19 лютого
Рана Туя в гіршому стані внаслідок того, що він не може всидіти на одному місці й багато ходить на сонці. Він захотів почастувати мене таро, але багаття в його хатині погасло. Лялая послано по вогонь, але, повернувшись хвилин за десять, він сказав батькові, що вогню ніде нема. В селищі нікого, крім нас трьох, не було, а хатини всі були закладені бамбуком, і Туй наказав синові оглянути всі хатини, чи не знайде він де вогню. Прибігло кілька дівчаток і разом з Лялаєм почали оглядати хатини, та вогню ніде не трапилося. Туй дуже ремствував, бажаючи зварити таро, а також і покурити. Він потішав себе, кажучи, що люди з поля незабаром принесуть вогонь. Отже, я переконався, що в моїх сусідів поки що нема способу добувати вогню.
Жінки, які прийшли сюди, розташувалися коло нас і з великою цікавістю оглядали мене й мій костюм. Ця цікавість була цілком натуральна, бо досі вони ніколи ще не бачили мене так близько. Я й сам оглядав їх уважно. У деяких дівчат волосся було підстрижене, в багатьох змазане попелом або вапном: перше було зроблено для того, щоб знищити паразитів, а друге, щоб зробити волосся світлим. Старі жінки носять довше волосся, їхнє "гатесі" (кучері на потилиці), густо змазане чорною землею, висить навколо всієї голови. Жінки та дівчата, що прийшли з плантації, принесли на спині великі торби, перев'язь яких охоплювала верхню частину чола. Коли торба була повна й важка, вони дуже нахилялися, щоб зберегти рівновагу.
Як і в чоловіків, носова перетинка в жінок простромлена. В ушах, крім звичайної дірки на великі сережки, є ще друга дірка у верхній частині ушей; через неї проходить шнурок, середня частина якого перехоплює голову від одного вуха до другого, а на обох вільних кінцях, які звисають до пліч, нанизано парами собачі ікла.
Під покрівлею над входом до одної хатини я помітив великого жука, що енергійно силкувався звільнитися з петлі, яка стягувала його поперек. Лялай, семирічний син Туя, сказав, що це його жук, якого він приніс, щоб з'їсти, але, якщо я хочу, я можу взяти його. Жук, як виявилося, був нової породи, зовсім цілий, тим-то я й скористувався з хлопчикової пропозиції. Поки я відв'язував жука, Туй показав мені на великого павука й сказав, що жителі Горенду, Бонгу та Тумбу їдять також і "ко-бум" (тобто павуків). Отже, до м'ясної страви папуасів треба ще додати личинки метеликів, жуків, павуків тощо.
20 лютого
Підходячи ранком до хатини Туя, я ще здалека побачив справжні збори чоловіків і жінок. Ця друга обставина – присутність жінок – особливо здивувала мене, бо звичайно в цю годину всі жінки вже працюють на плантаціях.
Наблизившись до Туя, я збагнув, у чому річ: усе чоло, щоки та верхня частина шиї утворили в нього суцільну подушку; повіки так спухли, що він ледве міг розплющувати очі. Туй ледве-ледве говорив; тубільці метушилися коло нього, думаючи, що він, мабуть, помре. Оглянувши хворого, я надумав піти до Гарагасі по все потрібне мені, щоб зробити припарки.
Захопивши з собою ланцет, я повернувся до Горенду, де мене всі радісно зустріли. Приготувавши припарки з лляного насіння, я почав прикладати їх дуже старанно, й незабаром багато рідини без надрізу вилилося через ранку на скроні. Я прикладав далі припарки протягом кількох годин, міняючи їх дуже сумлінно.
Велика громада оточила нас на доброму віддаленні; всі розсілися та порозлягалися в найрізноманітніших позах, описати які було б дуже важко, та й однаково це не дало б ясного уявлення. Жінки та дівчата шукали в зачісках чоловіків воші, яких вони розкушували зубами й, мабуть, ковтали. Я роздав сьогодні жінкам по кілька смужок червоної матерії та трохи бісеру, який я відмірював чайною ложкою, даючи кожній по дві ложки. Кожна діставала своє і йшла, не просячи додачі (як звичайно роблять чоловіки), а тільки усмішкою й хихиканням виявляла своє задоволення. Тютюн, здається, подобався жінкам більше, ніж усе інше.
Туй хворий, і вечерю для родини й мене готували дружина з невісткою[32]. Стежачи уважно, як тубільці готували, розподіляли та споживали страву, я дивувався, як багато їдять папуаси. Не зажерливість, а справжня потреба змушує їсти так багато в країнах з недостатньою тваринною їжею. Тубільці, а надто діти, наїдаються до того, що їм просто-таки важко рухатися.
21 лютого
Почував себе дуже недобре, але побоювання за здоров'я Туя змусило мене піти до Горенду. Учорашні припарки допомогли: пухлина була менша й ще зменшилася, коли я притиснув її пальцями, причому з рани вилилося багато рідини. Повернувшись додому, я мусив пролежати весь день.
Сьогодні, коли я прийшов до Горенду, жінок не було. Впевнившись, що Тую краще, вони пішли працювати на плантації, куди йдуть звичайно на весь день.
Для дикунів жінки далеко потрібніші, ніж у нашому цивілізованому світі. У них жінки більше працюють на чоловіків, а в нас навпаки, з цим зв'язана і відсутність незаміжніх жінок поміж дикунами і багато старих дів у нас. Тут кожна дівчина знає, що матиме чоловіка: вони порівняно мало турбуються за свою зовнішність.
Повернувшись додому, я змушений був пролежати весь день.
22 лютого
Сьогодні я зробив цікаве відкриття. Проходячи повз хатину одного тубільця, я звернув увагу на те, що він робить. Перед ним стояли горнятка з великого кокосового горіха; дно одного з отвором посередині було вкрите шаром тонкої трави. Поставивши друге горнятко на перше, він з третього налив туди якусь темно-зелену густу рідину, що профільтровувалася через траву в нижнє горнятко. Коли я спитав його, що це таке, він відповів мені, подаючи шматок кореня: "Кеу"[33], – і показав мені, що, випивши цю рідину, він засне.
Хоч я не бачив листя цього "кеу", але я гадаю, що це не що інше, як полінезійська кава. Оскільки я знаю, досі було невідомо, щоб тубільці Нової Гвінеї вживали кави.
24 лютого
Не знайшовши Туя в Горенду, я подався на плантації, гадаючи знайти його там, і не помилився. Він сидів, незважаючи на палюче сонце, коло членів своєї родини, що працювали. Спровадивши його до селища, я лишився деякий час на плантації подивитись на спосіб обробітку землі. Я вже казав, що плантації папуасів дуже добре оброблені й що земля на круглих високих клумбах ретельно роздрібнена. Цього вони досягають, як я побачив, дуже простою, але важкою працею при допомозі двох найпримітивніших знарядь – звичайного загостреного кілка, понад два метри завдовжки, який тубільці звуть "удя", та вузької лопати завдовжки один метр. Процес обробітку полягає ось у чому: двоє, троє або й більше чоловіків стають у ряд і разом встромляють свої кілки по змозі глибше в землю, потім так само разом підіймають довгасту брилу землі, а після цього йдуть далі й вивертають цілі ряди таких брил. Кілька чоловіків кілками розбивають ці брили на дрібніші, за ними йдуть жінки, озброєні "удя сабами" – вузькими лопатами, розбивають більші грудки землі, роблять клумби й навіть розтирають землю руками.