Сестри Річинські (книга перша)

Страница 161 из 207

Вильде Ирина

І тому вона, Меланія, вирішила, хай коштує що завгодно, а вона таки вивезе трохи своїх дівчат у світ. Ануко, Славцю, Нельцю, Олюню, як вам подобаються сукеночки Марусі і Аврельці? Правда, нічого собі?

Сукенки були з дешевої шерсті малинового кольору, до того ж пошиті вже надто по-провінціальному. Проте малиновий колір гармоніював з Марусиним загорілим личком, і вона виглядала в тій сукенці, ніби суничка. Що ж до Аврельці, то вона на цьому яскравому фоні здавалася просто безкольоровою.

— Мені говорила Орися, — ти слухаєш мене, Гелюсю? — що тепер пішла простацька мода і пані стали ходити в босоніжках з голими литками. Світ кінчається, не

інакше! Кажуть, що тепер у Варшаві навіть на бали ходять з босими ногами. Просто не хочеться вірити, а втім — всяке може бути. Світ догори ногами обертається, і більш нічого! Я кажу до своїх: слава богу, що Наше не Варшава. А щодо того, що тепер діячки пішли в моду, то таки правда. Нащо нам далеко ходити? На що впіймала Орися Славка, як не на те, що десь і колись була в якусь політику вмішана?

— Йой тіточко! — запищала Слава. — Як ще такого, як Славко, треба ловити, то вже направду світ кінчається!

— Но, но… Диплома, правда, не має, але тридцять моргів поля під самим містом — то що, на дорозі валяється? І побачиш, і ще скажеш: "Добре тітка Меланія казала, що Орися побудує там скоро або броварню, або цегельню, або тартака, або ще щось…" Я, Гелюсю, сама сміюся в кулак з тих діячок, — бо хіба ж то матеріал на дружин і господинь? Але що поробиш, коли така мода пішла?

Зоня знову відізвалась, немов заповзялась в цей день досолити Меланії:

— Тіточко, ви зовсім не в курсі, що наймодніше. Мода на діячок вже минула. Тіточка не читають газет? Дуче і фюрер — не чули тіточка? — знову заганяють жінок до кухні. Три "K"[169] пам'ятають тіточка? Тепер наймодніше, тіточко, не діячки, а пан-муж і щонайменше шестеро дітей… І ополоник за поясом… Ха-ха-ха… Спізнились, тіточко, бо феміністки тепер не в ласці! Ха-ха-ха!..

— Не спізнились, слава богу, ще не спізнились! А щодо того, що призначення жінки — це діти, муж і церква, — я згодна. Та щоб займатись кухнею і дітьми, треба насамперед того мужа мати. Чи не так, Гелюню? А де на селі знайде інтелігентна панна мужа для себе? Найважливіше, аби дівчата… аби господь мені допоміг їх щасливо заміж повіддавати, бо не можу, кажу тобі, Гелюню, просто не можу дивитись, як вони, бідні, в'януть на корні…

Перед самим від'їздом Меланія призналась Олені ще в одній причині, з якої вивезла дівчат з села:

— Сотрудник Михайла, отой Голубінка, проходу не дає Марусі. Розумієш, Гелюню, коли б то інші часи, а він не був би целєбс, то я не мала б нічого проти, — а так?

Краще не говорити. Кажу тобі, досить дівчині ступити на подвір'я, так він як з-під землі виростає біля неї. Якось пішла до курника кури щупати — він і там її знайшов! Просто содом і гоморра, не інакше! А Михайло, як сліпий. Чи справді не бачить, що твориться, чи, до біди, не хоче бачити? Вже сама не знаю, що думати. І так, Гелюню, щоб ти знала все на моїй бідній голові: і коні, і свині, і корови, і телята, і дівчата. Все на моїй бідній голові…

На радість всієї родини, в тому числі й Марусі З Аврельцею, Меланія пробула в Нашому лише два дні, і то затримали її перш за все всякі господарські справи, що їх отець Михаїл доручив Онуфрієві.

За два дні Меланія поїхала.

Її проводжали куди сердечніше, ніж вітали, а Маруся з Аврелькою оселились в малій кімнатці, що за життя Аркадія називалася ванькирчиком.

Кладова поповнилась тепер новими запасами продуктів, що відразу ввело Мариню у добрий настрій. Вона, обізвавши в першу хвилину Меланію з дочками "татарами", тепер призналась, що не мала б нічого проти, коли б такі татарські наскоки на їх дім відбувались бодай щомісяця. Тим паче, що дівчата, особливо Маруся, проявили себе досить тямущими в господарстві, і їх невсипущі руки придалися в наведенні отих передзимових порядків.

Залишилося лише відкритим питання, хто вводитиме дочок у світ, і взагалі, що треба їм робити і як вести себе, щоб заслужити звання громадських діячок.

Якраз на той час кожна з сестер була зайнята своїми особистими справами, не говорячи вже про Катерину. Отже, цей обов'язок якось сам по собі ліг на малу господиньку.

Ольга погодилась на це заради душевного спокою матері. Відколи не стало Аркадія, Олена переживала вічний страх, що родина чоловіка може відвернутися від неї, і тому старалась, де тільки могла і чим тільки могла, догодити цій родині.

Ольга, признатись щиро, не знала з котрого боку приступати до цього нового обов'язку, тим паче, що вона сама стояла абсолютно осторонь так званого громадського життя, якщо не враховувати чайні вечори в товаристві "Союз українок" та свячене[170] у "Рідній школі".

На щастя (бодай раз у житті Нестор приніс щастя в дім!), приїхав Нестор і виручив Ольгу.

— Що це ви, пане добродію, сидите в місті і не знаєте, що у вас діється під носом? Я приїхав спеціально з села, а ці сидять, як цесарки, і очима кліпають. Ти, — щипнув він Ольгу за підборіддя, — не знаєш часом, приїхала Орися? Я послав по неї спеціального посланця…

— Але в чому справа, стрийку?

— Так ви таки направду нічого не знаєте? Це мені подобається, пане добродію! Сидите в місті і ніщо не знаєте? Таж завтра у Народному домі, пане добродію, має бути доповідь. Щось надзвичайне! Як я чув, то це буде не доповідь, а наукове відкриття… сенсація у світі науки. Щось ревеляційне! Але як це ви, пане добродію, сидите в місті і ні про що не чули?

— Не чули. Але яка доповідь, стрийку, яка?

— Як я можу сказати "яка", коли я її ще не чув? Але, кажуть, щось небувале.

— А як називається доповідь?

— Як називається? А я хіба не сказав? От що значить, пане добродію, коли баби закрутять чоловікові голову! Назва звучить, пане добродію: "Новий тип українця". Що ви на це, га? Але що ще могло б затримати Орисю? Я знаю, що вона любить такі кавалки. А може, ще раз послати по неї?

Олена зітхнула з докором. Несторове захоплення невісткою Ілаковичів переставало вже бути предметом жартів, а ставало темою журних розмов поміж тітками. Тільки свекруха Орисі не допускала подібних слухів до себе, а навпаки, де тільки траплялась нагода, вихваляла зразкове співжиття сина з невісткою.