Нельговский аж руками сплеснув од такоі речи; в очах ёго и на лиці показалась разом и радість и злість. — "Таку саму проповідь читав я — забув вже в якому романі..." одповів він. "Коли не помиляюсь, здається, хтось з героів Шпільгаґена проводить таке мудре, таке гуманне правило, не вважаючи на те, що на дні сієі філозофскоі проповіди лежить самий гидкий, самий узкий еґоізм..."
Джур всміхнувся.
— "Чим сміяться," заговорив знов Нельговский; "так ви лучче, добродію! гаразд розберіть вашу пораду, ваше правило, та тогді и побачите, до чого воно доведе."
— "Я давно вже розібрав," одповів Джур таким голосом, в котрому чулось, що він не хоче дальше спорить; але Нельговского не так-то легко було вгамовать!... стоіло тілько зачепить ёго за робоче питанє и він вже не переставав говорить поти, поки зоставався з ним хоч один чоловік, котрого він вважав за свого слухача.
— "Ні, мабуть ви не гаразд розібрали," говорив Джурові Нельговский; "бо коли б ви розібрали своє правило, то не проповідували б такого зла."
— "По вашому зло, а по моёму добро," огризався Джур.
— "Я здаюсь на суд других: нехай другі скажуть, чия правда. Ось слухайте, панове. Пан Джур каже: "помогай кожен сам собі," се-б то: ні на чию запомогу не сподівайся. Щоб помогать собі, треба: раз — уміть помогать, знать чим и як помогать, а друге — кроме знаня потрібна фізична сила, потрібне здоровє. Яким же побитом, скажіть мені, помогати-ме собі чоловік темний, чоловік недужий?... Се так!... се глум, тай годі! "Помогай сам собі" значить: коли я йдучи по дорозі бачу, що чоловік спотикнувся, впав, переломив собі ногу, не здужає підвестись з місця, я не повинен запомогти ёму и замість того, щоб одвезти ёго до дому або в больницю, скажу ёму: помогай сам собі... От що виходить з вашого правила..."
Джурові не хотілось спориться и боронить своі думки; але не приходилось же й замовчать, бо з того и Ноздроватий, а може й Лаврова, вивели б, що він остався в дурнях. Нельговский б тогді триюмфовав, а Джур любив сам триюмфовати... Він сказав:
— "Ви берете через край!... Яке хочете правило доведіть до крайности, вийде нісенітниця."
— "Ні! є старе правило: люби ближнёго як сам себе," вмішався Коцюк; "доводьте се правило хоч до якоі крайности, з нёго не вийде нісенітниця."
—— "Тривайте! тривайте! я ще не договорив," провадив Нельговский, стоячи серед хати в театральній позициі и махаючи обома руками. "Правило пана Джура для робітників и в загалі таки для "мужика" — не просто правило, а приговор на смерть. "Помагай сам собі", кажу я недужому, — ‘Рад би', каже він, ‘та не вмію' — "Не вмієш, так умирай!" — "Помагай сам собі," кажу я голодному, "роби, працюй."— ‘Робив би,' одказує голодний, ‘та нігде и нічого; працював би, та сили нема, здоровя нема.' — "Нема, так умирай!" — Третій на мою пораду скаже: ‘я й роблю, и працюю, та за роботу мало платять, дітям на хліб нестає, жінка нездужає.' — "Було не жениться," скажу я; "було вбить природу"... От-що! се таке правило, якого й Мальтус и Рикардо не проповідували... Так, так! нехай живуть тілько богатирі, та рентьєри, та банкери, одно слово: хто може жить без чужоі запомоги — той живи; а хто не вміє чи не може сам собі запомогти, кого природа не наділила ні таланом ні силою ні здоровєм ні енерґією, кому люде не дали ні освіти, ні землі, ні роботи: той не повинен жить, той вмирай!" — и Нельговский розвів округ себе руками.
— "Виходить, що й філантропіі не треба," вставив своє слово Коцюк.
— "А ви думаєте," обізвався з злостю Джур, "що з філантропіі люде мають користь?... як раз! Філантропи не хочуть чи не можуть зрозуміти, що вони варять воду, що вони гатять ту безодню прорву, котра вік була, єсть и буде, котроі не можна загатить, котра зветься боротєм за житє."
— "Отаке ловись!... виходить, що філантропія даремна річ... дурниця?" питав Нельговский Джура, ставши перед ним и заложивши обідві руки в кишені.
— "По моёму дурниця."
— "Ви шуткуєте, чи правду кажете?" допитувався Нельговский, не зводячи своіх великих очей з Джура.
— "Ведучи серьёзну розмову я ніколи не шуткую."
— "Чудно!... а виходить, наче шутки."
— "Від чого ж се так виходить?" огризнувся Джур, сердячись більш и більш.
Лаврова слухала и мовчала; для неі неприятно було, що розмова починала переходить в якусь горячу спірку; вона хотіла б перемінить сю розмову на що инче, та не знала, як би лучше се зробить, за кого вступиться. Ій здавалось, що правда не за Джуром, але виразить се вона не хотіла, щоб не підляти в огонь олію.
А Нельговский и Ноздроватий раділи, що Джур сидить наче на голках.
— "Від того воно так виходить," одповідав Нельговский, переговорюючи Джура, "що проповіди про самопоміч, про знесенє філантропіі — суть не що инше, як такий идеалізм, до якого не доходив ще найидеальнійший идеаліст."
Джур зареготався... "А ви як міркуєте, пане Коцюк?" спитав він.
Коцюк зрозумів иронію Джура и сказав: "По моёму п. Нельговский правду сказав! сі проповіди — коли не самий крайній идеалізм, то самий еґоістичний, самий найгірший реалізм; а чи те чи друге — все одно: давайте ёму назву яку хочете, од назви діло не переміниться, а все таки вийде те, що проповідь "помагай кожен сам собі" така проповідь, од котроі повинен тікать и затикать уши усякий чоловік, котрий бажає добра и щастя рідному краю на підставі демократиі, а не плутократиі."
Ноздроватий, котрий до сего часу мовчав, озвався й собі. — "Тривайте, господа!" заговорив він мішаючи великорускі и украінско-рускі слова: "господин Джур говорить: "каждий помагай сам собі"; господин Нельговский виводить з сего, що, коли занедужав чоловік, не нужно ёго лічить, значить: не нужно и лікарів, а господин Джур сам лікар."
Джур не дав ёму договорить: він встав з свого місця и сміючись сказав: "Хиба й ви за підмогу мужикові, за підмогу робітникові, за філантропію?.. Коли так, то скажіть, будьте ласкаві: як ви запомагаєте своім "крестянам", визволеним з вашого кріпацтва?... чи помогаєте ви ім, коли трафиться, що у них нічим заплатить вам оброку за землю?"
Панска кров заговорила в жилах Ноздроватого: — "До сего нікому діла нема," одповів він.