Мамай (піднімає боклага).
Ось гляньте — порожнісінький!.. А я ж
Іще й не похмеливсь...
Голоси
Застав штани!
Мамай
Не можу, братчики: небавом рада
Гетьманська, а ви ж знаєте, що й я
На ній болячка не з останніх, тож
Без них до радного не пустять кола...
(Б'є себе по лобі).
А гей ти, надовбню оден!.. А кобза!..
(Здіймає з плечей кобзу).
Хотино, гей! ану лиш націди
За кобзу в боклажок...
Голоси (обурено).
— Чи ти сказивсь?!
Чи вже останній розум свій пропив?..
— Нащо ж кому без кобзи здався ти?..
— А ми, нетяги, без Мамая?.. Тільки
І людського в нас, може, небораків,
Що пісня Мамаєва голосна!..
— Ану, кабашнице, несита пелько,
Налий йому!
Хотина
А хто платити буде?
Голоси
А щоб ти скисла, ненажеро клята!
— Скидаймось браття, в кого ще дзвенить
в кишені!..
Декотрі витягають гроші й платять Хотині.
Наймит
(бере боклажок; до Хотини).
Повен наливати?
Хотина (лічить гроші).
Повен.
Мамай
Ох, і спасибі ж вам, мої брати,
Що не дали живцем од спраги вмерти!
Як тільки бій скінчиться із ляхами,
Частую всіх на радощах, а поки —
(бере боклажок)
За вас за всіх і за козацьку славу!
(Перехиляє боклажок і п'є нахильці з нього).
Голоси
— Е, ні! до бою ще далеко, серце,-
А ти утни якоїсь нам на кобзі,
Врятованій із пазурів кабацьких!..
— Авжеж, авжеж! — А за тобою й ми!..
Мамай
(одірвавшись од боклажка).
Ффу!.. Мов на світ наново народився...
То тільки й плати, кажете, що пісня?
(Бере бандуру).
Ох, кобзонько моя співучеструнна!
Не раз нетягу рятувала ти
Від смутку клятого та від жури,-
Ой, врятувала ще раз ти від смерті,
Від наглої напасниці...
(Перебирає на струнах).
— Дзвони ж,
Гучніш дзвони препишну славу всім:
Степам безкраїм, вольній волі їхній
І славному козацтву-побратимству!..
(Б'є по струнах).
Ой із степу, степу широкого
Та не буйні вітри повівали,
Гей, повівали!
Хор
Розходилась-розгулялась бідная голота,
Бідная голота з батьком Наливаєм.
Мамай
Ой із-за лісу, лісу зеленого
Та не чорні хмари насували,
Гей, насували!
Хор
Насували-налітали славні козаченьки,
Славні козаченьки в гості до вельможних.
Мамай
Де ж те панство, панство гербоване,
Що з голоти гордо так сміялось,
Гей, так сміялось?
Хор
Положили-повкладали спати в чистім полі,
Спати в чистім полі, в полі на роздоллі!
Скінчивши пісню, Мамай знову перехиляє боклажок і п'є нахильці.
Голос Дриги
(з правого боку).
Ой гоп, рики-чики,
Куплю, мила, черевики!
А ти, любко, кохай,
А ти, серце, пригортай,
Та стривай —
Не тікай!
(Виходить на сцену, пританцьовуючи; він у підраній попівській рясі).
Я милую поцілую,
Ще дві парі подарую,-
А ти, любко, кохай,
А ти, серце, пригортай,
Та стривай —
Не тікай!
Вибухи гомеричного реготу. Дрига зупиняється й
посоловілими очима оглядає пияків.
Голоси
— Оце дак піп! — Якої уджигнув!..
— Розбий, Мамаю, кобзу: не складеш
І ти дотепніш!..
Дрига (йде до гурту).
Братіки мої!
Мої возлюбленії чада й вівці!
Воістину сей день, єго же... той...
(Угледівши Мамая).
Мамаю!.. й ти між нами?..
Голоси
— Звідкіля?..
— Яким це вітром принесло тебе?..
— Де пропадав з самого Могилева?..
Дрига (похитуючись).
Вразі мої возсташа... Литвинам
У руці впав бих... Мало не повис був
На древі, та Господняя десниця,
Як древле Ілію, на колесниці
Огневій восхитила мя з їх рук
І аж до вас, о чада, принесла...
Регіт.
Голоси
— А де ж вона? — Продав десь, певне, й коні
— І колесницю тую, та й напивсь!
Дрига
Воістину... Великая спокуса.-
Не воздержахся аз... продав... єй-єй...
Ось і дінари
(Виймає жменю грошей).
Голоси
— Ого-го!..-Частуй же,
Велебний отче, всіх! — А то у нас
Ні колесниць, ні коней...— Вже й хламиди
Хотині всі давно позаставляли!..
Дрига (до Хотини).
А де ж спокусниця?.. Ти тут?.. Бери!
(Дає їй гроші).
На всі усім!..
До наймита підходять хто з чим, дістають горілку, й пиятика точиться далі.
Аз немощен і слаб...
Спочину, як Господь у семий день...
(Похитуючись, ніби ненароком точиться до намету і вкладається під ним на землі).
Мамай
Хоч і проноза клятий піп, а добрий,-
Тож за здоров'я чесного отця!..
Хотина (дивиться вправо).
Либонь, гетьман із старшиною йдуть?..
(До наймита).
Агов! ходімо звідціля!
(Зникають з наймитом ліворуч).
Голоси
— Гетьман!..
То що? Нехай... ми всі гетьмани тут!..
— Гетьман твій змовився з панами й нас
Із Бару вивів аж у степ...
Мамай (грізно).
Ану,
Занишкни, дурноверхий!.. Чи тебе
Питати мав?
Голос
Не вадило б і в нас
Позичить розуму для справ таких!
Мамай
Та де ж він в тебе? Ти ж давно його
Кабашниці заставив за горілку,
А рештки в оковитій утопив.
Отож мовчи та диш!..
Голоси
Авжеж, мовчи,
Бо в Северина шабля гостра, ти ж
Дрючка не маєш навіть — все пропив!..
— Та ось і він...
З правого боку виходять Наливайко, Орішевський, Кремпський і Мазепа.
— Здоров будь, наш гетьмане! —
— Живе най Наливайко! — Віват! віват!..
Наливайко
Спасибі вам, мої нетяги любі!..
Гай-гай! то ви й не висихали, бачу,
А нині ж рада військова,— забули?
Голоси
— Та де забули пак! Чекаєм ради...
— П'ємо ж, щоб вивітрити хміль вчорашній
І свіжу голову на раді мати
Сміх.
Наливайко
Гаразд! та пийте й далі, скільки влізе,
А ніч — на сон, щоб свіжі і бадьорі
Були на ранок. Не ячіте лиш,
Щоб раді старшини не перешкодить.
Мамаю, й ти гуляєш, любий друже?
Мамай
Козак-душа, гетьмане славний, щира:
Коли не п'є, то воші б'є, а все
Про діло про лицарське добре дбає.
Наливайко (сміється).
В гуморі, бачу, добрім ти, то ж зовсім
Ще глузду в оковитій не втопив,
Тому бери свою ти златострунну
Й на раду з нами до намету.