Про молоді літа є далі такий народний переказ: Семен був панським козаком, і на його очах мучили та гнобили українське хлопство. Не стерпіла добра душа такої наруги. Семен утік у світ з твердою постановою, відомстити мучителям і вигнати з краю. Іде, і все думає одну думку: якби Господь Бог поміг йому сповнити великий замисл. Так ідучи, утомився він і сів під дубом; сів відпочити та й так уснув. І сниться йому ангел немов питається: "чого ти, Семене хочеш від Господа Бога?" — "Щоби він дав мені шаблюку", відповів Семен: "я очистив би сей край від усякої погани". — "Буде по твоїй волі: Бог дасть тобі шаблюку й вогонь, а люди прозвуть тебе Палієм", — сказав ангел і відійшов. Здригнувся Семен, почувши в руці щось холодного. "Чи не не гадюка?" і схватився на ноги. А шаблюка гак і відскочила — полискується. Перехрестився козак, подякував Богові і справді небавом став воювати — очищати край від всякої погани.
От і відправився Палій в Запорожську Січ, у славне братство козацьке і тут швидко вславився, та став навіть кошовим отаманом над усіма козаками. Козацтво його шанувало а нарід, зачувши про його геройські подвиги, став уважати його "характерником". Так ішли вісти, що Палія ніхто не може побідити, ані взяти в полон, а куля його не береться. Та й не дурно так було, бо він прецінь "ангельським чином воював". Та-ж він шаблюку дістав від самого ангела; а була вона така тяжка, що як який козак провиниться, то отаман Палій за кару заставить його лиш нести шаблюку, а вже й стогне під тяжістю бідняка, а козаки над ним лиш сміються.
Але й рушниця Палієва, се не була звичайна собі стрільба. Розказують, що коли Семен спалив чорта, приступив до нього старезний дід, білий як сніг, та й каже: "На тобі сю рушницю за те, щось убив сатану, тілько шануй її, будеш ти, каже великий лицар і побіждати мені неприятеля; будеш ти, каже, мінятися як місяць: місяць зостаріється, зостарієшся і ти; зійде молодим, будеш молодим і ти: вертай сину на Січ". Сказав се дід і Бог зна де дівся, бо не простий чоловік він був а святий Апостол. І став Семен воювати сею рушницею, і що наведе нею на ряд ворогів, то вони як полова сипляться.
Певна річ, що в усіх тих розказах народних нема багато правди: але то не раз так було за давніх козацьких часів, що нарід з уст до уст розказував собі всілякі подібні дива про не одного козака-запорожця, який у гарячих борбах вславився шаленою відвагою, пекельною силою та диким завзяттям. Такі козаки-лицарі звалися характерниками. До ряду тих народних героїв добув собі швидко приступ і С. Палій.
На Запорожжі не зажив Палій довго. З ватагою сміливих людей іде він з Січи в правобічну Україну, що, як ми вже розказували через безнастанні війни майже зовсім була опустіла — і тут починає скликати людей у козаки, задумує заснувати нову українську державу та розшириш її з часом на всю Україну. Воля, братерство і рівність мали бути підвалинами нової держави: давній козацький лад мав станути в місце пансько-шляхотського; козацька рада мала заступити польську управу.
"Братерська наша воля без хлопа і без пана" мала віджити знов, як про се каже Шевченко в поемі "Чернець", де як раз співається про Палія.
От і стали до Палія напливати цілі громади народу, що терпів панщину, чи по московськім боці, чи у Польщі. Осередком народного руху став Хвастів, і звідти запускалися ватаги на всі сторони, та виганяли шляхту, жидів та католицьких ксьондзів. Палій лагодив загальне повстання проти Польщі. І дійсно року 1701 в купі з гетьманом Самусем запалив народний рух на Волині й Поділю. Козаки заволоділи Бердичевом і заподіяли там різню. Відтак займили Білу Церков. Пани й жиди утікали громадами, хто взагалі встиг життя добутися. А тимчасом щораз більше народу збігалося до Палія і повстання ширилося сильно.
Рух став небезпечний для Польщі. Але, що вона була сама безсильна і надто зайнята іншою війною, тож зверталася більше разів до московського царя Петра, аби поміг приборкати Українців.
І бачимо тут наглядний примір історичний, що сотки разів повторявся в нашій минувшині, та й нині не трудно його не раз добачити. Польща й Москва, два тяжкі неприятелі з зовсім суперечними інтересами, подають собі спільно руку, коли йде о здавленні грізного сусіда, українського великана.
Приступив тут ще до роботи проти Палія гетьман лівобережної (московської) України, Мазепа. Він боявся, що як Палій розворушить нарід до повстання не лиш по правім, але й по лівім боці Дніпра, то готов нарід його самого скинути з гетьманства, а вибрати гетьманом Палія. Бо треба знати, що нарід не любив Мазепу за його шляхотсько-аристократичні погляди. От і Мазепа починає обмовляти Палія перед царем, а в кінці підступом зловив його і віддав цареві в руки.
Увесь біль і уся лють народа звернулася проти Мазепи за те, що він підступним способом відобрав народові його любимця, геройського проводира та щирого демократа народолюбця. Багато народних пісень прегарно оспівує ту хвилю арештованя Палієвого і в них Мазепа прозиваний "проклятим псом" та подібними словами. Ось одна пісня:
"0й із-під річки та із-під Лиману та вітер повіває.
Там Мазепа Палія Семена на охоту взиває:
0й прибудь, прибудь. Палію Семене на охоту до мене.
Ой не буде, Палію Семене тобі кривди від мене".
От так Палій не передчуваючи нічого лихого, прибув до Мазепи. Гетьман його приймає та наповає. Аж тут:
"0й, як крикнув проклятий Мазепа та на свої улани:
"Возьміть, возьміть Палія Семена та збийте в кайдани!"
Ой збили Палія Семена, та вкинули в темницю.
Сам поїхав проклятий Мазепа аж до царя на столицю.
"0й чолом, чолом, найяснійший царю, превеликая сило,
Хоче Палій на тебе руку підняти а Москву в пень спалити."
То очевидно була брехня, а Мазепа видумав її лиш на те, щоби обмовити Палія перед царем і позбутися його. Тому й питається царя:
"Дозволяю ся найясніший царю йому з плечей голову зняти". "Не велю-ж я йому з плечей голову зняти, велю в Сибір ізослати".
От так заслано улюбленого народного проводира в далеку Сибір аж над ріку Єнисей, там де темні бори, вічні сніги, де живої людини на лік не найдеш. І промучився там Семен Палій за своє народолюбство цілих пять років. Доперва коли Мазепа, відступивши від царя, став в купі зі Шведами Москву воювати, загадав цар відкликати Палія, щоби тим приєднати собі український нарід та й придбати самого Палія до помочі проти неприятеля.