Я розглядав її гострі зуби, коли раптом крик тубільців, що відійшли набік: "Буль, буль!" – змусив мене обернутися. За сотню кроків, лавіруючи між численними списами, які звідусіль устромлялися в землю, бігла велика свиня. Я вихопив рушницю-двостволку з рук тубільця, який тримав її, поки я розглядав нову для мене тварину. Підпустивши свиню кроків на двадцять, я вистрілив. Куля пробила їй груди, але нижче від серця. Свиня похитнулася, проте кинулася вбік і пробігла повз мене. Я знову прицілився і розтрощив їй задню ногу. Свиня спинилася на кілька секунд, але, бачачи мій наступальний рух, знову відбігла на кілька кроків. Видобувши револьвер, я почав підходити. Тварина, підіймаючи верхню губу й показуючи добрячі ікла, глухо ричала.
З кожним пострілом я підходив ближче і спинився кроків за шість від свині, яка звалилася набік, але іноді все ще спиналася й показувала ікла. Тубільці, надбігши, не дали мені часу вистрілити; один списом пробив їй бік, другий спис пролетів мимо, а одна з трьох стріл ("палам", з широким плоским бамбуковим кінцем) встромилася в шию тварини. Свиня мала ще стільки сили, що кількома рухами звільнилася від списа та стріли, кінець якої лишився в рані. Бажаючи порішити її, я підійшов з протилежного боку, дарма що мисливці кричали мені, щоб я не підходив, і, добравши моменту, устромив свого довгого ножа по руків'я їй у бік, трохи позаду передньої кінцівки. Струмина теплої крові заюшила мені руку, і тварина зовсім звалилася. Тубільці, які оточили нас, одностайно визнали свиню моєю і почали вихваляти моє "табу" та мене самого.
Далекі крики сповістили про те, що можна сподіватися ще на здобич. Я знову зарядив рушницю. Мисливці один за одним пішли, роздратовані першою невдачею. А я, знайшовши зручну купину, сів і почав чекати. Віддалік почулися крики: "Буль, буль, буль!" Голоси здалека закликали мене. Потім тубільці повернулись і розповіли мені, що там було ще дві свині, але вони втекли, бо не було мене й мого "табу". Партія людей з Бонгу прийшла сказати, що вони вбили одну свиню, але при цьому Саула, якого вона звалила, так покусано, що бік, рука, голова й око були геть закривавлені, коли його відвели до Бонгу. Мої супутники розповідали й собі про наші пригоди, про "табу" та про великий Маклаїв буль. Ми пішли до забитої тварини, і на запитання, куди її нести, я сказав, що беру голову й задню ногу собі, а все інше віддаю людям Бонгу; що, покинувши рушницю вдома, я піду до Бонгу перев'язати пораненого Саула і що запрошую всіх до мене покурити мого тютюну. Всі лишилися задоволені, і ми рушили вперед довгою процесією.
Тубільців було чоловік сорок. Коли вони розташувалися, курячи, на майданчику в Гарагасі, я побачив, крім тварини, про яку вже казав вище і яку тубільці звуть "габенеу", ще якусь породу миші та великого сріблясто-білого маба. Придбавши його, а також кілька екземплярів інших тварин для колекції, я поспішив у Бонгу до пораненого. Мене зустріли, плачучи, жінки та його син. Крім багатьох дрібних ран, було дві глибокі рани на руці, одна на животі, кілька інших коло ока, на чолі, за вухом, на шиї, але все це були тільки дряпини. Кров, яка запеклася з попелом та брудом, надавала ще нужденнішого вигляду пораненому, що, розмахуючи дужою рукою, оповідав, як він устромив свого списа в смертельно поранену свиню, як та раптовим рухом зламала списа й збила його самого з ніг (обидві ноги оповідача були дуже збільшені в обсязі через елефантіазис), як, поранивши його, свиня спробувала тікати, але здохла. Його товариші, думаючи, що Саул сам упорається з свинею, яка була вже дуже поранена, заходилися коло другої і не бачили нещастя, що з ним сталося. Я наказав принести води, нагрів її, обмив рани, потім перев'язав їх, помастивши карболовою олією. Присутні уважно стежили за моїми рухами, повторюючи, що я добра людина.
Сонце стояло низько, коли я прийшов у Горенду, де тим часом обсмалили кабанові шерсть і чекали мене, щоб я взяв свою частину. Я відрізав голову та задню ногу і, незважаючи на запрошення ночувати або, точніше, відбути з тубільцями безсонну ніч, узяв на плечі сьогоднішню здобич і подався додому. Ноша була, проте, така важка, що довелося двічі спочивати. О восьмій годині я сів спокійно в своє крісло обідати, дуже голодний, бо майже цілий день був на ногах і мало їв.
Удари в барум у Горенду сповістили про початок "ай" у сусідніх селищах, що мав тривати всю ніч і весь завтрашній день. Місячна ніч була тиха, і звуки сурм та інших інструментів долітали дуже виразно. Відпочивши години зо дві й не маючи змоги заснути, я надумав знову піти в Горенду, бажаючи докладніше обізнатися з папуаським "ай" та глянути, що там вони роблять ночами під час цих бенкетів. Я взяв з собою Улсона, якому дуже хотілося побувати під час "ая" у селищі. Озброївшись ліхтарем, бо на місяць не можна було покладатись – його часто вкривали чорні хмари, – ми рушили. Довелося йти дуже повільно, бо Улсон, не звикши до тутешніх стежок, спотикався й падав кілька разів. Підходячи до майданчика "ая", я затулив світло ліхтаря й тихо наблизився.
На майданчику палало велике багаття, над яким здіймалося щось подібне до здоровенної жаровні. На ній пекли шматки свинини. Довкола, сидячи, лежачи та стоячи, тубільці захоплювалися своєю музикою. Кожний, як звичайно, намагався заглушити інших своїм інструментом. Дехто спав. Жир, який густо капав з жаровні, збільшував часом полум'я, що освітлювало всю цю картину.
Раптовий звук мого свистка змусив на кілька секунд змовкнути безладну музику, а потім почулися вигуки: "О Маклай, гена! Анди гена!" тощо. Я відшукав собі зручне місце на маті, та лишався недовго, бо музика, замовкнувши на якийсь час, відновилася з новою силою.
14 липня
Був ранком у Бонгу, щоб перев'язати рани Саулові. Дізнався, що під час учорашнього полювання люди трьох селищ забили, крім маси дрібних тварин, п'ять великих свиней, не рахуючи тої, яку вбив я. Я поспішив повернутися до Гарагасі, де заходився малювати та препарувати куплені вчора тварини.
16 липня
Тубільці довколишніх селищ знову заходилися випалювати траву й полювати, від чого я сьогодні відмовився. Хотів зробити портрет Налая, але він та інші тубільці, які стояли коло нього, заявили, що, коли я це зроблю, він незабаром помре. Дивна річ, що в Європі існує таке ж повір'я.