Турки (падають навколішки, благаючи).
О, змилосердься!..
Наливайко (показує на невольників).
Благайте їх, а не мене! Мене
Благатимуть панове інші. Годі!
На коні, браття!
(Бистро виходить. За ним Мамай і козаки).
Пазина (підводиться, розрадувана).
Сталося нарешті:
Жаданий вдарив грім, і степ страшний
На ворога повіє ураганом!..
ДІЯ ДРУГА
Велика їдальня в магнатському домі Оборських. Стіни увішано оленячими рогами, зброєю тощо. В передній стіні— вхідні двері; в лівій двері в інші покої; в правій — двоє великих вікон. Ліворуч — великий комин, праворуч — величезний креденець. Вечір. Полум'я з комину осяває темну фігуру Пазини, що сидить, спершись ліктями в коліна й підперши руками голову, перед комином. По підняттю завіси, по павзі, входить старий дворецький Михаль з свічкою в руках.
Михаль
(помітивши Пазину, піднімає свічку й оглядає Пазинину постать).
Пазино, ти?..
Пазина
(буркнувши, не рухаючись).
Та бачиш же.
Михаль
(ставить свічку на столі, підставляє стільця,
збираючись засвітити свічки в мелюзині
з позлотистих оленячих рогів, що спускається над столом в стелі).
Вже час
Світити: пані наказала вже
Зібратись швачкам...
Пазина
(випростуючись).
Постривай... Послав?
Михаль
(озирнувшись на двері до покоїв),
Авжеж... Вже досі там.
Пазина
Спасибі. Але...
Слуга той... певний?.. Може, він...
Михаль
(сміється).
Вони,
Голубонько, тепера певні всі:
Відколи став під Баром Наливайко,
По два, по три зникає їх із двору
Щодня... чи пак щоночі. Лихо в тім
Лише, що вже назад і не чекай
Його з конем.
Пазина
(заспокоєна, знов схиляється в задумі).
Та байдуже мені,
Аби листа гетьманові до рук
Подав.
Михаль
(лізе на стільця й засвічує свічку).
Подасть, не бійсь. Чи певна ж ти
В тому, що написала?
Пазина
Тобто?
Михаль (тихо).
В тім,
Що у панянці нашій ти дочку
Свою пізнала.
Пазина
Не турбуйсь — пізнала.
Михаль
Та як?
Пазина
На лівім рамені малі
Два знаки є у неї змалку ще:
Колись об пліт поранилась була.
А друге, що покійний пан Оборський,-
Сама ж про те розповідає пані,-
Вертаючись з невдалої погоні
За ординським чамбулом, підобрав
Дитя за нашим хутором у лісі.
А третє ще: вона у батька вся.
Михаль (злазить з стільця).
Та чом же не признаєшся до неї?
Пазина
Не час іще... Стару вона так любить,
Як матір рідну... А крім того, й те,
Що з неї зроблено тут католичку...
Михаль
Ну, й дочекаєшся, поки побравшись
З коронним гетьманом Жолкєвським, панна
Чкурне звідсіль аж до Варшави.
Пазина (б'є кулаком по коліні).
Ні,
Цього не станеться!
Михаль
Чому?
Пазина
Коли ж
Це станеться, то я скажу тоді,
Що Наливайко — це останній дурень.
Ти розумієш?
Михаль
Так!.. Я розумію:
Піймавши пташку в руки, Северин
Тим самим і Жолкєвського до рук
Любенько прибере... Ха-ха-ха! Мудро!
А ти — з дочкою будеш...
Пазина
Ти не знаєш,
Чого чернець отой прибув із Бару?
Михаль
Чому не знаю? Знаю. Пані каже,
Що він вінчати буде молодих,
А я гадаю: носом він почув,
Що в Бар ось-ось ускочить Наливайко,
І піп заздалегідь утік сюди.
Пазина
Можливо, й це... Але тут ще щось єсть.
Щось до Касильди горнеться він дуже...
Не знаєш: він раніш її не бачив?
Михаль
Як пак не бачив! Це ж її навчитель
Ще із Варшави...
Пазина
Так?.. Хм... ну, цей навчить!
(Дослухається).
Іде хтось...
Михаль
(відставляє стільця до стіни).
Мабуть, пані та дівчата.
Ну, я піду... Пазино, на добраніч!..
(Іде до вхідних дверей).
Оборська
(входить; за нею кілька челядок із шитвом
у руках).
Це ти, Михалю?.. Постривай... Ну, що
Там чути в тебе?
Михаль (вклоняючись)
Втішного нічого,
Ясновельможна пані. У дворі,
Як тільки з військом рушили до Бару
Лабендзі, лицарі преславні...
Оборська (зітхнувши).
Ох,
Мої зяті кохані!..
Михаль
Челядь клята
Один по одному зникають з двору...
Оборська
Куди ж вони?
Михаль
Хіба про це хто скаже!
Нікуди більш — до Наливайка в табір.
Оборська (в гніві).
Невдячні пси! За панські добродійства,
За те, що з ласки ми їм даємо
Для кожного і працю, і поживу,
Вони при всякій нагоді ладні
Лайдацьку руку зняти на панів...
Перекажи, Михалю, там в дворі,
Що милосердя тим, хто втік, не буде,
Що їх назад в кайданах приведуть...
Для того ж, щоб була наука іншим,
Утікачам звелю я повтинати
Носи і вуха,— чув?
Михаль (вклоняється).
Перекажу,
Ясновельможна пані. Вже немало
І так їх є, безвухих та безносих,
Але не каються. Ну, що ж, нехай
Іще побачать панську ласку, дурні!
Оборська
Авжеж, авжеж... Іди й пильнуй там добре.
Михаль, вклонившись, виходить.
А ви чого ж це стоїте?.. Сідайте
І за роботу!..
Дівчата сідають і починають шити, мережити, гаптувати.
Ох, не в добрий час
Розпочали ми справу з шлюбом цим!..
(Сідає й починає щось шити).
Пазина (не рухаючись).
Так нагло степ загомонів...
Оборська
Де нагло!..
Часу не мало вже сплило відтоді,
Як Калиновського спалив дощенту
Харциз той проклятий, що звуть його
Гетьманом Наливайком. Всі у них,
Хто лиш збере ватагу розбишак,
Гетьманами себе взивають...
Пазина
Звичай
У них такий.
Оборська
Ох-ох... Пан Калиновський
Утік собі здоров аж до Варшави,
А Наливайко розгромив під Луцьком
Панів, які йому не завинили,
А з'їхались на рочки судові,
І добра їх пожакував... А далі,
Як тигрус, кинувся уже на всіх:
Побив Семашків, Потія, Терлецьких
Під Пинськом, бивсь в Копилові, під Слуцьком
І опинився в Могилеві... Звідти
Загрожував, що виб'є панство впень,
Зруйнує геть Варшаву й навіть Краків,
Не боячись ні короля, ні Бога...
Князь Радзивілл прогнав його звідтіль —
Погнав сюди, на лихо наше й згубу,
А сам вернувся до Литви. Щоправда,
Король наш найясніший вже послав
Одкликати з Семигороду військо
Кварцяне і коронного гетьмана
Жолкєвського, що незабаром стане
Моїм, вже третім, зятем... Ось-ось-ось
Прибути має з військом, та чи встигне?
Харциз уже націлився на Бар.
Коли зяті мої не оборонять
Від нього міста — край тоді всьому...