влада була теократична: жрець тримав у руці і меч, і кадило. Згодом стало вже двоє духовних владарів: верховний жрець і цар. Сьогодні, в нашому суспільстві, останньому слові цивілізації, владу розподілено відповідно до числа елементів тієї цивілізації, і ми тепер маємо справу з силами, що звуться промисловістю, думкою, грішми, словом. І от влада, позбувшись єдності, веде суспільство до розпаду, а єдина перепона цьому розпадові — зиск. Таким чином, ми спираємось не на релігію й на матеріальну силу, а на розум.
— Та хіба книжка рівноцінна мечеві, а міркування — дії? Ось у чому проблема.
— Розум усе вбив! — вигукнув карліст.— Абсолютна свобода веде нації до самогубства; здобувши перемогу, вони починають нудитись, мов якийсь англієць-мільйонер.
— Що ж ви сказали нового? Щойно ви висміяли всяку владу, а це так само банально, як заперечувати Бога! Ви вже ні в що не вірите. Тому наше сторіччя схоже на старого султана, що занапастив себе розпустою! Врешті ваш лорд Байрон, дійшовши до кінця в поетичній зневірі, почав оспівувати злочин.
— А знаєте що,— озвався зовсім п'яний Б'яншон.— Від якоїсь дрібки фосфору залежить, чи буде з людини геній чи негідник, мудрець чи ідіот, доброчесний чи злочинець.
— Як можна так ставитись до чесноти! — вигукнув Кюрсі.— Чесноти — теми всіх п'єс, розв'язки всіх драм, основи всіх судів.
— Мовчи, йолопе. Твоя чеснота — це Ахіллес без п'яти! — сказав Бісіу.
— Випиймо!
— Закладімося, що я вип'ю цілу пляшку шампанського одним духом?
— Оце — то дух! — вигукнув Бісіу.
— Напились, як биндюжники,— озвався юнак, що з поважною міною напував вином свій жилет.
— Так, сучасне врядування полягає в тому, щоб надавати владу громадській думці.
— Громадській думці? Так це ж найрозбещеніша з усіх повій! Як послухаєш вас, моралістів і політиків, то треба завжди віддавати перевагу вашим законам перед природою, а громадській думці перед сумлінням. Ет! Усе на світі правдиве і все фальшиве! Коли суспільство дало нам пух для подушок, то врівноважило цей дарунок подагрою, так само як правосуддя врівноважується судом, а кашемірові шалі породжують нежить.
— Потвора! — сказав Еміль, перебивши мізантропа.— Як ти можеш ганити цивілізацію серед таких розкішних вин, страв, сам набравшись до того, що ось-ось опинишся під столом? Ось угризни оту сарну з позолоченими ріжками та ратичками, але не кусай власної матері.
— Чи я винен, що католицтво вже запихає в один лантух мільйон богів, а Республіка завжди кінчається якимсь Наполеоном, межі королівської влади пролягають десь між убивством Генріха Четвертого і стратою Людовіка Шістнадцятого, а лібералізм стає Лафайєтом?46
— А хіба ви не обнімалися з ним у липні?
— Ні.
— То помовчіть, скептику.
— Скептики найсумлінніші люди.
— Вони взагалі не мають сумління.
— Та що ви! У них аж по двоє сумлінь.
— Здобути знак із самого неба — оце справді комерційна ідея. Стародавні релігії були тільки вдалим розвитком фізичної насолоди; а ми, теперішні, розвинули душу й надію, і в цьому полягає поступ.
— Ех! Друзі мої, чого можна сподіватися від сторіччя, пересиченого політикою? — сказав Натан.— Який був кінець "Історії короля богемського та його семи замків"47 — цієї найчарівнішої з повістей?
— Що? — гукнув "знайко" через увесь стіл.— Та ж це купа слів, висмоктаних із пальця, такі книжки хіба в божевільні читати!
— Дурень!
— Йолоп!
— Що? Що?
— Те, що чув!
— Зараз поб'ються.
— Ні.
— До завтра, добродію!
— Хоч і зараз,— відповів Натан.
— Ет, годі! Обидва ви молодці!
— Вже ж не такі, як ти! — гукнув заводій сварки.
— Та ж вони на ногах не встоять!
— Я, мабуть, і справді не встою! — погодився войовничий Натан, підводячись нерішуче.
Він тупо глянув на стіл, а потім, неначе знесилений спробою підвестися, впав на стілець, похилив голову й замовк.
— От була б утіха — побитись на дуелі через твір, якого я не читав і не бачив! — сказав "знайко" своєму сусідові.
— Емілю, побережи фрака, твій сусіда поблід,— озвався Бісіу.
— Кант? Іще один пухир, надутий повітрям на забавку дурням! Матеріалізм і спіритуалізм — дві гарні ракетки, якими шарлатани в мантіях відбивають той самий волан. Чи Бог є в усьому, як твердить Спіноза, чи все виходить із Бога, за святим Павлом... Йолопи! Відчинити чи зачинити двері — хіба це не той самий рух? Чи яйце з курки, чи курка з яйця? (Подайте-но качку!) Оце й уся наука.
— Бевзю! — гукнув йому вчений.— Твоє запитання розв'язане ділом!