У цей час до кімнати увійшов піхотний офіцер.
— Я... мені наказано... чи можу я з'явитися до ген... до його превосходительства від генерала NN.?— спитав він, торопіючи й кланяючись.
Калугін устав, але, не відповідаючи на уклін офіцера, з образливою чемністю й вимушеною офіційною усмішкою спитав офіцера, чи не воліють вони почекати, і, не запросивши його сісти і не звертаючи на нього більше уваги, повернувся до Гальцина й заговорив по-французькому, отож бідолашний офіцер, залишившись посеред кімнати, зовсім не знав, що робити з своєю персоною й руками без рукавичок, які висіли перед ним.
— У надзвичайно потрібній справі,— сказав офіцер по хвилині мовчання.
— Ага! то прошу,— сказав Калугін з тією ж образливою усмішкою, надіваючи шинелю й проводжаючи його до дверей.
— Eh bien, messieurs, je crois que cela chauffera cette nuit ',— сказав Калугін, виходячи від генерала.
— Га? що? що? вилазка? — стали питати всі.
— Та не знаю, самі побачите,— відповів Калугін, таємничо усміхаючись.
— А ти мені скажи,— мовив барон Пест,— бо ж коли є що-небудь, то я повинен іти з Т. полком на вилазку.
<>
1 Ну, панове, цієї ночі, здається, буде гаряче (франц.).
— Ну, то й іди з богом.
— І мій принципал 1 на бастіоні, виходить, і мені треба йти,— сказав Праскухін, надіваючи шаблю, але ніхто не відповів йому: він сам повинен був знати, іти йому чи ні.
— Нічого не буде, я ж то відчуваю,— мовив барон Пест, із завмиранням серця думаючи про наступний бій, але хвацько набік надіваючи кашкета й гучними твердими кроками виходячи з кімнати разом з Праскухіним і Нефердовим, які теж з важким почуттям страху квапилися до своїх місць. "Прощайте, панове!" — "До побачення, панове! ще сьогодні вночі побачимося!" — прокричав Калугін з вікна, коли Праскухін і Пест, нагнувшись до лук козацьких сідел, певно, уявляючи себе козаками, прорисили по дорозі.
— Так, трошки,— прокричав юнкер, який не розчув, що йому казали, і тупіт козацьких коненят незабаром затих у темній вулиці.
— Non, dites moi, est-ce qu'il y aura véritablement quelque chose cette nuit? 2 — сказав Гальцин, лежачи з Калугіним на вікні й дивлячись на бомби, що здіймалися над бастіонами.
— Тобі я можу розказати, бачиш... ти ж був на бастіонах? (Гальцин подав знак згоди, хоч він був тільки раз на четвертому бастіоні). Отак проти нашого люнета 3 була траншея,— і Калугін, як людина неспеціальна, хоч він і вважав свої військові міркування за цілком правильні, почав, трохи заплутано й перекручуючи фортифікаційні вирази, розказувати
1 Принципал — начальник.
2 Ні, скажіть: справді цієї ночі щось буде? (Франц.)
3 Люнет — відкрите з тилу польове укріплення.
про стан наших і ворожих робіт та план задуманого бою.
— Однак починають попукувати біля ложементів. Ого! Це наша чи його? он лопнула,— говорили вони, лежачи на вікні, дивлячись на вогненні лінії бомб, що перехрещувалися в повітрі, на блискавки пострілів, що на мить освітлювали темно-синє небо, та білий дим пороху і прислухаючись до звуків стрільби, що дедалі посилювалась.
— Quel charmant coup d'oeil! 1 га? — мовив Калугін, звертаючи увагу свого гостя на це справді гарне видовище.— Знаєш, часом зірки не одрізниш від бомби.
— Еге, я оце думав, що то зірка, а вона спустилась, он лопнула, а та велика зірка — як її звуть? — зовсім як бомба.
— Знаєш, я так звик до цих бомб, що, я певен, у Росії зоряної ночі мені здаватиметься, що то все бомби: так звикнеш.
— А все ж, чи не піти мені на цю вилазку? — сказав князь Гальцин після хвилинної мовчанки, здригаючись на саму думку бути там під час такої страшної канонади і з насолодою думаючи, що його ні в якому разі не можуть послати туди вночі.
— Годі, братцю! і не думай, та і я тебе не пущу,— відповів Калугін, дуже добре знаючи, однак, що Гальцин нізащо не піде туди.— Іще встигнеш, братцю!
— Серйозно? То гадаєш, що не треба йти? га?
У цей час звідти, куди дивилися ці пани, після артилерійського гуркоту почулась жахлива тріскотня
О
1 Яке чудове видовище! (Франц.)
рушниць, і тисячі маленьких вогнів, безперестанку спалахуючи, заблищали по всій лінії.
— Ось воно коли пішло справжнє! — мовив Калугін.— Цього звуку рушничного я чути не можу спокійно, якось, знаєш, за душу бере. Он і "ура",— додав він, прислухаючись до далекого протяжного гудіння сотень голосів: "а-а-а-а-а",— що долинали до нього з бастіону.
— Чиє це "ура"? їхнє чи наше?
— Не знаю, але це вже рукопашна пішла, бо стрільба затихла.
У цей час під вікном, до ґанку, підскакав ординарець офіцер з козаком і зліз з коня.
— Звідки?
— З бастіону. Генерала треба.
— Ходімо. Ну що?
— Атакували ложементи... захопили... французи підвели величезні резерви... атакували наших... було тільки два батальйони,— говорив, засапавшись, той самий офіцер, що приходив увечері, насилу переводячи дух, але зовсім безцеремонно простуючи до дверей.
— Що ж, відступили? — спитав Гальцин.
— Ні,— сердито відповів офіцер,— наспів батальйон — відбили, але полкового командира вбито, офіцерів багато, наказано просити підкріплення...
І з цими словами він з Калугіним пройшов до генерала, куди вже ми не підемо за ним.
Через п'ять хвилин Калугін уже сидів верхи на козацькому коні (і знов з тією особливою quasi козацькою посадкою, в якій, я помічав, усі ад'ютанти вбачають чомусь щось надто приємне) і риссю їхав
О
1 Тут: не справжня, удавана (лат.).
на бастіон, щоб передати туди деякі накази й дочекатися звісток про остаточний результат бою; а князь Гальцин, під впливом того важкого хвилювання, яке справляють звичайно близькі ознаки бою на глядача, що не бере в ньому участі, вийшов на вулицю і без будь-якої мети почав туди й сюди ходити по ній.
6
Юрби солдатів несли на носилках і вели під руки поранених. На вулиці було зовсім темно; тільки рідко, рідко де світилося у вікнах в госпіталі або в офіцерів, що засиділися. З бастіонів долинав той самий гуркіт гармат і рушничної перепалки, і ті самі вогні спалахували на чорному небі. Зрідка чути було тупіт ординарцевого коня, що проскакував у темряві, стогін пораненого, кроки і гомін носильників чи н"но-чий гомін зляканих жителів, які вийшли на ґаночок подивитися на канонаду.