Під Семигородом ліг
В бою із турками...
Оборська
Свята Маріє!..
(Падає в крісло. Касильда нахиляється над нею).
Накрякав чорний крук...
Касильда
Спокою, мамо...
Дрига
(передає Ігнотусові папери).
Оце від кардинала із Варшави.
Ігнотус
Гаразд... Іди, чекай в передпокої.
Чого ж стоїш?
Дрига
Коли ввійшов на хутір,
То чув важку здалека тупотняву:
Боюсь, що наливайківці із Бару...
Оборська (схопившись).
О, ні, зяті мої кохані це
Вертаються, побивши харцизяк.
Лабендзі це...
Голос Наливайка (з передпокою);
"Стривай, стара, не квапся!"
В передпокої тупотнява й брязкіт зброї. Дрига, почувши
Наливайків голос, непомітно зникає до покоїв.
Ігнотус
Вони... Це наливайківці із Бару...
Підходить до жінок, Оборська стоїть, як непритомна, втопивши безумний погляд до входу. Ігнотус шепоче щось на вухо Касильді. Вона киває головою й зводить очі горі, ніби зовучи на поміч силу небесну. Тим часом до покою входять по одному — Наливайко, Лобода, Орішевський, Мамай і Гуменицький.
Позад них, у дверях, скупилися дівчата-челядки з Михалем і П а з и н о ю попереду.
Наливайко
(вклонившись і знявши шлика).
Добривечір, ясновельможна пані!
Гостей ти, чую, ждала не таких,
Як ми, нетяги, а весільних. Бачу,
Що вже й попа до шлюбу поєднала...
Оборська
(ледве чутно з перестраху),
Ви ж хто?..
Наливайко
Ми від зятів твоїх тобі
Уклін низенький привезли...
Оборська (з жахом).
А де ж...
А де ж вони?..
Наливайко
Ох-ох, пречесна вдово!
Заснули сном спокійним у яру,
А вклала спати їх козацька шабля,
Покрила ліжником темненька нічка,
Козацькі сурми грали колискову
На вічний спокій лицарям Лабендзям...
Оборська безумно скрикує й падає, як мертва, на килим. Михаль і дівчата кидаються до неї, беруть на руки й виносять до покоїв, Касильда хотіла також кинутись, перестрашена за життя її, але Ігнотус, взявши за руку її, суворо й владно зупиняє, зробивши знак лишитись на місці. Пазина виступила наперед, але за челяддю не пішла, занепокоєна душевним станом Касильди.
Мамай
Чого вона?.. Немов і не пила,
А упилася...
Гуменицький (посміхнувшись).
Бесіда козацька
Жінкам п'янкіш бува за оковиту.
Касильда
(опритомнівши, впадає в страшний гнів).
Ти — кат! ти — душогуб!..
(Стискає кулаки).
Наливайко
(любуючи з неї й посміхаючись, до Пазиш).
Яка!.. Орлиця!..
Не панна, а козак!..
Орішевський
Образа це,
Прекрасна панно... не для нас, але
Для лицарів хоробрих, для Лабендзів:
Лягли не від катівської руки,
А в чесному бою із козаком
Таким, як Наливайко Северин,
Це ж, панно, честь і неабияка:
За це історія прославить їх
І славу їм задзвонять кобзарі.
Під час цієї рацеї Ігнотус ізнову щось шепоче на вухо Касильді.
Касяльда (опанувавши себе).
Чого ж ви хочете?.. чого прийшли?..
Наливайко
Про твій ми шлюб прочули, ясна панно...
Летіли вихорем, щоб...
Касильда
Ви спізнились:
Коронного гетьмана вже нема
На світі — він поліг під Семиградом
В бою із турками.
Козаки здивовано перезираються, потім, ніби зрозумівши, в чім річ, посміхаються.
Наливайко
(вдаючи, що поняв віри, поважно).
Велика шкода,
Що прислужилися йому не ми.
Дозволь же, ясна панно, нам, нетягам,
Своє тобі принести спочуття
В сердечній втраті.
(Вклоняється).
Люди не лихі ми,
Хоч нас пани вельможнії не люблять,
І винагородити втрату цю
Вважатимем за честь.
Касильда
Не розумію,
Про що, гетьмане, кажеш ти...
Наливайко
Про те,
О, ясна панно, що нам жаль великий
Не помогти в твоїй тяжкій утраті:
На місце нареченого твого
Я стану залюбки, коли твоя
На теє буде ласка й згода, й шлюб
Відбудеться негайно, а тим паче,
Що в тебе й піп уже напоготові...
Мамай
(ошелешений несподіванкою, до Гуменицького).
Та він сказивсь, чи що?!
Гуменицький
Мовчи та диш!
Наливайко
(до Ігнотуса).
Унита ти?
Ігнотус
Я?.. Хм... так.
Наливайко
Ну, от і добре:
Із панною звінчаєш нас, а потім
Тебе за унію твою повісять
Мої нетяги.
Касильда
(затремтівши).
Жах який!..
Ігнотус (тихо їй).
Мужайся,-
Од слів до діла ще далеко.
Наливайко
Ну?..
Лобода (до Наливайка).
Сгривай-но, брате... Як казать по правді,
То панна ця мені також припала
До серця й до душі. Чому ж не я,
А ти із нею візьмеш шлюб?
Наливайко (сміється).
Хто?.. ти?!
В свічадо глянь, старий, на сивий волос.
Чи одружитись для других бажаєш?
Сміх.
Лобода (спалахнувши).
Чому ж старий?.. В чуприні сивий волос
Не ганьба козакові: сивина —
Це розуму ознака. Серця ж палу
Ніхто й ніде не міряв сивиною.
А опріч того ще — так хочу я,
Щоб панна красна ця була моєю!
Наливайко (спалахнувши).
Хотіти мало ще, гетьмане славний,
А треба взяти!
(Б'є рукою по шаблі).
Лобода (хапається за шаблю).
Треба, то й візьму,
Хоч би і через труп твій довелось
Переступити!..
Мамай (гнівно).
Сто чортів у пельку!
Цього ще не бувало, щоб за бабу
Гетьмани перегризлись!
Гуменицький
Гарне діло!
Кварцяне військо на карку, вони ж
За дівку панську б'ються...
Орішевський (виходить наперед).
Постривайте,
Мої панове, лицарі відважні!
На думку на мою, ця зрада зайва...
Мамай
Хе!.. Ще б пак!
Гуменицьккй
Усьому козацтву сором!
Орішевський
Я розумію вас обох: блискуча
Краса ясної панни засліпила б
Усякого на вашім місці....
Мамай
Що?!
Орішевський
(махнувши на нього рукою).
Лиш не тебе, Мамаю, не тебе...
І всяк радий би невимовне був
Дружиною красу такую мати.
Але ж ви — лицарі, мої панове,
Й повинні знати добре, що в цім ділі
Належить першість ув обранні тій,
Чиє ви серце хочете скорити.
Тому най панна скаже нам сама,
На кого з вас впаде сердечний вибір.
Наливайко
Так, згода.
Лобода понуро мовчить.
Орішевський (до Касильди).
Слово ваше, ясна панно.