Сестра Керрі

Страница 125 из 137

Теодор Драйзер

Але як небагато часу потрібно, щоб пересвідчитись, що гроші безсилі, коли бажання наші зосереджені у світі почуттів! Одержавши свої сто п'ятдесят доларів, Керрі не могла придумати, що їй з ними робити. Самі собою, як річ, що її можна розглянути і помацати, вони кілька днів розважали її, але скоро це минуло. Готель не коштував їй майже нічого, туалетів не бракувало. До того ж через кілька днів вона мала знов одержати сто п'ятдесят доларів.

Якось до неї завітав театральний критик, прохаючи дати інтерв'ю. Це був один з авторів тих тріскучих статей, в Яких розсипані глибокодумні зауваження, що показують дотепність критика і несерйозність знаменитостей та бавлять публіку. Керрі йому сподобалась,' і він привселюдно заявив про це, додавши, однак, що вона просто гарненька, добродушна і що їй поталанило. Це був жорстокий удар. Газета "Гералд" організувала доброчинний спектакль і запросила її взяти в ньому участь безкоштовно, поряд з іншими знаменитостями. До неї з'явився молодий автор з п'єсою, яка, на його думку, підійшла б для неї, але, на превеликий жаль, Керрі неспроможна була дати цій речі належну оцінку. їй було дуже прикро. Потім вона вирішила покласти свої гроші в банк, і врешті зрозуміла, що двері до справжнього щастя для неї ще замкнені.

Поступово Керрі прийшла до думки, що у всьому винне літо. У місті не було нічого дуже цікавого, крім хіба спектаклів, подібних до того, що в ньому вона виступала з таким успіхом. П'ята авеню спорожніла — багатії пороз'їжджалися з своїх палаців. Не краще було й на Медісон-авеню. По Бродвею тинялись служителі Мельпомени, шукаючи ангажементу на наступний сезон. У місті панувало затишшя, вечорами ж Керрі була зайнята в театрі. Усе це й породжувало почуття одноманітності й нудьги.

— Не знаю, в чім річ, — сказала вона якось Лолі, сидячи біля одного з вікон на Бродвей, — але мені якось ніби самотньо. А з тобою цього не буває?

— Ні,— відповіла Лола, — чи то дуже рідко. Ти нікуди не ходиш, от і все.

— А куди ж мені ходити?

— Та хіба мало є цікавих місць! — вигукнула Лола, пригадуючи свої власні веселі розваги в товаристві безжурних молодиків.™ Але ти ж ні з ким не хочеш знатися.

— Я не стрічаюся з тими людьми, які мені пишуть. Я дуже добре знаю, що вони таке.

— Чого б це тобі почуватися самотньою, — промовила Лола, думаючи про успіхи Керрі.— Скільки жінок не пожаліло б нічого, щоб тільки бути на твоєму місці!

Керрі не відривала очей від натовпу під вікном.

— Не знаю… — промовила вона.

Сама того не усвідомлюючи, вона почала стомлюватись від бездіяльності.

РОЗДІЛ ХLV

Поміж знедолених

Герствуд тим часом похмуро сидів у дешевенькому готелі, куди він перебрався з сімдесятьма доларами в кишені, вирученими за меблі. Минуло жарке літо, настала холодна осінь, а він усе читав і читав. Правда, він не зовсім байдуже ставився До того, що його гроші помалу тануть. За готель день у день доводилось платити п'ятдесят центів, і нарешті він стурбувався і переселився у ще дешевшу кімнату, яка коштувала тільки тридцять п'ять центів. Так він Сподівався довший час протриматись із своїми грішми. Він часто бачив у пресі дописи про Керрі. Разів зо два її портрет з'являвся у газеті "Уорлд", а зі старого номера "Гералра", підібраного десь в готелі, він дізнався, що вона, разом з іншими відомими акторами, виступала в одному доброчинному спектаклі. Герствуд читав це все з суперечливими почуттями. З кожним дописом Керрі ніби відходила все далі й далі у сферу, яка здавалась уже такою недосяжною. На афішах він бачив її в ролі квакерки, таку скромненьку й тендітну. Не раз спинявся Герствуд перед цими зображеннями, похмуро вдивляючись у її вродливе личко. Одяг на ньому був зношений, і він являв разючий контраст з нею в її теперішньому становищі.

А проте, поки Герствуд знав, що Керрі виступає в "Казино", він підсвідомо тішився цим, хоч і не мав наміру шукати зустрічі з нею. Все ж таки він почував себе не зовсім самотнім. Минув місяць, потім другий, а трупа все виступала там, і він звик до цього; йому здавалось, що так буде довіку. У вересні трупа виїхала в турне, але Герствуд не помітив цього. Коли в нього лишилось тільки двадцять доларів, він перекочував у нічліжку на Бауері, де за п'ятнадцять центів одержував койку і можливість сидіти в напівпорожній спільній кімнаті, де. стояли столи, ослони і кілька стільців. І він сидів там, найчастіше — стуливши повіки і мріючи про дні минулі. Скоро ця звичка міцно закоренилась у ньому. Спочатку то був не сон, він ніби просто прислухався до відгомону давніх подій там, у Чікаго. І що безпросвітніша ставала дійсність, то ясніше, до дрібниць чітко, бачив він усе, що відійшло в минуле.

Герствуд не усвідомлював, наскільки ця звичка опанувала його, поки спіймав себе одного разу на тому, що вголос повторює давню розмову з одним приятелем. Вони нібито в барі Фіцджералда і Моя. Герствуд стоїть на дверях свого елегантного кабінетика, гарно вбраний, І обговорює з Моррісоном його проекти щодо купівлі землі.

Герствуд виразно почув голос Моррісона, який говорив:

— "Чи не маєте ви бажання пристати до мене?"

І Герствуд слово в слово повторив уголос те, що відповів тоді:

— "Ніяк не можу. У мене всі гроші вкладені в діло".

Рух губів очутив його. Невже він і справді говорив уголос? Він не був певний того, але іншим разом пересвідчився, що й справді говорив.

— "Чом ти не стрибаєш, дурню? — промовив він. — Стрибай!"

То був анекдот, якого він розповідав компанії акторів. Герствуд опам'ятався від звуку власного голосу. В цю мить він ще усміхався. Якийсь стариган, що сидів поруч, видимо розсердився, що його потурбували, — він повернув голову і в'їдливо подивився на Герствуда. Той одразу схаменувся. Веселий спогад згас. Йому стало соромно, і він поквапно вийшов на вулицю.

І от одного разу, проглядаючи театральні об'яви в "Івнінг уорлд", він прочитав, що в "Казино" іде щось зовсім інше. Це було для нього прикрим ударом. Значить, Керрі вже нема там? Він пригадав, що ще вчора бачив на тумбі її зображення, але, очевидно, це була стара афіша, випадково не заклеєна іншими. Навдивовижу це відкриття злякало його. Він мусив визнати, що мав якусь надію на неї, поки вона лишалась у місті, І от — її немає! Як же він це прогавив? Бог знає, коли вона тепер повернеться! Стривожений, переляканий, Герствуд вийшов у брудні сіни і там нишком перелічив свої гроші. Лишилось тільки десять доларів.