Довго він займався цією приємною справою, але раптом його чутливе вухо вловило віддалений шум. Звір почав прислухатися вже рідше відриваючи равликів від стіни, стривожено мотав великою кошлатою головою.
Що занепокоїло звіра? Ця загадка скоро прояснилась. Удалині з'явились невиразні світлі плями, які коливалися у повітрі. Потім уже вирізнилися фігури людей, на їхніх головних уборах були прикріплені кульки, що світилися. Їхнє світло було схоже на те, яке випромінювала шерсть Шестипалого, але було значно яскравішим й освітлювало предмети на двадцять кроків навколо.
Високі стрункі люди в шкіряному одязі наближались до схованки Шестипалого, тримаючись на однаковій відстані один він одного. Вони несли перед собою довгу сітку, розтягнуту по ширині печери. У декого були палиці з петлею на кінці.
Мешканці Підземної країни йшли на полювання, щоб зловити Шестипалого.
— Тихше, друзі! — мовив начальник королівського полювання, вправний звіролов Ортега. — Відчуваю, звір недалеко. До мене доноситься запах.
— І ми відчуваємо його, — підтвердили підлеглі Ортеги.
— Міцніше тримайтесь на флангах, — наказав королівський ловчий. — Шестилапі завжди намагаються прорватись коло стіни.
— Ми підготували факели, — відповіли флангові. — Налякаємо його вогнем.
Хоч люди розмовляли тихо, звір почув їх і безшумно шмигнув у вузенький коридор на іншому кінці печери. Але мисливці були майстрами своєї справи, і вони чудово вивчили план лабіринту. Другий вихід з печери також загороджувала сітка, яку тримали люди.
Шестилапий з ревом відскочив назад і заметушився по печері. А мисливці здійняли крик, запалили факели, затупцювали ногами, загримали палицями по кам'яній підлозі. Пекельний шум, посилений луною, так налякав звіра, що він кинувся вперед наосліп і заплутався в широченній сітці. Мотузки затріщали під могутніми ударами лап, але мисливці все обплутували звіра сіткою, і невдовзі Шестилапий був у полоні.
В коридорі з'явився другий гурт мисливців. Люди, задоволено прицмокуючи, юрмилися навколо Шестипалого.
— За цього звіра ми отримаємо добру винагороду, — перемовлялись мисливці. — Погляньте, який він великий!
Тут знадобилися і палиці з петлями. Обережно розплутуючи лапи тварини, звіролови накидали на них петлі і зв'язували так, щоб Шестилапий міг робити лише невеличкі кроки. На голову звіра надягли міцний шкіряний намордник, а до шиї прив'язали кілька мотузок. Спритність, з якою все це було зроблено, засвідчила великий досвід ловців. Знявши з Шестипалого сіть, чоловіки заходилися її складати.
Коли все було приготовлено, вирушили додому. Найвищі і найсильніші потягли Шестипалого за шию, а коли той вперся, інші ззаду кольнули його гострими кінцями своїх палиць. Звір змирився і поплентався за людьми.
— Цього малюка відведіть у шестилапник номер чотири, а приручатимеш його ти, Зелано! — розпорядився звіролов Ортега. — Вирушайте, а я походжу по лабіринту, здається мені що тут нам є ще чим поживитися.
ДИВНИЙ СОН
исливці запропонували Ортезі факел, але ловчий відмовився: йому вистачало кульки на шапці.
Звіролови пішли, відводячи Шестилапого, а Ортега почав бродити лабіринтом на самоті. Години через дві, уважно дослідивши, мисливець переконався, що на цій ділянці заповідника ховається рідкісна здобич: самка з дитиною.
Ловчий повернув додому. По дорозі відвідав печеру, де давненько вже не бував. І тут він раптом помітив відблиск світла в невеличкому басейні, який раніше був порожній.
— Гляди-но, — здивувався Ортега, — нове джерело відкрилося. Скільки пам'ятаю, ніколи такого тут не було.
Після тривалої ходи ловчий дуже хотів пити. Він опустився на коліна коло джерела, зачерпнув рукою води і з насолодою випив. Вода мала особливо приємний смак, пінилась і вирувала. Ортега хотів ще трошки випити, але якась знемога охопила його усього.
— Ох, Ортего, Ортего, — докоряв собі мисливець, — старієш і слабнеш ти! Хіба раніше втомила б тебе така прогулянка. Ну, гаразд, відпочину трохи…
Він витягся зручно на жорсткому камені, і нездоланний сон склепив йому повіки.
Зникнення Ортеги схвилювало сім'ю лише під кінець наступного дня: тривалі відлучки старого мисливця були для неї звичними. Але, коли і через три доби він не повернувся, дружина і діти Ортеги, мисливці занепокоїлись.
Що могло трапитися з ловчим? Заблукати в лабіринті, котрий Ортега знав, як свої п'ять пальців, він не міг. Залишалося припустити найгірше: напад голодного звіра чи обвал. Але Шестилапі давно перестали нападати на людей і трималися від них подалі.
Король Уконда який правив того місяця, розпорядився відправити загін мисливців иа пошуки. Ним керував помічник ловчого Куото.
Люди несли оберемки факелів і великий запас провізії, оскільки пошуки могли затягнутися на кілька діб. І справді, лише після довготривалих зусиль знайшли Ортегу, котрий лежав у маловідомій печері, неподалік від круглого заглиблення, на її долівці. Заглиблення було схоже на басейн, але в ньому не було жодної краплини води.
Здавалося, ловчий мирно спав, але ніяких ознак дихання не було. Приклали вухо до грудей: серце не билось.
— Він мертвий! — скрикнув один з мисливців.
— І помер зовсім недавно, — додав Куото. — Його тіло ще зовсім тепле і гнучке. Але як він ви гримав два тижні без їжі та води?..
Сумна процесія з тілом Ортеги зупинилась перед ґанком синьої частини палацу, де жив Уконда. Сам король вийшов на ґанок віддати шану своєму вірному мисливцю.
Коли збираєшся ховати чоловіка, жінко? — звернувся він до вбитої горем Алони, дружини Ортеги.
— За звичаєм батьків, завтра! — відповіла та.
— Ха-ха-ха! — раптом почувся різкий сміх, і крізь натовп проштовхався лікар Бориль, з плечей якого звисала синя мантія. — Та хіба можна ховати живу людину?.. Ви лише погляньте на його свіже обличчя, якого не торкнулось дихання смерті! А це? — Низенький товстий лікар підняв руку Ортеги, опустив, і вона м'яко впала на ноші.
Алона з надією і сумнівом дивилася на лікаря Бориля а той намагався довести, що Ортега живий, лише без свідомості.
— Дурниці! Нісенітниця! — почувся громовитий бас, який уривчасто вимовляв слова, й до тіла Ортеги наблизився дуже високий худорлявий лікар Робить у недбало накинутій зеленій мантії. — Ця! Людина! Мертва! Як! Камінь!