Граф. Хто тебе навчив так весело філософствувати?
Фігаро. Звичка до нещастя. Я сміюсь з усього, боячись, що доведеться плакати. Чому ви увесь час дивитесь у цей бік?
Граф. Тікаймо!
Фігаро. Чому?
Граф. Ходімо, нещасний! Ти мене занапастиш. (Ховаються.)
2 "Севільський цирульник"
33
СЦЕНА III
Бартоло, Розіна.
На першому поверсі розкриваються жалюзі; Бартоло і Розіна з'являються біля вікна.
Р о з і н а. Як приємно дихати вільним повітрям!.. Ці жалюзі відкриваються так рідко...
Бартоло. Що за папірець ви тримаєте?
Розіна. Це куплети з "Марної обережності", що мені вчора дав учитель співів.
Бартоло. Що це таке "Марна обережність"?
Розіна. Це нова комедія.
Бартоло. Ще якась драма? Якась дурниця в новому жанрі.
Р о з і н а. Я нічого не знаю.
Бартоло. О, журнали й авторитети для нас з'ясують це. Варварський вік!..
Розіна. Ви завжди клянете наш бідний вік.
Бартоло. Пробачте на вільному слові; що він дав, щоб його хвалити? Всілякі нісенітниці свободу: думки, силу притягання, електрику, віротерпимість, щеплення від віспи, хіну, енциклопедію і міщанські драми.
Розіна. (Папірець падає з її рук на вулицю.) Ах, моя пісня! Поки я вас слухала, моя пісня впала. Біжіть, біжіть же, пане, моя пісня, вона пропаде!
Бартоло. До біса! Треба тримати міцніш. (Іде з балкона.)
Розіна (дивиться в кімнату і дає знак на вулицю). Ст... ст... (Граф з являється)... підійміть швидко і тікайте. (Граф біжить, підіймає папірець і повертається. Бартоло виходить з будинку й шукає.)
Бартоло. Де ж він? Я нічого не бачу.
Розіна. Біля балкона, під стіною.
Бартоло. Добре доручення ви мені дали! Чи не проходив тут хтось?
Р о з і н а. Я нікого не бачила.
Бартоло (сам до себе). А я мушу шукати!.. Бартоло, ви справжній дурень, мій друже: це повинно вас навчити ніколи не відкривати жалюзі на вулицю. (Повертається додому.)
Р о з і н а (на балконі). Виправдання тільки в моєму нещасті: самотня, замкнена, пригноблена огидним чоловіком; хіба ж це злочин, коли я хочу визволитися з неволі?
Бартоло (з'являється на балконі). Верніться, сеньйоро! Я винен, що ви загубили вашу пісню, але це більше не повториться, клянусь вам. (Замикає жалюзі на ключ.)
СЦЕНА IV Граф, Фігаро. Обережно входять.
Граф. Тепер, коли їх нема, розгляньмо цю пісню. В ній, напевно, є якась таємниця. Це записка.
Фігаро. Він питав, що таке "Марна обережність"?
Граф (швидко читає). "Ваша настирливість цікавить мене. Скоро мій опікун піде геть, заспівайте що-небудь байдужим тоном на мотив цих куплетів, щоб я могла довідатися про ім'я, стан і наміри того, хто, здається, так зацікавився нещасною Розіною".
Фігаро (наслідуючи Розінин голос). "Моя пісня, моя пісня впала. Біжіть, біжіть же!" (Сміється.) Ха, ха, ха! О, ці жінки! Якщо хочете найпростодушнішу з них навчити викручуватися, замкніть її.
Граф. Моя дорога Розіно!
Фігаро. Ваша вельможносте, я тепер цілком розумію причину вашого маскараду; ви маєте намір позалицятися.
Граф. Отже, ти знаєш усе, але якщо ти проговоришся...
Фігаро. Я проговорюся? Щоб вас заспокоїти, я не казатиму пишномовних слів про честь і відданість. Ними і так зловживають щодня; скажу тільки: мій інтерес відповідає за мене; зважте все на цих терезах і...
Граф. Дуже добре. Знай же, що шість місяців тому я випадково зустрів у Прадо прекрасну молоду особу... Ти тількищо її бачив. Потім я марно шукав її по цілому Мадриду. Кілька днів тому я дізнався, що її звуть Розіна, вона шляхетного походження, сирота й одружена зі старим лікарем з цього міста на ім'я Бартоло.
Фігаро. Гарна пташка, слово честі! Важко дістати з гнізда. Але хто вам сказав, що вона лікарева дружина?
Граф. Усі.
2*
35
Фігаро. Це він вигадав, приїхавши з Мадрида, щоб обдурити залицяльників і відігнати їх. Вона ще тільки його вихованка, але скоро...
Граф (швидко). Ніколи. Яка новина! А я вже зважився був на все, щоб висловити їй мій жаль; і раптом вона вільна! Не можна гаяти ані хвилини; вона мусить мене полюбити, і я врятую її від цього ганебного одруження. Отже, ти знаєш цього опікуна?
Ф і г а р о. Як свою матір.
Граф. Що це за людина?
Фігаро (живо). Це добрий опецьок, молодий дідок, хитрий, голений, підтоптаний, що стежить і винюхує, лається і бідкається водночас.
Граф, (нетерпляче). Е, я його бачив. Мене цікавить його вдача.
Фігаро. Брутальний, скупий, кохає свою вихованку, яка ненавидить його до смерті, і надзвичайно ревнивий.
Граф. Отже, його надії подобатися...
Фігаро. Жодних.
Граф. Тим краще! А чи він чесний?
Фігаро. Саме стільки, скільки треба, щоб не потрапити на шибеницю.
Граф. Ще краще! Покарати негідника і цим ощасливити себе...
Фігаро. Значить, досягти разом добра загального й особистого. Справді, це найбільша доброчесність, ваша вельможносте.
Граф. Ти кажеш, що боячись залицяльників, він зачиняє свої двері?
Фігаро. Так, для всіх. Якби він міг їх законопатити...
Граф. О, чорт! Тим гірше. А ти можеш пройти до нього?
Ф і г а р о. Чи я можу? По-перше, будинок, де я живу, належить лікареві, що мені його наймає gratis. Граф. Ага!
Фігаро. Так. А я в подяку обіцяю йому десять золотих пістолей на рік, також gratis.
Граф (нетерпляче). Ти його квартирант?
Фігаро. До того ще й цирульник, хірург, аптекар. В його домі не можуть обійтися без мене, чи то мова йде про бритву, ланцет, чи про щось інше.
Граф (обіймає його). Фігаро, друже мій, ти — мій ангел, мій визволитель, мій добрий геній!
Фігаро. Чорт візьми! Як інтерес скорочує віддаль між людьми! Ось що значить кохання.
Граф. Щасливий Фігаро! Ти побачиш мою Розіну! Побачиш її! Чи ти розумієш своє щастя?
Фігаро. Ось слова закоханого. Хіба це я її люблю? Якби на моєму місці могли бути ви!
Граф. Ах, якби можна було усунути всіх наглядачів!
Фігаро. Саме про це я й думаю.
Граф. Тільки на дванадцять годин.
Фігаро. Звертаючи увагу людей на їх особистий інтерес, не даєш їм шкодити іншим.
Граф. Безперечно. Отже?
Фігаро (замислившись). Я міркую, чи не знайдеться щось у моїй аптеці? Граф. Злочинцю!
Фігаро. Хіба я хочу їм шкоду вчинити? Вони всі потребують моїх послуг. Треба тільки відволікти на щось увагу їх усіх разом.
Граф. Але цей лікар може щось запідозрити.