24 жовтня
Сьогодні ранком мене вразила раптова поява грибів різної форми, яких я раніше не бачив. Вони виросли просто-таки скрізь на стовбурах дерев, на землі, на камінні й навіть на поручнях моєї веранди. Вчора ввечері їх зовсім не було. Очевидно, вони виросли за ніч. Що спричинилося до цієї появи – не знаю. Коли я міркував про це, мені спала на думку раптова поява всяких пошесних захворювань, які важко пояснити і які також, мабуть, походять від раптового розвитку мікроскопічних грибків та інших організмів. Один з найкумедніших грибів, що виріс протягом кількох годин і здивував мене своїм розміром та формою, я старанно намалював.
Сьогодні я звернув увагу ще й на те, що в цих країнах носова хусточка стає майже непотрібною річчю. Протягом місяця в мене в кишені пролежали майже невживані тільки дві хусточки. Причина цього полягає в тому, що тут немає або дуже рідко трапляється катар носової порожнини, який у північній Європі буває майже завжди.
Місячна ніч сьогодні чудова. У лісі фантастично хороше. Гойдаючись у гамаці, почепленому між деревами, я прислухаюсь до нічної музики і споглядаю різноманітність рослинних форм, залитих місячним сяйвом.
25 жовтня
Лежання в гамаці ввечері не минулося мені дарма. Вночі мене трусило, я прокинувся геть зіпрілий і якийсь кволий. Увесь ранок мене змагали такі лінощі, що я майже нічого не робив. Ліньки було навіть читати, бо тримати книгу, лежачи в гамаці, здавалося мені занадто важкою справою. По обіді малював, але незабаром смерклося, і я не встиг закінчити. Знову йде дощ; доводиться переносити речі з одного місця на друге. Бой усе ще лежить. Улсон ледве-ледве рухається.
26 жовтня
Я і Улсон працювали цілий день у лісі, а потім у хатині, намагаючись полагодити покрівлю. Бой, який усе ще мучиться від своєї пухлини, охкає або, точніше сказати, мукає, як теля. Цей концерт так надокучив мені, що вигнав мене з дому. Давши хворому невелику дозу морфію, я вийшов на майданчик. Ніч була чарівна, і стогін хворого, що долинав сюди, являв разючий дисонанс до невимовної краси природи.
27 жовтня
Бой стогнав цілу ніч, часто будив мене, й через це я прокинувся, коли вже зовсім розвиднілося. Улсон приніс мій сніданок на веранду, сказавши при цьому, що Туй уже давно сидить у кухні. Випивши чаю, я пішов у кухню (в курінь) і, справді, побачив там папуаса, але зовсім мені незнайомого. Я почав роздивлятися його, та все ж таки не міг пригадати, де й коли я його бачив. Я подумав, що незнайомець прийшов разом з Туєм, а Туй уже пішов. Але який же був великий мій подив, коли Улсон спитав мене: невже я не пізнаю Туя? Я знову глянув на тубільця, який, усміхаючись, показував на черепки скла та на свою верхню губу, і тут я помітив, що він поголив вуса й частину бороди. Це так змінило обличчя мого давнього знайомого, що я спочатку його зовсім не впізнав. Губи й підборіддя були добре поголені, він так вправно зробив цю операцію, що навіть анітрохи не подряпався. Відкриття, що склом зручно голитись (на островах Полінезії. цей спосіб дуже поширений), до якого Туй дійшов зовсім самостійно, дуже піднесло цінність розбитих пляшок, у чому я одразу ж переконався, бачачи, з яким виразом задоволення Туй прийняв подарунок від Улсона: кілька уламків скла. Подібність розбитого скла до відбитих уламків кременю або кусків розбитих черепашок, – інструменти, що їх уживають папуаси до різання, – легко пояснюють відкриття Туя і разом з тим доводять спостережливість і бажання тубільців обізнатися на досвіді з новими для них речами.
Увійшовши на веранду, я побачив неприємну річ: покрівля, над якою я працював п'ять годин, знову протікає, чого я ніяк не сподівався, накладаючи сплетене кокосове листя дуже густо. Обмірковуючи причини цього, я прийшов до висновку, що до такого нещастя призвели не матеріали й не спосіб класти листя, а надто малий нахил покрівлі. Цим можна пояснити, чому такі високі покрівлі в хатинах на островах Тихого океану. Саме ця висота й стрімкість переважно роблять покрівлю непроникною для дощу.
Почуваючи себе недобре, я прийняв хіну (з півграма) і добре зробив, бо о першій годині я почув пропасницю в усіх членах, але, прийнявши хіну, я запобіг приступу. Улсону теж погано; ходить і говорить, як хворий. Бой не підводиться. Знову госпіталь. Буваю вдома тільки вечорами та вночі. Цілий день я на майданчику коло дому й частенько на веранді. Доводиться засвічувати лампу о пів на сьому. Не минає вечора або ночі без далекого грому й дуже яскравої блискавки. Сьогодні знову гроза, знову тече на стіл, на книжки… Скрізь мокро.
28 жовтня
Приходив знову Туй. І знову я спочатку не впізнав його – так змінився вираз його обличчя. Раніше його фізіономія, здавалось мені, відрізнялася від інших своєю симпатичністю; тепер вона справляє на мене неприємне враження. Причина тому – вираз рота. Лінія рота взагалі дуже впливає на вираз обличчя, але такого разючого доказу слушності цього мені ще не траплялося бачити. Вуса й борода, справді, хороша маска.
Знову десь о другій годині віддалік показалися парусні піроги. Сподівався, що прийдуть гості, але нікого не було.
Бой стогне жахливим, розпачливим голосом; я дав йому невелику дозу морфію, який його незабаром заспокоїв. О восьмій годині пішов дощ. О дев'ятій годині, кінчивши метеорологічні спостереження, я вже хотів був лягти спати. Раптом знову чую стогони. Що таке? В Улсона знову приступ.
29 жовтня
Незважаючи на Улсонові стогони, я заснув, але не встиг проспати й півгодини, як мене знову збудило виття, яке, здавалося, то наближалося, то знову віддалялося. Спросонку я не міг розібратися, що б це воно могло бути. Вийшов на веранду.
Дощ ущух, і було не дуже темно. Я одягнувся, вийшов, спустився до струмка, і мені заманулося піти стежкою до Горенду й послухати папуасів, бо це виття не могло бути нічим іншим, як співом тубільців. Треба було сказати Улсону, що я йду, йому моя фантазія не сподобалась. Він запевняв мене, що коли зненацька прийдуть папуаси, то неодмінно заб'ють його й Боя, бо обидва вони хворі і боронитися не можуть. На розраду йому я лишив мою рушницю-двостволку коло його ліжка й запевнив, що на перший постріл повернусь негайно в Гарагасі. Дощ минув, але було похмуро; проте, хоч і ховаючись за хмари, зійшов місяць, і я міг обережно продиратися стежкою. Співи чулися чимраз голосніше, в міру того як я наближався до Горенду. Дуже стомившись з цієї прогулянки в пітьмі, я сів на пень і почав прислухатися. Співи чи виття, що летіли мені назустріч, були дуже прості, й мелодія раз у раз повторювалася. Крім того, цей примітивний мотив підіймався й спускався неправильними хвилями або й зовсім несподівано уривався, щоб початись через півхвилини. Час від часу чути було удари барума[22].