Семен Жук и його родичі

Страница 38 из 48

Конисский Александр

— "Еге! то-то "нема діла"! — бо ми оброком з селян живемо, на оброці іздимо до Німців, щоб вступаться за німецкого мужика"... говорив Джур.

— "Вже ж не кожному безштаньку мішаться в моі діла, в моє житє — " різко сказав Ноздроватий и увесь почервонів.

— "Отсе як раз по пански, по полтавски," усміхнувся Джур.

— "Панове, панове! годі вам!" озвалась Лаврова, бачучи, що між Джуром и Ноздроватим піднимається фуґа, и знаючи гусарску вдачу Ноздроватого, котрому не дорого стояло и вдарить Джура. — "Прошу вас панове, не споріть!... цур ёму! чого спорить!... Страх, як не люблю в своій хаті сварки."

Ноздроватий притих и сказав: "ваша хата для мене храм, ваше слово для мене закон... а з господином Джуром ми докінчимо річ де-инде." Ноздроватий взяв шапку, попрощався з Лавровою и пішов, не кивнувши навіть Джурові головою.

Бажаючи розвіять той неприятний вплив, який зробили слова Ноздроватого, Лаврова сказала Нельговскому: "Знаєте що? поідьмо завтра на гулянку в Шандав."

— "Чи іхать, так и іхать," одповів нехотя Нельговский.

— "А ви з нами?" спитала Лаврова Коцюка.

— "Коли візьмете!"

— "Ну, значить всі гуртом! певно, що й Ноздроватий поіде... я ёго вдачу знаю, він до завтрого одійде."

И знов усі замовкли. Нельговский попрощався и пішов, кажучи, що він втомився и хоче спочить.

Джур просидів у Лавровоі до пізна. — Прийшовши до дому, він застав у себе на столі карточку Нельговского и якесь письмо; у Джура наче що ёкнуло в серці, швидче розпечатав він письмо: воно було від Ноздроватого. Ноздроватий писав Джурові, що такі наруги, яку заподіяв ёму у Лавровоі сёгодня Джур, "змиваються тілько кровю" и що він препоручив Нельговскому умовиться: коли, де и яким оружєм повинен одбутись поєдинок. На карточці Нельговского стояло: "за одповідю зайду до вас завтра в ранці о 8-ій годині."

Джура кинуло в жар. "От-тобі й на!... отсе так!... от-тобі бабусю и юрьів день!... Що ж ёго діяти?"... и різні думки забігали в голові Джура. Ходячи великими ступнями по хаті, він усе тер рукою по лобі, наче хотів витерти відтіль пораду для себе; далі взяв шапку, загасив свічку и тюпки побіг до Лавровоі.

Лаврова ще не спала; вона дуже здивовалась побачивши Джура: лице ёго горіло, він задихався, піт так цівкою и котив по лицю.

— "Що се з вами? що за знак? кажіть швидче!" питала Лаврова.

Джур подав ій письмо Ноздроватого и карточку Нельговского: "Прочитайте, все взнаєте... порадьте, що робить!" сказав він и швидче сів на диван: ноги в нёго тряслись.

Лаврова прочитала.

— "А що?" спитав Джур.

— "Ноздроватий, завсігди Ноздроватий!... собака — собакою й пропаде... горбатого хиба могила виправить."

— "Добре! але що ж я мушу робити?"

— "Певно, що не стріляться!"

— "А як же? треба ж принять зазив... хиба оповістить поліцию — чи що?"

— "Плюнуть, тай годі!"

— "Тогді він мені всенародно заплює очи... Ні, так не приходиться!"

Лаврова задумалась. — "Виходить: чи сову об пень, чи пень об сову — сові не легше," сказала вона. "Не стріляться погано; стріляться ще поганійше. Я знаю, чого Ноздроватий хоче... тут все лихо коіть Нельговский... та зась! не діждуть вони... От-що я придумала: идіть вкладуйтесь, та зараз на зелізницю."

— "Куди?" спитав Джур, наче не дочувши останнёго слова.

— "На зелізницю, та з Дрездена; нехай шукає вітра в поли."

— "Не можна так."

— "Чому не можна?"

— "Раз: Ноздроватий подумає, що я перелякався ёго та втік; а в друге ні з чим, у мене грошей нема, жду з дому." Джур нікому не признавався про свій виграш.

— "Вовка бояться, так и в ліс не ходить! нехай собі думає, що хоче... а що до грошей, так от вони вам; идіть швидче справляйтесь," сказала Лаврова, подаючи Джурови гроші.

— "Ні!" одповів Джур, трохи подумавши, "не приходиться... лучше нехай він мене вбє!"

— "Годі вам верзти невідь-що! идіть, беріть білети и для себе и для мене."

— "И ви поідете?" скликнув Джур.

— "З вами разом... поідемо хоч — ну все одно, в Мюнхен, чи що; бо в Швайцарію не можна: вони знають, що мій син там; довідавшись, що я поіхала в один час з вами; вони и собі подадуться за нами... я знаю, чого ім треба."

Джур поціловав Лаврову в руку...

Другого дня в ранці Нельговский о 8-мій годині стояв вже біля дверей Джуровоі кімнати. Двері були замкнуті, він постукав; ніхто не обзивав ся. Нельговский до кельнера... Довідавшись, що Джур у ночи виіхав, Нельговский тілько руками розвів!... "Отсе вже не по пански, а чорт батька знає, по якому!" сказав він и плюнувши подався до Ноздроватого.

Не менше здивовався и Нельговский и Ноздроватий и Коцюк, довідавшись, що й Лаврова тієі-ж ночи виіхала з Дрездена.

— "Се вони так в Шандав," шутковав Коцюк.

— "Ну, від мене він не втече," говорив Ноздроватий, "я знайду ёго и в Россиі."

— "Для мене," сказав Нельговский, "він все одно, що торішній сніг; та Лавровоі жаль! гарна пані!"

IV.

Ключем кипить и парує в паровику вода; з димаря преться дим и вискакують искри; колеса під ваґонами гуготять по зелізних рельсах; парова сила везе з Дрездена швидкий поізд, а в тому поізді іде Лаврова и Джур.

Седить Джур рядом з Лавровою, дивиться на неі, любується іі красою, веде сердечну розмову; весело ёму, спокійно.... Тілько ж — глянь! и пробіжить на чолі у нёго якась нервова дрижа.

— "А що, коли він поженеться за мною?" мигне в голові Джура думка про Ноздроватого. "От не було печали так чорти накачали!.. и надало мені зачепить ёго!.. щоб було змовчать, нехай би говорив собі, що хотів; так ні ж!.. десь мене біс сіпонув за язик... Правду кажуть, що язик мій — ворог мій, так воно й вийшло. Та ні! не поженеться!.. се не Россия! тут не з подорожними* [*Подорожними зовуться в Россиі білети на права брать почтових коней.] и не на почтових іздять!.. Та й куди б він погнався за мною! Ёму одна дорога, мені десять!.." И заспокоіться знов Джур.

А колеса гудуть! стациі мелькають — ось и Мюнхен!

Лаврова ще на дорозі подала синові телеграфом звістку, щоб іхав не до Дрездена, а в Мюнхен; Джур же й собі послав лист в Жуківку, звіщаючи про свій переізд, "щоб изучить адельгайдский солоний ключ біля Мюнхена."

Тижнів через два чи що, Француз ґувернер привіз до Лавровоі и одинчика Васю. Хлопя було вбране в одежу украінского покрою: широченні червоні шовкові штани; сорочка з батисту, біла наче сніг, аж вилискується, вимережані и вишиті шовком и золотом рукави; пазуха трохи розхристана...