— Пане ван Вліт, — перебив, наближаючись, один із типів, від чиїх важких кроків дошки причалу почали ходити ходором. — Не потрібно вдаватись у подробиці. Мені здається, вони цих панів не дуже-то і цікавлять. І взагалі не обходять.
Типів, які увійшли на причал з боку селища, було п'ятеро. Той, який щойно звернувся до них, носив на голові солом'яний бриль, також його виділяла з-поміж інших важка щелепа, і аж чорне від кількаденної щетини, міцне підборіддя. На якому красувалась ямочка, через що підборіддя скидалось на дупу в мініатюрі. Поряд із ним крокував дужий бугай, справжній богатир, хоча на бовдура не походив. Третій, опецькуватий і смаглявий, безсумнівно, був моряком цілком і повністю, враховуючи вовняну шапку і сережку у вусі. Ще двоє, ймовірно, матроси, тягли скрині з провізією.
— Мені здається, — продовжував тип із підборіддям, — що цим панам, ким би вони не були, не слід знати нічого ні про нас, ні про те, чим тут займаємось, ні про інші наші приватні справи. Безсумнівно, ці пани розуміють, що нікому немає діла до наших приватних справ, тим більше незнайомим особам, що випадково стрілись нам на шляху.
— Може, не таким вже і незнайомим, — втрутився богатир. — Пана краснолюда я, фактично, не знаю, а от біле волосся цього шановного пана говорить саме за себе. Геральт із Рівії, припускаю? Відьмак, якщо не помиляюсь?
Стаю популярним, подумав Геральт, схрещуючи руки на грудях. Занадто популярним. Може, пофарбувати волосся? Або поголитись налисо, як Харлан Тзара?
— Відьмак! — Помітно оживився Кевенард ван Вліт. — Справжній відьмак! Як поталанило! Шановне товариство! Та нам же його самі небеса послали!
— Славетний Геральт із Рівії! — Повторив богатир. — Пощастило, що стріли його саме зараз, з огляду на нашу ситуацію. Допоможе нам викараскатись з…
— Забагато базікаєш, Коббін, — перервав тип із підборіддям. — Занадто швидко і забагато зайвого.
— Годі-бо, пане Фіш, — фиркнув білувальник шкір.
— Не розумієте, яка нам випала нагода? Допомога когось на кшталт відьмака…
— Пане ван Вліт! Залиште це мені. Маю набагато більший досвід спілкування з такими, як оцей ось.
Запала тиша, під час якої тип із підборіддям змірював відьмака поглядом.
— Геральт із Рівії, — нарешті промовив. — Винищувач монстрів та надприродних істот. Винищувач, слід зазначити, легендарний. І зазначив би, якщо би я вірив у легенди. А де ж ваші славетні відьмацькі мечі? Щось я їх не бачу.
— І не дивно, — відповів Геральт, — що не бачиш. Бо вони невидимі. Чи, може, ти не чув легенд про відьмацькі мечі? Непосвячені не здатні їх бачити. З'являться лише після того, як промовлю закляття. Коли виникне така необхідність. Якщо виникне. Бо я і без мечів можу надати добрячого прочухана.
— Вірю на слово. Мене звуть Явіл Фіш. Керую в Новіграді фірмою, яка надає послуги різного характеру. Це мій партнер, Петру Коббін. Це, значить, пан Пудлорак, капітан "Пророка Лободи". І вже відомий вам Кевенард ван Вліт, власник цього судна.
— Наскільки я можу судити, відьмаче, — промовив Явіл Фіш, роздивившись навсібіч, — ти стоїш зараз на цьому причалі, що знаходиться в єдиному селищі на двісті з гаком миль навкруги. Щоб з цієї глухомані вибратись у цивілізований світ, треба довго валандатись лісами. Щось мені підказує, що ти скоріше б за все покинув ці нетрі на кораблі, сівши на щось, що хоч якось здатне триматись на воді. А "Пророк" саме прямує у Новіград. І може взяти на борт пасажирів. Тебе і твого приятеля краснолюда. Як тобі така ідея?
— Розповідай далі, пане Фіш. Уважно слухаю.
— Наше суденце, як бачиш, це не якесь тобі річкове корито, за рейс на нашому судні треба заплатити і недешево. Не перебивай. Не згодився би ти взяти нас під протекцію своїх невидимих мечів? У вартість проїзду могли би врахувати твої послуги в якості охоронця й ескорту під час всього рейсу звідси і аж до новіградської пристані. Тож, у яку суму, цікаво дізнатись, ти оціниш свої відьмацькі послуги?
Геральт подивився на нього.
— З проведенням розслідування чи без?
— Тобто?
— Ваша пропозиція, — спокійно промовив Геральт, — містить приховані гачки і підводні камені. Якщо я сам буду змушений цю справу розслідувати, вийде дорожче. Дешевше буде, якщо розкажете все щиросердно. Самі.
— Твоя недовірливість, — холодно сказав Фіш, — викликає неабиякі підозри. Бо шахрай сам всюди вбачає шахрайство. Як той казав: на злодієві шапка горить. Маємо намір винайняти тебе для супроводу. Це просте і нехитре завдання. Які підводні камені можуть тут бути?
— Супровід — це казочка. — Геральт не відвів погляду. — Вигадана нашвидкуруч і шита білими нитками.
— Так ти вважаєш?
— Так я вважаю. Бо пан чинбар, наприклад, прохопився словом про якусь рятувальну експедицію, а ти, пане Фіш, швиденько закрив йому рота. За мить твій компаньйон обмовився про ситуацію, з якої вам треба викараскатись. Якщо ми будемо співпрацювати, то без викрутасів, будь-ласка, розповідайте: що це за експедиція і кого рятуєте? Для чого така секретність? З чого треба викараскатись?
— Розповімо про це, — упередив Фіша ван Вліт. — Розповімо вам про все, пане відьмаче…
— Але вже на борту, — хрипко перебив його капітан Пудлорак, який до цієї миті не промовив ані слова. — Годі гаяти час на цій пристані. Вітер попутний. Давайте відпливати звідси, шановні.
* * *
Впіймавши попутний вітер, "Пророк Лобода" під повними вітрилами стрілою помчав по широких водах затоки, беручи курс на фарватер і маневруючи між острівцями. Потріскували линви, скрипів гік, жваво лопотіла на флагштоку корогва із зображеною на ній рукавичкою.
Кевенард ван Вліт дотримався обіцянки. Щойно шлюп відшвартувався від причалу Вітряної, скликав усіх зацікавлених на носі судна і приступив до роз'яснень.
— Наша експедиція, — розпочав, щомиті зиркаючи оком на похмурого Фіша, — має на меті визволення викраденої дитини. Ксимени де Сепульведа, єдиної доньки Бріанни де Сепульведа. Ви, певно, також не раз чули це прізвище. Хутряна промисловість, чинбарство, вимочування і вичинка шкір та хутра, а також кушнірство. Величезний річний обсяг продукції, колосальні прибутки. Якщо стрінеш панянку в красивому й коштовному хутрі, голову віддам на відсіч, що хутро саме з цього закладу.