"Все-таки в дірку", — подумав він і ще раз спробував крикнути. Несамовито розмахуючи руками, зненацька натрапив на спинку канапи й підтягся до неї. Але канапа злетіла вгору разом із ним. Він різко шарпнувся, затиск трохи послабивсь — і Джім упав на підлогу.
Він навкарачки рвонувся до вікна. Затиск наздогнав його, та Моллен був уже біля радіатора опалення і встиг обхопити крайню секцію обома руками. Тепер він справді міг опиратись невідомій силі. Знову шарпнувся і здолав ще й зачепився за радіатор спершу одною ногою, потім другою.
Радіатор аж заскрипів, коли та страшна тяга посилилась. Молленові здавалось, ніби його ось-ось розірве у попереку, але він тримався, напруживши кожний м'яз до крайньої межі. І раптом затиск геть пропав, наче його й не було.
Джім гепнувся на підлогу.
Коли він отямився, був уже ясний день, Філліс, закусивши губу, бризкала водою йому в обличчя. Він заморгав, якусь мить не розуміючи, де він є.
— Я ще тут? — прошепотів Джім.
— Ох, нарешті! — зітхнула Філліс. — Що трапилось?.. Ой, любий! Давай виберемося звідси...
— Де твій батько? — Язик погано слухався його, але він звівся на ноги.
— Рибалить. А ти сядь, будь ласка. Я викличу лікаря.
— Ні. Зачекай. — Моллен вийшов у кухню. На холодильнику лежала коробка з кексом. На ній було написано: "Кондитерська Джонсона. Вейнсвілл, Нью-ЙорК". З великою літерою К в назві Нью-Йорк. Власне, зовсім незначна помилка.
І містер Картер? Невже відповідь саме тут? Моллен піднявся нагору й одягся. Тоді зібгав коробку, засунув її до кишені й бігцем вискочив з хати.
— Не чіпай тут нічого, доки я вернуся! — гукнув він уже знадвору. Філліс простежила, як він сідав у машину і виїхав на вулицю. Затиснувши рукою рота, щоб не закричати, вона поплентала на кухню.
За чверть години Моллен був біля Старої затоки. Залишив машину й побіг до води, гукаючи на все горло:
— Містере Картер! Містере Картер!
Він ішов так берегом і гукав добрячих 15 хвилин, все далі заглиблюючись у густий ліс. Дерева підступали до води так близько, що йому раз у раз доводилося йти бродом — інакше не проберешся. І все одно він чимдалі прискорював ходу, здіймаючи силу бризок, ослизаючись на камінцях.
— Містере Картер!
— Агов! — почувся раптом голос старого. Моллен рушив на звук, угору по розтоці. І скоро побачив містера Картера: той сидів на крутому березі невеличкої заводі, тримаючи в руках довге вудлище. Моллен видерся нагору й сів поруч із ним.
— Обережніше, синку,— промовив містер Картер. — Я дуже радий, що ти послухався моєї поради щодо рибалки.
— Ні, — видихнув Моллен. — Я хотів би, щоб ви мені дещо розповіли.
— З радістю,— відповів старий. — Про що ж ти хочеш дізнатись?
— Рибалка не повинен повністю знериблювати водойму, так?
— Я — не знериблюю. А дехто може.
— А приманка? Чи кожний добрий риболов користується штучною приманкою?
— Я пишаюся своїми мушками,— заявив містер Картер. — Я намагаюсь зробити їх якомога ближчими до натуральних. Ось, наприклад, досконала копія шершня. — Він висмикнув жовту принаду з гачком із свого капелюха. — А ось гарненький москіт.
Раптом у старого рибалки ворухнулась волосінь. Він легенько, але впевнено повів поплавець убік і різко підсік. Тоді впіймав рукою тріпотливу рибку й показав її Молленові.
— Це ще дитина — я її не лишу собі. — Він обережно звільнив гачок з-під тремтячих зябрів і пустив форель у воду.
— От ви пустили її на волю. А як ви гадаєте, вона щось зрозуміла? Чи не розповість вона про все рибам?
— Е, ні,— сказав містер Картер. — Досвід не може їх чогось навчити. В мене вже по два й по три рази клювала одна й та сама рибна малеча. Вони ще повинні добре підрости, поки щось уторопають.
— Розумію. — Моллен поглянув на старого. Містера Картера зовсім не обходив навколишній світ, він лишався байдужий до того жаху, яким сповнився весь Вейнсвілл.
"Рибалки живуть у якомусь відокремленому малому світі", — подумав Моллен.
— Шкода, що тебе не було тут кілька годин тому. Я підчепив розкішний екземпляр, такого, знаєш, дебелого самця, не менше двох фунтів. Я тобі скажу, то була таки заважка битва для такого старого бойового коня, як я. І він таки зірвався з гачка! Та нічого — буде інший... гей, та куди ж ти?
— Додому! — крикнув Моллен, стрибаючи у мілководдя. Він уже знав, що йому кортіло знайти в містері Картері. Аналогію! Тепер вона стала цілком ясна.
Сумирний містер Картер виловлює своїх любих форелей точнісінько так само, як інший, величезний рибалка виловлює своїх...
— Я додому — попередити наступну рибку! — гукнув Моллен через плече і посковзнувся на кам'янистому річковому дні. Аби ж тільки Філліс не чіпала ніяких продуктів! Він витяг з кишені картонку від кексу й зі злістю кинув якнайдалі. Мерзенна приманка!
Тим часом обидва рибалки, кожен у своїй, відповідній сфері, всміхнулися і знову закинули вудки...