"Передать РевеккЪ, скончался папенька, оставил 300 ООО. Сердечно сокрушенъ. ПриЬзжай. Осипъ Земель".
Наш уславлений Сендер Бланк саме обідав, коли надійшла ця телеграма, проте одразу покликав доньку до кабінету, і вони пробули там з півгодини, а коли вийшли, Ревекка була заплакана... Заради грошей вона не поїхала б до чоловіка! Але хто не знає, що жінки м'якосерді і жаліють нас, мужчин, навіть коли ми скривджуємо їх?.. Йосип, бідолаха, осиротів і, сердешний, лишився там сам-самісінький у такий скрутний час, коли сталося таке нещастя!.. Від сліз у неї пашіли щічки. Ревекка причепурилась, а коли проходила по залу, не могла проминути дзеркало — треба ж було оглянути свою постать. На її губах промайнула посмішка, мовляв: "Нічогенька?.." Згодом, коли Ревекка вже сиділа у вагоні і кур'єрський поїзд мчав туди, де був її коханий чоловік, її самотній Йосип, з нею сталася пригода, яку ми не можемо приховати від наших читачів і повинні коротенько розповісти про це.
Увійшовши до вагона, Ревекка почала підшукувати собі зручне місце і кілька разів пройшлася туди й назад;
нарешті, помітила місце коло вікна — навпроти якогось молодика, заглибленого в книжку. Поїзд ішов уже досить довго, а молодик не відводив очей від книжки. Ревекка, людина компанійська, любила побалакати, але їй не хотілося першій заходити в розмову із своїм vis-â-vis !. Спершись на лікоть, вона замислилась. Молодик відклав книжку, хотів подрімати трохи, але мимохіть поглянув на сусідку, на її білосніжну, оголену ручку,— в цю хвилину Ревекка була чарівна,— і почав пасти очима красуню: від його сонливості й сліду не лишилось! — Далеко ви їдете, мадемуазель?
Почувши слово "мадемуазель", Ревекка зашарілась і стала ще красивіша. Сказала, куди їде, і між ними розпочалася довга розмова, з якої Ревекка довідалась, що цей молодик — студент, дуже симпатичний, розумний і життєрадісний. Студент розповідав силу-силенну анекдотів, а вона аж заходилась сміхом на превелику втіху молодикові, котрий сам був веселий і любив звеселяти інших. Ревекка також розповіла кілька цікавих історій, і обоє безнастанно реготали. Під час зупинок вони виходили з вагона, їли, пили, купували різні ласощі. На одній із станцій довелося ждати поїзда три години. Вони походжали — рука в руку — по платформі, і студент говорив дуже довго й захоплено. Про такі речі Ревекка чула вперше і навіть ніколи не читала в найцікавіших романах. Перед нею постав новий світ, гарний, великий, чудовий світ!.. А сонце сяяло на небі, все цвіло, співало, всміхалося — був початок травня, розумієте?.. Ревекка позирнула на молодого студента, зустрілася поглядом з його великими, чорними, жагучими очима і відчула, що червоніє, а на душі стало так хороше, ясно й тепло, як у навколишній природі. Голова їй палахкотіла... Такого почуття, як у цей момент, ще зроду не зазнавала. Вона не пам'ятає, як її рука опинилась в його великих теплих долонях. Не пам'ятає, що саме він їй казав. Знову зустрілася поглядом з його гарними очима і раптом випручала свою руку, згадавши, що її нетерпляче жде чоловік, самотній Йосип!.. Ще якусь хвилину вона стояла і дивилась на молодика, порівнюючи його із своїм Йосипом, його гарні очі з Йосиповими маленькими червонястими очицями під димчастими окулярами; його ясну, розумну голову з Йосиповою баранячою довбешкою, по
1 3 тии, що сидить навпроти (франц.).
рожньою, як м'ячик; натхненну студентову мову з Йоси-повими брехливими вигадками.
"Щезніть, щезніть, погані помисли, щезніть, щезніть, облудні думки! Туди, туди повинна я їхати!.. Я повинна, я мушу, я не можу інакше!.. Туди! Туди!!!" — думала Ревекка і схвильовано попрощалась із студентом.
Коли поїзд зупинився, Ревекка крізь вікно побачила на платформі вичепуреного Йосипа, і в її голові, мов вихор, промайнув молодик, з яким вона попрощалася лише дві години тому; ще не встигла опам'ятатись, як Йосип уже вбіг у вагон, обіймав її, цілував, щось говорив палко й ніжно. Ревекка не чула нічого... Але у фаетоні (Йосип виїхав зустрічати жінку в батьковому розкішному екіпажі) вона поклала гарячу голову на Йосипове плече і розридалась... Йосип утішав і заспокоював її, і отак вони приїхали додому.
Нове місто, новий дім, нові знайомства, нові компліменти та нові інтереси заполонили Ревекку, і образ молодого студента потьмянішав...
Під цей час між чоловіком і жінкою відбулося кілька прикрих сцен, де Йосип грав роль грішника, який навколішках просить пробачення; звісно, що Ревекка, жаліючи його, прощала... Якось уранці покоївка відсахнулась, побачивши, що мадам Ревекка, в самій сорочці, рве на собі волосся, а пан Йосип стоїть нерухомо, з черевиком в одній руці і димчастими окулярами — в другій. А втім, з яким шиком і блиском виїжджали вони щодня! Як розкішно Ревекка вдягалась! Скільки дам і дівиць заздрили її багатству й пишноті! Знайте, читачу: добрий, благородний, освічений чоловік — ніщо проти пари баских коней! Знайте, читачко: щасливе життя з люблячим, але бідним чоловіком — ніщо проти ложі в театрі! Всі ідеали — ніщо проти бучних бенкетів, блискучих балів, танців з офіцерами!..
Через рік, коли біль тяжкої втрати трохи вщух і Йосип перестав тужити за своїм коханим батьком, він заснував з кількома компаньйонами великий заклад по продажу кам'яного вугілля. На Йосиповому будинку раптом з'явилась чимала вивіска, на якій золотими літерами було написано:
"ГЛАВНАЯ КОНТОРА КАМЕННОУГОЛЬНОГО ТОВАРИЩЕСТВА ЗЕМЕЛЯ, ФАЙФЕРМАНА И М".
У цій конторі завжди сиділи троє бухгалтерів, двоє діловодів, секретар та касир, і вони з дев'ятої години ранку до п'ятої години дня різались у преферанс, а Земель та Файферман з компаньйонами стовбичили в Петербурзі — невідомо якого дідька! Ревекка сиділа собі вдома, в чудовій квартирі, і майже щовечора сюди приходили молодики з вершків тутешнього товариства позмагатися за зеленим столом.
Так проминули три роки: три гарні, спокійні роки для Земелевих бухгалтерів та діловодів, три веселі роки для Ревекки та її знайомих і три прикрі роки для нещасного Йосипа Земеля, бо він, бідолаха, втратив увесь свій капітал та ще й судився з компаньйоном, отим Файферманом, котрий своїми операціями з кам'яним вугіллям таки висвистів 1 усі гроші з його кишені.