Всі
— Веди, гетьмане наш!..— Веди у бій!..
— Ксьондзам, панам магнатам смерть
проклятим!
Наливайко
(простягає руку — все стихає).
Так, друзі, так,— ксьондзам, магнатам смерть!
А нам — звитяга. А чому? — Тому,
Що позад нас нема нічого — пустка:
Нічого ми не стратим, наложивши
Своєю головою у бою,
А перемігши — завоюєм все
І над усім свою поставим правду,
Обідрану магнатами лихими
І споневірену ксьондзом лукавим,
Що носить хрест на грудях, а в душі
Страшну, диявольську плекає думку...
Вигуки
— На палі їх, скажених!..— Смерть їм, смерть!
Наливайко
Та сильна ще козацька наша правда,
Та правда, що плекалася степами
Й буйновітром на ворога літала,-
Жива вона і житиме вовіки!.
(До старшини).
Хотіли знати ви, мої брати,
Той таємничий скарб душі моєї,
Високу думу ту, що міць страшну
Влила мені у груди й запалила
До боротьби. Її одкрию вам,
її одкрию тут усім братам,
Бо лиш про них плекав її таємно.
(До всіх).
Назавтра бій, страшний, останній бій...
Впадем могутніми орлами степу
Ми на потугу тую королівську
І знищимо упень,— це зважив я
І певен перемоги... Останній бій...
Напишем ми угоду з королем
На віки вічнії мечем козацьким,
І волі вольної нова зоря
Велично, пишно зійде над степами
Й покличе всіх до творчого життя
Так, так, голото бідная моя! —
Творити будем ми своє життя,
В підвалину поставим нашу правду,
І запишає рідная земля —
Від Прип'яті і аж до Криму вольна —
Веселими містами, хуторами
І селами — без хлопа і магната,
Де всі за одного й один за всіх,
А разом — вольний і міцний народ!
Ви чуєте, брати? — не гайдабури,
Здобичники, голота, а — народ,
Що ходить не у панському ярмі,
А сам свою величну долю творить
І одсіч дать здолає хижакам,
Котрі схотять його в лабети взяти.
Скажіть же ви мені, мої брати,-
Скажіть сердечно, щиро, без лукавства:
Хіба не варт за це й умерти,
Щоб кров'ю то скроплена велична дума
Зросла хижацтву лютому на страх,
А з бидла панського, з рабів нікчемних,
То цебто з нас, створила на степах
Великий, сильний, радісний народ,
Що створить сам свою велику долю?..
Всі
— Веди нас всіх до перемоги! — Віват!..
— Поляжем всі або здобудем волю!.
Орішевський (втирає сльози).
Я знав... я знав... Не марне сподівавсь...
Мазепа (розчулено).
Мої орли тобі до послуг, брате:
Будь певен,— жоден з них в бою не схибить.
Кремпський
То це твоя таємна дума, брате?..
Я в захваті!
(Б'є шапкою об землю).
Най чорт поб'є нас всіх,
Коли з моєї шляхти хоч один
Свою поверне ворогові спину!
Мамай (чухає потилицю).
Ех-ех, гетьмане! перелив я трохи,
А то на радощах хіба таку
Тобі на славу склав би пісню... Ех!..
Наливайко (розпромінений).
Спасибі, браття, вам за щире слово!..
Але...
(Озирається довкола, промінь щастя на виду
обертається в хмарку тривоги).
...де Лобода? де запорожці?..
Всі тепер тільки звертають увагу на відсутність запорозького гетьмана й січовиків. Глухий гомін здивування та обурення.
Це хто там? Пропустіть сюди старого!...
Крізь натовп з правого боку продирається Михаль.
Михаль
(ледве дихаючи, стає перед Наливайком).
До тебе я, гетьмане...
Наливайко (нахмурившись).
Хто єси?..
Десь бачив ніби я тебе, старий...
Михаль
Так, так... мене ти бачив позавчора
В Шершнях... Дворецький я в панів Оборських...
Ох-ох... старий вже дуже став і ледве
Сюди дошкандибав...
Наливайко
Що сталось там?
Кажи хутчій!..
Михаль
Усі порозбігались...
Вся челядь...
Наливайко
Як?! А де ж січовики?..
Михаль
Опівночі приїхав Лобода...
Ксьондза, Пазину й панночку Касильду
Звелів посадовити на вози...
Ввесь дім і двір пожакував... мене ж
Замкнув із панією у покої...
Вона нездужала... вже вмерла з ляку...
Самі ж десь зникли уночі... Насилу
З покою видряпавсь вікном до ранку
Й оце прибіг, щоб сповістить тебе,
Гетьмане...
Наливайко (грізно).
Та куди ж вони, куди?!
Михаль
Січовики казали поміж себе,
Що звелено на Брацлав путь держати...
Наливайко (як безумний).
А як же ж бій?.. Без нього ж все загине...
Де ж правда?.. Присягався ж він... Чи це
І є та правда січова, що все
Лиш сіяла між нас розбрат і зраду
З давніх-давен?.. Раби... раби, раби...
(Падає непритомний на руки старшині).
ДІЯ ЧЕТВЕРТА У замку в Білій Церкві. Просто — вхідні двері, праворуч — до інших покоїв, ліворуч — два вікна. Посередині — великий довгий стіл. В простінку, між вікнами, — налой з розп'яттям.
Касильда
(що клячила перед розп'яттям у молитві, підводиться).
Немов тягар з натружених рамен,
Печаль тяжку зняла Святая Діва
З душі знебулої... А чи надовго ж?
Ігнотус
(стоїть збоку; ввесь час, поки вона молилася, дивився він на неї жадібними очима; коли ж вона підвелась і звернулася до нього, зір його потух і обличчя закам'яніло).
Із всіх дівчат, що земський рай скрашають,
Господь обрав тебе, прекрасна доню,
Щоб гідрі навісній нести загибель...
Касильда (ламле руки).
Ах, падоньку!.. і знову ти про це,
Пречесний отче...
Ігнотус (твердо)
Так, і паки, й паки!
Касильда
Не можу ж я,— ти зрозумій мене! —
Не можу я віддати на поталу
Себе якійсь потворі дикій, п'яній...
Ігнотус
Офіри цеї в тебе вимагають
Святая церква і Річ Посполита.
Каспльда
А серце!.. Ах, я не люблю його...
Огидний він мені... Це ж мука, мука...
Ігнотус
Щоб визволити рід людський,
Христос Прийняв страшні терпіння на хресті...
(Показує рукою на розп'яття).
Чи хто із нас достойніший за нього?..
Касильда
(в розпуці падає перед ним навколішки).
О, змилосердься!.. Я ж люблю другого...
І ніч, і день — чи сплю я, чи не сплю —
Той образ лицаря перед очима...
Йому лиш одному себе віддам
Навіки я...