Та ось, ніби з темені птиця, хтось понад ханом ожив, і його власним, Газі-Гіреєвим, голосом той Невідомо-Неви-димий став шепотіти, що ті слова означають, про що вони сповіщають, і хан, як дитина, почав за тим Невідомо-Неви-димим їх повторювати...
Аббас і лікарі-курди відірвалися від Наливайка і озирнулися на хана: із його сонних уст вони почули слова нового вірша. А коли хан дошепотів його до кінця і подряпини та синці на обличчі перестали ворушитись, а губи затихли — подих його зробився рівним і вільним. Лише з очей срібними нитями не спинялися текти поза вуха сльози... Курди хапнулися їх витирати, та Аббас підняв пальця й сказав:
— Тс-с-с! Не витирайте. Не треба. Не заважайте йому.
З мінарету, скликаючи до намазу очаківських правовірних, як жайворонок, підняв у небо голос невидимий муедзин. Лікарі як стояли навкруг Наливайка, так біля його тахти опустилися на килим, поскладали долоні й освітилися молитвою. Газі-Гірей збудився. Він ледве вибився зі сну. Невидющими ще очима він постояв якусь хвилю перед собою, вгамувався, а вже лише потім повів ними навколо: біля поручнів, там, де починалося добре знайоме йому провалля, на зеленій тахті нерухомо лежав одного з ним віку, чорнявий, з литою шиєю чоловік. Білий козацький кунтуш і темно-вишневі чоботи видовжували його і так вигинисте тіло. Білими ангелами на колінах перед ним молилися лікарі. "Де я вже бачив обличчя цього чоловіка? — спитав себе хан. — Точнісіньке, як у Наливайка, і побите, наче моє..."
Тим часом під срібне і довге, як павутина, волання муед-зина розплющив очі і Наливайко. Він опритомнів, відчув, що живий, що губи сушить повітря, та де він тепер — не збагнув. Під ним жебоніла тиха молитва, а глибоко, немислимо глибоко унизу під чорними крапелинами птахів покоїлася велика ріка. З рікою спливалося море, а в ньому малиновими спинами грали чи острови, чи хмари. Наливайко, зостаючись непорушно на місці, над ними летів, бо через мить під ним і над ним засвітилися зорі; зорі плавилися і тремтіли, витягувались і розпухали, переливалися одна в одну, обгинали вогнем, не розриваючись, сходилися і розходилися, і було видно, що вони когось собою заслонювали, когось від когось оберігали, бо за ними щось дихало. Там було щось живе! Одна ж лапата зоря, ближча до Наливайка, що стояла збоку над ним окремо, м'яка та біла, як різдвяне село, раптом пішла-пішла між іншими зорями боком, і з неї вилетів Бог! Він вилетів до Наливайка спиною, і через те Наливайко його не розгледів. Бог кудись поспішав, бо щось, видно, у Всесвіті заболіло, трапилось, і він полетів туди. За ним поміж зорями, де він пролетів, лишилася лише золота дорога вогню, і вогонь той полускував, ніби стручок акації. "Ось я й на небі, — прошепотів Наливайко. — Мене вбито, і я на небі..." Він повернув голову трішки від себе ліворуч. Ліворуч, за кілька кроків, з підв'язаними забинтованими ногами лежав і дивився на нього молодий, увесь у порізах чоловік... "Де я вже бачив його обличчя? — спитав себе Наливайко. — Точнісінько, як в хана Газі-Гірея..." За тим чоловіком також з підвішеними ногами і також на тахті лежав ще один з перепелячими вусами та безбожно хропів. "Де ж все-таки я? — знову ворухнувся Наливайко. — Піді мною ріка і море, понаді мною зорі і Бог, і поруч — храп?"
Молитва скінчилася.
— Капуджі-баша! — покликав Газі-Гірей.
Капітан очаківської охорони з тишею на спухирених губах і червоним безсонням в очах піддибав до хана.
— Скажи мені, хто це?
— Гетьман Северин Наливайко, великий хане! Газі-Гірей зірвався і сів. Підв'язані його ноги опинилися
у нього над головою. До хана кинулися курди й Аббас. Сполоханими руками вони ледь розігнули його і випростали на тахті, бо Газі-Гірей не розгинався.
— Хто? — хрипко перепитав хан. — Де я? У нього в полоні?
— Не ти, наш Сонцеподібний, а Наливайко, — схилив голову капуджі. — Сьогодні вдосвіта він прибув до нас у домовині. А з ним троє його козаків. Високий паша наказав мені принести Наливайка сюди, мій Незрівнянний! І ми принесли. Тепер лікарі приводять його до тями і, здається, вже, слава Аллаху, гетьман потрохи оклигує.
— У домовині?
— Ні, Всемогутній! З домовини ми його підняли. Ти не хвилюйся.
— А як Наливайко в Очакові опинився? Адже він піднявся на Польщу, б'ється з Жолкевським так само, як бився й зі мною! Звідки він тут біля мене?
— Не знаю, Непереможний! Козаки нам сказали, що все може розповісти лише Наливайко сам, коли вичуняє і коли схоче.
— То гетьман не сам? Він з козаками? — й Газі-Гірей знову зірвався і сів.
Аббас і курди хилитнулись до нього, та хан підняв руку і зупинив їх.
— З ним лише троє! — проговорив капуджі. — На верхньому дворі ми вже помістили їх у кімнатці. До слова, Непе-ревершений, один із козаків непогано говорить і по-турецьки.
— Прикличте його до мене! — звелів Газі-Гірей, і капуджі, по дорозі пристеливши Нуззетогли ковдрою, що сповзла тому нижче колін, і не глянувши на агланів, потупотів ракушняко-вими східцями з-під напинала на верхній двір.
Газі-Гірей попросив лікарів розступитися. Лікарі розступилися. Не ворушачись, не дихаючи, не живучи, перед ханом лежав Наливайко. Він, видно, знову провалився у забуття, і лікарі, знаючи це, давали йому під носа щось нюхати. В голові Газі-Гірея зірвався вітер й затупотіли коні.
— Перенесіть Наливайка до мене ближче, — звелів Газі-Гірей.
Лікарі підняли тахту. Темно-бліде лице Наливайка, його білий кунтуш й темно-вишневі чоботи над проваллям гойднулися, і він опустився на тахті поруч з тахтою Газі-Гірея. Мов тятиви луків, натягнулись під фікусами аглани, і їхні руки стиснули ятагани: на відстані подиху біля хана лежав його ворог!..
Газі-Гірей розглядав Наливайкового лоба, його маленькі вуха, з тремтливими ніздрями ніс, темнаві губи і чорні над ними, середньої довжини вуса. Хан ясно тепер пригадав і побачив, як там, над Дністром, коли він, Газі-Гірей, накинувся на Жолкевського і той захитався і почав відступати, Северин Наливайко облетів Газі-Гірея своєю голотою ззаду і відчикрижив у татар три тисячі запасних бойових коней. Там, у тому бою, вони й побачилися: Наливайко зарубав під ханом коня, а Газі-Гірей пробив стрілою йому при горлі комір сорочки. Газі-Гірей запам'ятав навіть піт, що сніговою крупою білів на горлі у Наливайка. З того часу, мабуть, ніколи так близько смерть не дивилася ні в пасльонові Газі-Гіреєві очі, ні в темно-горіхові Наливайкові...