Касильда (погірдливо).
Ви що?.. Глузуєте?! Ви на торзі чи де?..
Щоб я, гербована шляхтянка...
Наливайко
(хапаючись за шаблю).
Як?!
Касильда
...Та віддалася за ворога отчизни
І віри католицької святої?..
Цього не буде!..
Наливайко (виймає шаблю).
Так?! То пропади ж...
Пазина висне йому на руці й разом з Орішевським
здержує його.
Ігнотус (простягає руки).
Панове лицарі, спокою прошу.
(Одводить Касильду набік і щось шепоче їй).
Наливайко
(відступивши набік, ховає шаблю; до Пазини
напівголосно).
Така вона у тебе?.. Католичка,
Та ще й запекла... Най же дідько лисий
Ожениться із ляшкою, не я...
Касильда
(ламле руки, благаюче).
Ах, не тепер!.. Нехай... Лиш не сьогодні...
Орішевський
(до гетьманів).
Оскільки зрозумів я, красна панна
Цілком не відкида освідчин ваших,
Хоробрі лицарі: вона лише
Вагається — й це зрозуміла річ,-
Кому із двох своє віддати серце,
І на роздумування просить часу.
Понеже так воно і мусить бути,
Я раю вам, хоробрії гетьмани,
Її вволити волю й дати їй...
Ну, скільки?.. Днів за три-чотири в нас
На черзі бій з кварцяним військом... Отже,
Даємо їй два дні. Чи згодні ви?
Позавтрьому, у цей приблизно час,
Ми і весілля одгуляєм тут:
Свої бояри в нас, свої й музики,
А шлюбну сальву битимуть гармати
Кварцяникам назустріч. Так чи ні?
Мамай
А щоб ти скис! Це вигадав на диво!
Гумеіницький
Такого ще весілля не бувало,
Відколи й світ стоїть!..
Наливайко (байдужо).
Як так, то й так.
Лобода (по задумі).
Дотепно вигадав... Най буде так...
Але щоб часом не втекла куниця
З цим чорним лисом.
(Киває на ченця).
Ти, Охріме-брате,
У панськім дворищі цім розташуй
Свою козацьку сотню, й най пильнують,
Як ока власного. В одвіті — ти!..
Гуменицький
Гаразд, мій батьку, не втече!
Орішевський (до гетьманів).
Ну, що ж,-
Нам час назад, до Бару.
(До Касильди).
На добраніч,-
Даруйте нам турбацію цю, панно,
І най Морфей рожеві сни навіє
Тому, кого сполохали ми тяжко.
Всі вклоняються й виходять.
Мамай
(виходячи, чухає потилицю).
З женячкою розмордувало їх! —
А тут же оковитої й медів
І всякого добра...
Гуменицький
(сміючись, підштовхує його ліктем).
Ще маєм час...
Виходять. Пазина за ними. Касильда закриває очі, хитається й падає непритомно на руки ченця.
Ігнотус
(міцно тримає її, пригорнувши до грудей і втопивши
в неї жагучий погляд).
Яка краса!.. Німію перед нею.
І цю красу хотів Жолкєвський взяти?
Е, ні вона моя, і вирву я
Із пазурів самого чорта,
Не то, що у Жолкєвського...
А дурні Ці дикі в помочі мені до цього
Любенько стануть... Ти стомилась, пташко?
Поблідли лиця як... але уста
Немов благають поцілунку...
(Жагучо впивається їй в уста довгим поцілунком).
Дрига
(висовує голову з лівих дверей і лякливо озирає покій;
побачивши ченця з Касильдою на руках, лукаво посміхається).
Кхе!..
(Ховається за двері).
Ігнотус
(почувши кашель, здригається й озирається).
Хто тут?..
(Кладе Касильду на канапу. Входить Д р и г а).
Це ти?.. Гаразд... Іди, спочинь
З дороги: завтра знов потрібен будеш
(Кидає йому капшука з грішми).
А це візьми і — аніже нікому!
Дрига хапає гроші і, кланяючись та задкуючи, виходить геть.
ДІЯ ТРЕТЯ
Ясний весняний ранок. Наливайківський табір у степу. Ліворуч — великий, відкритий до глядачів, намет таборової канцелярії з столом посередині й скамницями довкола столу. На другім плані — наладовані військовою всячиною вози. В перспективі — місто Бар. Між возами вештається найрізноманітніший люд: шляхта, міщани, козаки, могильники, будники, броварі, кравці, шевці, ткачі кушніри тощо — всі, кому тісно було жити під паном або глитаєм-господарем. Під возами, в холодку й посеред сцени, сидять купками й пиячать ті, в кого ще не все пропито. Від гурту до гурту ходить козацька кабашниця. Хотина; за нею наймит возить барилко з оковитою й націджує кому скільки треба — чи то в пляшку, чи в тикві, чи в глечик, чи в боклажок. Хотина одбирає гроші чи застави за горілку.
Голос (із 1-ої групи).
Пху, чорт!.. Ізнов у тикві ані краплі!
А вже й заставити нема чого.
Хіба штани?.. Але ж самі дірки,-
Бо ті, що з пана здер, пропив ще вчора...
Сміх.
Голос (із 2-ої групи).
А ти вклонись Хотині й попрохай
Гарненько,— наборг дасть.
Хотина
А чорта з два!
Голос (із 1-ої групи).
Не дасть, ледащо!
(До своїх "горілчаних братів").
В кого з вас, брати,
Ще єсть одежа, чоботи — рятуй!
2-й голос (із тої ж групи).
Та де! не бачиш сам, що босі всі
І грішним тілом світять.
Голос (із 1-ої групи).
От напасть!
І на якого дідька нас гетьман
Із міста раптом вивів аж у степ?
Та в місті ж ще лишилося добра
Усякого, хоч греблі ним гати!
Голос (із 3-ої групи).
Хіба в міщан та у попів, а в панства
З маєтків їх лишились димарі
Та чорні слупи: маєш хіть — повисни
Хоч на найвищому!
Мамай
Коли гетьман
Із Бару вивів нас сюди, то певне
Не з розуму дурного. Чи забув ти,
Що завтра маємо вітати з честю
Кварцяників з Жолкєвським на чолі.
Чи ти б хотів, щоб в пастці нас застукав
Гетьман коронний...
Голос (із 1-ої групи).
От лиха година!
Розмордувало їх невчасно так...
А тут же саме випити охота!
Мамай
Стривай,— червоної нап'єшся завтра!
Голос (із 1-ої групи).
Хотино, гей! пащеко ти несита!
Повір у борг: чим хочеш присягаюсь,
Що завтра ввечері віддам в заставу
Штани з Жолкєвського самого!..Браття,
Вже наперед кажу: цур не ділитись!
Штани з коронного гетьмана я
Здеру, а іншим зась до них.
Голоси (регочучи).
— Бери,
Здоров! — Та не ускоч, гляди, в матню,
Бо з неї шлях один: до чорта в пекло!
Регіт.
Мамай (перехиляє боклажок),
Рятуйте!.. Пробі!..
Голоси (злякано)
Що таке, Мамзю?!