Оксана
Стривай-бо!.. Подумаю…
(Мовчить).
А, так! Надумала!
Пилипенко
Надумала? Кажи ж бо!
Оксана
Тут поблизу в саду у нас є хвіртка
Маленькая у мурі... ключ у нас...
Пилипенко
Веди ж мене! Веди мерщій, не гайся!
Оксана
Стривайте, бо — неначе хтось іде...
(Прислухається).
Василь іде. Отам сховайтесь поки.
Я все зроблю, що сила буде,— йдіть!
Виводить батька в другу світлицю, сама вертається. Коваленко — ввіходить.
Коваленко
Оксаночко, тут не було Карпа?
Оксана
Не бачила його...
Коваленко
А мав він бути... А може, він в пекарні дожида?
Ти глянь піди! Нехай сюди увійде.
(Оксана виходить.)
Коваленко — сам, дивиться услід Оксані.
От бог послав мені оцей клейнод!..
І утомлюсь, і знеможусь без міри,
А ззирнемось, очима всміхнемось,-
І де вже та і втома, і знемога!..
Коли б її у мене бог одняв,
То хоч і вмри, бо що життя без неї?
Холодний світ без радощів і втіх,
Без щирості, без правди... кров та бійка
Щоденная... гризеться з братом брат...
А нащо се?.. Велична річ — лицарство,-
Я все життя із шаблею прожив,
А часом так подумаєш: мій боже,
Вже скільки літ в крові й сльозах наш край!..
Як у раю могли б тут люде жити,
А ми той рай вже пеклом ізробили,
Руїною!.. Коли ж тому кінець?..
Бог відає, що б'юсь за правду й волю...
Та знає він, що се — тяжке життя
І посила душі людській на втіху
Пречистую ласкаву ту ясну
Жіночую подружню душу любу,-
Так і мені Оксаночку послав.
Карпо — козак немолодий, увіходить.
Карпо
От я й прийшов. Який же загад буде?
Коваленко
Та загад сей такий: як хочеш ти,
Дак і берись, а ні — нехай хто інший.
Карпо
Кажіть, який?
Коваленко
(виймає листа.)
Та от цидулу сю
Гетьманові Петрові доручити…
Тут більш на смерть, як на життя ідеш.
Карпо
Давайте лист!
Коваленко
Ти лицар щирий, брате!
Дак слухай же, як мусиш ти зробить:
Ти вдягнешся у свиту й вийдеш зараз
В маленькую лівую браму,— там
Униз іди; зійшовши на долину,-
Йди до млина, мірошника знайди
Петра Гайду,— йому віддай цидулу:
Хай він мерщій до Дорошенка йде…
Він знає вже,— скажи, що се від мене...
Віддавши лист, вертайсь назад сю ніч.
Карпо
А як його не буде часом дома?
Коваленко
Тоді ти сам у Чигирин іди
І там оддай цидулу гетьманові.
Ось на тобі червінця на коня.
Їдь день і ніч... Мені тебе не вчити,
Ти знаєш сам... Не першого тебе
До гетьмана з листом я ординую,
Але нема ні вісточки відтіль:
Всі посланці погинули без сліду.
То сторожкий ти будь та бережкий,
Щоб цілий був і щоб зробив ти діло.
Карпо
А як же я ввійду до міста знов?
Коваленко
Ми підемо з тобою вдвох до брами,
Там вартовий і випустить тебе,
Як вернешся, то мусиш ти сказати:
"Брід перейшов". Се гасло тільки ти,
Та вартовий, та я і будем знати —
Воно тобі відчинить браму знов.
Тепер же тут ніхто не може знати,
Що ти пішов: се знаєш ти, та я,
Та вартовий; певніша справа буде,
Коли ніхто не знатиме про се.
Карпо
Нехай і так... То, може б, пан полковник
Не брамою звелів мені іти,
А випустив мене з садка у хвіртку
Дак тут ніхто мене б уже не вздрів.
Коваленко
Не можна так: кущі-терни край брами,
І добре ти сховаєшся у їх;
Тут — голо все, то скоро вийдеш,— зараз
Тебе ляхи постережуть і вб’ють.
Тепер ходім,— я проведу до брами.
(Виходять обидва.)
Пилипенко — обережно визирає в двері і, бачивши, що нікого нема, увіходить.
Пилипенко
Уже пішли... Ідіть собі здорові!
Який швидкий: "Нехай ніхто не зна!"
А я почув і знаю ваше гасло!
Потрапив я сюди в щасливий час:
Підмовою чи зробиться з Лясковським,
А знаючи, як увійти сюди,-
Вже я зроблю!.. Коли б то вийти швидше!..
Оксана
(ввіходить швидко.)
Ходіть мерщій... Василь уже пішов.
Пилипенко
Ходім, веди! А се тут недалеко?
Оксана
Та тільки сад маленький перейти.
(Виходить. Сцена який час порожня.) Лясковський увіходить.
Лясковський
(озирається.)
Нема її... От не щастить ізнов!..
Побачити її саму хотілось…
А от — нема!.. А може, там вона?
(Зазирає в одні двері і в другі.)
Ніде нема!..
Оксана
(вбігає швидко.)
Ой, хто се тут?.. Пан сотник…
Лясковський
Еге, се я... Потурбував я пані?
Але я знав, що пані тут сама,
То і прийшов із шанців, щоб сказати...
(Спиняється.)
Оксана
Сказати — що?
Лясковський
Багато є сказать,
Та усього не виявиш одразу...
Оксана
Сідайте ж бо!
(Сама сідає.)
Лясковський
Еге, сідаймо... так... Сідає.
Дак з чого я почну?.. Хіба з такого?
Нема мені спокою вже давно…
Оксана
Чого ж то так?
Лясковський
Бо пані я побачив.
Оксана
Ви кажете, добродію, таке,
Що я його не вмію розуміти…
Лясковський
Дак зрозумій, що я тебе люблю!
Оксана зривається з місця. Лясковський теж устає.
Ні, не тікай, дай все мені сказати!
Не вільний я!.. Кохання обняло…
Подужати його не маю сили…
Мовчав я все, але тепер такий
Надходить час, що годі вже мовчати:
Ще день, чи два — й поляжемо ми всі;
Тебе ж люблю: не можу попустити,
Щоб смерть тебе забрала в час страшний,
І можу я тебе порятувати;
Але ж за те благаю в тебе я:
Не погордуй моїм коханням, пані,
До мене будь...
Оксана
Ні, годі, годі вже!..
Мені було б од вас піти відразу,
Не слухати тих божевільних слів.
Коли ж уже лишилась я, то мушу
Сказати так: як зважилися ви
Таке гидке мені казати й грішне?
Почтивості моїй, чесноті ви
Як зважились таку вчинити кривду?
Ідіте геть і більш не важтесь ви
До нашої приходити господи!..
А кривду сю — хай вам дарує бог!
Лясковський
Розгнівалась і слухати не хочеш...
Оксана
Ідіте геть! Я вже сказала вам,
І більше вас я слухати не буду.
Лясковський
Гаразд! Дарма! Послухаєш колись!..
І що тепер здається нецнотливе,
Лякає так,— вже здасться не таке,
Як смерть тобі над шиєю зависне.
(Виходить.)
Оксана (сама.)
О господи, яка гидота се!
За віщо він мене образив, скривдив?
Помітив що в мені такого він,
Що зважився прийти мене схиляти
Покинути під ноги честь свою?
Які слова, чи погляди, чи вчинки
Мої йому ту зважність надали?
Не знаю я, а кров кипить з образи!..
Казати се Василькові чи ні?..
Авжеж що ні! Є клопоту багато
У його й так,— то нащо сей новий?
Йому тепер спокою в душу треба...
І добре се надумалася я,
Що зважилась про батька не казати:
Сказала б я,— що б мусив він тоді?
Коли б оддав на суд у раду батька,
То певна річ, що присуд був би — смерть;
Коли б його пустив із міста нишком,
То мусив би тоді Василь немов
Ізрадити своїх, а се погано
І мук йому без міри завдало б.
Тепер же все зробилось тишком-нишком,
Не зна Василь, не зна про се ніхто…
Тоді колись, як знімуть сю облогу,
То розкажу я Василеві все,
Тепер же — ні! Навіщо турбувати?
Коваленко (ввіходить швидко.)
Коваленко
Ну, ось і я. Діждалася мене?
Оксана
(Кидається до його й припадає йому на груди.)
Василечку!.. Мій орле ти, мій світе!..
Єдиний мій, найкращий, дорогий!..
Ти все мені!.. Моє життя, мій раю!
Коваленко
Ні, ти — мій рай, моє життя і світ!..
Завіса.
ДРУГА ДІЯ
ОДМІНА ПЕРША
Світлиця в господі в сотника Лясковського, вбрана підхоже до того, як і в Коваленка, але менша й простіша. Ніч, на столі свічка.
Лясковський сидить за столом, перед їм стоїть Крутько, немолодий козак.
Лясковський
Дак мовиш ти, що хилються до нас?
Крутько
Та ще і як! Я з панського розказу
Усім одно у вуха все турчу:
Що в нас тепер полковник сей поганий...
Лясковський
Ну, а про те... про мене закидав?
Крутько
А як же ж ні!.. Казав, ласкавий пане!
Нам сотника Лясковського, кажу,
Полковником годиться обібрати.
Лясковський
Та що ж вони?
Крутько
Багато пристає
На вашу мосць... а інші Коваленка
Обстоюють.
Лясковський
А ти їх припечи:
Ти нагадай сьому, як пан полковник
Його колись покривдив,— накарав
За те, що він... Ні, не кажи за віщо,
А за ніщо, кажи... Тому закинь,
Що міг би він уже значнішим бути,
Але сього полковник не дає,
А буде він значним тоді, як стане
Полковником Лясковський". Ще кому
Ти просто дай горілки, щоб напився,
Чи та яра йому ти в руку вкинь,
Коли не п’є...
Крутько
Я ж і роблю так саме.
Лясковський
Усякому ти щось лихе скажи
Про Василя,— вигадуй там, що знаєш,
Та тільки так бреши, щоб не вклепавсь.
Крутько
Та знаю як,— мене сього не вчити.
Лясковський
Хто наріка на сю облогу,— тим
Скажи, що се через його упертість
Та через те, що недотепний він:
Коли б не він,— давно кінець облозі.
А хто кричить, що треба йти на смерть,
Тому скажи: Василь оддатись хоче
Ляхам і вже з Ханенком наклада…
Тим і людей мордує він, щоб врешті
Знемігшися, всі легше підлягли.
Крутько
Вже декому й казав... і вірять добре.
Лясковський
А коли хто й віри не пойме,
То все якась народиться невіра
До Василя: "А може, щось і є?"
Подумає і неймовірний часом…
І вже не так повірить він йому,
Як трапиться, що треба буде віри.
Крутько
От тільки ще той клятий дід Остап:
Він серед нас велику силу мас,
Шанують всі його, що лицар він
Уславлений і ранами окритий,
Козацькії звичаї знає всі…
Я закидав йому: "Дурниця,— каже.-
Ти не плети дурниць!" — Коли б же він
Та прихиливсь,— за їм би й ті шугнули,
Що ще тепер хитаються вони.
Лясковський
А ти йому червінчика…
Крутько
Не візьме!..
Та я його злякаю: я впевню,
Що зраджує полковник. Як повіре,
То ворогом страшним тоді йому
Він зробиться.
Лясковський
Роби вже, як там знаєш!
Полковник я,— хоружий в сотні — ти.
(Дає гроші.)
Ось на іще побрязкачів блискучих,-
Багато сим прихилиш ти... Іди!
Крутько кланяється й виходе.
Лясковський (помовчавши.)
Полковницький пірнач... блищить він гарно…
Ото тоді пануй і розкошуй!..
Дурні! Дурні! Клопочуться, гризуться,
За рідний край говорять, за народ...
А що мені той рідний край? Навіщо?
Як добре жить, то там і рідний край,
А якщо зле,— на чорта він іздавсь?
Про волю ще народную торочуть...
Все чортзна-що! Йому горілки дай,
Уп'ється він, то й байдуже про волю:
Лизатиме він чоботи тобі.
Тоді вона, та воля, є в людини,
Коли бряжчать червінці у руках,
Тоді усе, що тільки заманеться,
Все зробиться!.. Такої волі й я
Добуду ось... Коли б ще пощастило!..
Щоб більше він на шиї не сидів,
Огидний сей!.. Тоді уже й Оксана...
Ой-ой, ой-ойї.. То ласощі такі,
Що тільки їх хоч трошки нагадаєш,
То так тебе мов опече всього!..
А як вона нагнівалась на мене!..
Тоді немов ще краща стала враз...
Вже сердьсь тепер: твоя ще поки воля!
А скоро я приборкаю тебе,-
Не сердиться ти будеш,— цілувати!
Старовський та Жилинський увіходять.
Старовський та Жилинський.
Добривечір!
Лясковський
А, прошу до господи!
Старовський та Жилинський скидають кереї.
Сідайте-бо! Давно вже челядь спить,
І нас ніхто почути тут не може,
То вільно нам розмовиться в сей час.
Старовський
Надумав се пан сотник щось цікаве.
Лясковський
Цікаве — так! Ми мусимо гуртом
Порадитись, щоб знати, що чинити,
Бо справа се великої ваги.
Жилинський
Ану, кажи, послухаєм про справу.
Лясковський
Мені до рук потрапив лист один...
Жилинський
Від кого ж лист?
Лясковський
Від гетьмана Ханенка.
Жилинський
Ханенка? Йо?
Старовський
Невже?
Лясковський
Атож, кажу.
Старовський
А що ж стоїть написане в цидулі?
Лясковський
Хай пан суддя читає сам її.
Подає листа. Старовський розгортає й дивиться спершу на підпис.
Ханенко, так... Ну, будемо читати!
Мой велце шановний, ласкавий добродію, пане сотнику Калницький! Ординуємо з сим листом нашим певного чоловіка, сподіваючись, що сим тебе і інших обачніших з старшини вашої до перестанку пролиття крові християнської нахилимо. Поне-важ уже два тижні тая кров проливається і ще більше її пролито має бути, як звитязьким робом до Калнику вступимо. Рач ваша милость на тоє уважно глянути, іж ніякої надії на утримання міста вашого мати не можете і чи нині, чи за кілька день поддатися мусите. Ліпше вам будеть на ласку нашу оддатися, аніж карання строгого за упартость дознати. За дурницею полковник ваш уганяючи, того вчинити не хочеть; то могли би ваша милость, полковницький пірнач до рук узявши і розважніших із старшини вашої до себе приєднавши, тоє вчинити. А що такий вашої милості і товариства учинок без нагороди доброї маєтками чи золотими червоними не лишився би, то в тому певний будь. Також і полковницького пірнача з рук вашої милості ніхто видерати не мав би. Рач же, розваживши тоє, мені пилну з пилну і щиру одповідь подати. Року божого 1671-го, октобрія..."
Оце і все. (Мовчать який час усі.)
А що сказав пан сотник
Тому, хто дав йому сього листа?
Лясковський
Що відповім не зараз, трохи згодом...
Порадитись із вами я хотів,-
На те я вас тепер оце й покликав.
Старовський
А сам же ти як думаєш про те,
Що пан гетьман нам подає до вваги?
Лясковський
А що ж тут ще? Казав я вам і перш,
Що все одно — нам витримать не сила,
Не схилимось,— то шию нам нагнуть,
Послухаєм — зазнаємо ми ласки.
Нема чого стрибати нам в огонь,
Коли його і обминути можна.
Змагаючись, як наш дурний Василь,
Ми і людей занапастим, і місто.
Віддавшися ж — ми зарятуєм все,
Та і самі не будемо без зиску.
Ви згодились попереду на те,
Що як уже побачимо, що годі
Змагаться нам, то скинем Василя,
Коли на те до нас він не пристане,
Та й скоримось Ханенкові. Сей час
Уже прийшов: не витримаєм далі.
І склалось так тепер нам добре все,
Що вже не ми, а сам гетьман Михайло
Прохає нас,— то се ще й ліпше нам:
Ми можемо так більше вторгувати.
Тим я й кажу: берім, коли дають,
Бо час мине, то може все пропасти.
Жилинський
Та се то так... та штука є одна...
Лясковський
Кажи — яка, то, може, і зарадим.
Жилинський
Ну, дасть гетьман маєтків, талярів
По сотні-дві... І ще тобі до того
Полковництво…
Лясковський
Написано про се... Хіба не в лад?
Жилинський
Ні, не про те, а ось що:
Вам добре двом: полковницький пірнач
Уже давно вві сні пан сотник бачив,-
Тепер його й рукою досягне.
І пан суддя теж плату добру має:
Полковника ненавидить він так,
Що добре б дав, аби помститись можна.
За віщо се,— не відаю того…
Старовський
Він ворогом мені давно вже стався:
Образою великою вразив
Мене він раз…
Лясковський
Яка ж була образа?
Старовський
Прилюдно він назвав мене колись
Утисником і ще зганьбив словами.
Лясковський
А за що ж то?
Старовський
Та за дурницю все!
Там козаки-сусіди єсть у мене,
Дейнеченки... супліку подали,
Що ніби я їх утискав, що ніби
Я батожжям їх бив, а то усе
Шкарадная брехня! Та ще й на кого:
Ще й на суддю! І він мене тоді
Утисником назвав, ганьбив... Забути
Не можу я... Давно я заприсягсь
Помститися, полковництво відняти
У його й все...
Жилинський
Ото ж і буде так!
От пан суддя і має нагороду!
Опріче тих маєтків, талярів,
Один бере пірнач, а другий — помсту,
А що ж мені?
Лясковський
Маєтність, гроші…
Жилинський
Ге!
Те маєте і ви та ще і надто,
Мені ж нема додаточка того.
Лясковський
Як там — бери! Про те всі будем дбати,
Щоб сотником ізроблено тебе.
Жилинський
Оце гаразд! Так ліпше й приставати.
Та тільки вже щоб слова не ламать!
Лясковський
Не зломимо! Як я сказав, то певне,
Та тільки щось мовчить наш пан суддя,
Що думає — не хоче нам сказати.
Старовський
Я пристаю.
Жилинський
Оце так і гаразд.
(До Лясковського.)
А де сей лист пан сотник взяв? Од кого?
Лясковський
Вночі я йшов учора, аж дивлюсь,-
По-хлопському убраний хтось підходе,
Дає листа... я в його розпитавсь:
Він ізнайшов отой тайник підземний
Та й вліз сюди... Я наказав йому,
Щоб зараз він назад вертавсь, а вранці
Засипали ми тайника того.
Жилинський
Бач, бісові,— знайшли ж тайник, а наші
І байдуже!
Старовський
Бо так він обваливсь,
Заріс увесь кущами й дерезою,
Що всі його забули вже давно.
Лясковський
А сей, бач, знав про його: він у місті
Колись бував. І знаєте ви — хто?
Жилинський
А хто? Кажи!
Лясковський
Полковниці се батько.
Старовський
Невже? Свирид? Бач, де він обізвавсь!
Жилинський
А хто ж то є? Про його я не знаю.
Старовський
Він з Винниці був міщанин,— там є
У його двір... Водився з козаками
Ще здавна він... лестивсь і до ляхів...
Став козаком, пристав до Дорошенка...
Лясковський
Тепер же знов з Ханенком наклада…
Він там у їх за осавулу в сотні…
На вигадки премудрий, дак його
Туди і шле Ханенко, де не шаблі,
А хитрощів зажити треба їм.
Жилинський
А як же наш йому зробився зятем?
Старовський
Так і зробивсь... У його ся дочка
Одна була, та ще приймак... За пана
Багатого віддать її хотів.
А тут Василь підскочив, та вернувся
Із гарбузом, бо був тоді малим
Хоружим він у сотні... Дак Оксана
Сама тоді вже утекла із ним.
Розлютувавсь Свирид і відцурався
Навік дочки.
Жилинський
Дак он се через що
Він хоче сам занапастити зятя!..
(До Лясковського.)
Того ж ти так на раді обставай
За те, щоб нам з ляхами биться й далі?
Лясковський
Так ліпше ми захистимо себе:
Як будемо кричати скільки сили
Про ворогів треклятих та про бій,
То й вірити нам будуть, скажуть: певні.
Ми ж нищечком ізробимо своє.
Та ще і те: коли б сам Коваленко
Ляхам оддавсь,— пропали бариші!
Старовський
А як же ми умовимся з Ханенком?
Лясковський
Я завтра сам із Кальника піду
Вночі до їх і там з самим Ханенком
Погоджуся.
Старовський
Се до ладу... іди!
Лясковський
А мій Крутько підкручує тут добре.
Багато вже до нас прихильних є.
Старовський
Нам їх тепер ще більше буде треба:
Як Василя приборкаєм, то все
Ізробимо, а з ним, то важча справа,
Силкуймося, щоб прихилить народ.
Лясковський
Тепер же ми ходім іще на шанці,
Щоб бачено, що пильні й щирі ми.
Жилинський
А що ж, ходіть! Обійдемо та й спати.
Вдягаються й виходять. Завіса спадає.
ОДМІНА ДРУГА
Ніч. Майдан серед Калмику великий. Будинки старосвітські, вікна вузькі, покрівлі гонгові й солом'яні, високі й гострі. Ніч не місячна, але досить видко. Чути, як перегукається варта: "Вартуй! Вартуй!" — гукає з одного боку. "Вартуй!" — озивається з другого, а ще десь далі ледві чуть: "Вартуй!" Як одслонюється завіса, то на майдані порожньо. Трохи згодом чути ходу. Виходять Лясковський, Старовський та Жилинський, ідучи через майдан од Лясковського до шанців.
Лясковський
То правда є: сього Ханенка знаю.
Він так, як пес, виля своїм хвостом
Туди й сюди... Та нам дро те байдуже,-
Аби свого хоть з чортом досягти.
Старовський
Против ночі не поминай його!..
Лясковський
Ат, вигадки!.. А що се галас наче?
Ба ні, се спів.
Старовський
І справді щось співа.
Лясковський
Який се біс тепер співати сміє?
Чути гуртовий спів; пісня наближається, голоснішає, голоснішає. Входить гурт — чоловіка десять козаків трохи напідпитку. Безладно йдуть співаючи:1
Гей гук, мати, гук,
Де козаки п'ють.
І веселая та доріженька,
Куди вони йдуть!
І веселая та доріженька,
Куди вони йдуть!
Куди вони йдуть,
Там бори гудуть.
Поперед себе та вражих ляхів
Облавою пруть!
Поперед себе та вражих ляхів
Облавою пруть!
Зібрались вони
Під рясні дуби
Та чекають отамана
На раду собі.
Та чекають отамана
На раду собі.
Отамане наш,
Не дбаєш за нас,-
Ось бач — наше товариство
Як розгардіяш!
Ось бач — наше товариство
Як розгардіяш!
Лясковський
А чого б же воно, бісові сини, не було розгардіяшем, коли ви, отак упившися, серед ночі галасаєте?
Козак 1
Отамане наш!.. Ми ж хоч і впилися, дак за твої ж і гроші... Їй же богу, та й годі!.. Ти ж їх сам нам давав та ще й казав: "Нате вам, хлопці, бо я сотник добрий". І ми хлопці добрі, а в жидівочки Рухлі горілка прихована... Дак ми за твої гроші й теє... За твої гроші й за твоє здоров'я, бо ти ж у нас сотник добрий... Ти ж давав...
Лясковський
Давав, бісова патяко, давав!..
Але хіба я вам казав упиватися?
Козак 2
Та ми, пане отамане, се й без казання знаємо.
Лясковський
Хоч би вже трошки пили, а то так!..
Козак 3
Сама душа міру знає!
Чоловік не скотина: більш відра не вип'є.
Лясковський
Та ще й зіпаєте на все п'яне горло! Цитьте мені зараз, а то як почує полковник, то він ізвелить вас до гармати прикувати.
Козак 3
А нам начхать на полковника, бо ми любимо сотника
Козак 1
Щоб я здох — любимо! Давай я тебе, пане сотнику, поцілую! Обнімаючи цілує. От добрий сотник!.. Не гордий!
Дехто з козаків
А не гордий!.. Ні!
Козак 3
І випити дає.
Лясковський
Чуєте ж, хлопці: цитьте, не ячіте!
Ви ж знаєте, який полковник лютий.
Мені ж вас жалко.
Козак 2
Ой спасибі тобі, братіку, що ти нас жалієш!..
Лясковський
Ну йдіть же, хлопці, та лягайте спати!.. Та нищечком... Щоб вас ніхто не чув! А то вдруге ніколи й шеляга не дам за вас шинкарці.
Козаки
То й підемо!.. Чому не піти?..
Виходять.
Старовський
Навіщо се ти гроші їм даєш?
Лясковський
Та кат їх знав, що так вони нап'ються!
А чим таких на свій прихилиш бік?
Дай випити, то зараз і не гордий,
І добрий він, а там і потягли
На раді всі за того, хто не гордий...
Ще поки хай уже собі поп'ють,
А згодом ми приборкаєм се бидло.
Козак (убігає.)
Гей, пане сотнику, біда!.. біда!..
Лясковський
Яка біда?
Козак
У нас ляхи у місті.
Жилинський
Та не бреши!
Козак
Коли брешу, то хай
Я не діжду і праведного сонця!
Старовський
Та де ж вони взялись?
Козак
А чорт їх зна!
Мов із землі,— так вироїлись зразу.
Білоченко
(вбігає з козаками.)
Де вороги?.. Казали, що ляхи...