Схід палає. Я на цих озерах збагнув величність і глибину Пушкінового образу, що на століття пережив автора й набрав нового символу:
Горит восток зарею новой!..
У полум'ї, у вогні народжується новий день!
Раптом над верховіттям далеких дерев блиснула сліпуча іскра й виглянув краєчок сонця. Тоді вдарили десь не чутні досі литаври, загриміли дружно невидимі фанфари, й тисячі скрипок почали ніжну ранкову симфонію. Я люблю цю невчутиму музику, що заповнює на світанку простори й змушує озиватися до себе все живе. Під її супровід бадьоро сходить сонце й весело оглядає зрошену, млосну землю.
Горит восток зарею новой!..
Качки кружляють над затокою і табунцями, поодинці, парами сідають тут і там. Ми навіть не встигаємо їх помічати. Над затокою ще бухають наші постріли, й синій серпанок диму фіміамом підноситься до неба, та похибок тепер не злічити, й вони не обурюють навіть Вадима. Чи треба ж убивати далі, коли все живе так радіє новому дневі? Азарт ловця поступається перед великодушністю переможця, і постріли стають салютом сонцю; не завдаючи більше смерті, вони долучаються до величного концерту світла й дня.
* Порода чирки.
За п'ять кроків від моєї засідки з грюкотом упав у багнище бекас. Він зараз же занурив свого довгого тонкого дзьоба в болото й длубається там, шукаючи черву. Він так захопився своєю роботою, що зовсім не помічає страшної небезпеки, і я не одважуюся на нього націлюватись. Я дивлюсь на його вертку, маленьку постать і, щоб одігнати спокусу, тихенько свищу. Бекас стрепенувся, і його крихітний тулуб наливається жахом. Він витягнув дзьоба, скулився й очманіло дивиться на засідку. Я свиснув голосніше, й бекас спам'ятався. Щодуху мотнувся вбік, і повітря пронизує його розпучливий крик: "Кара-кац! Кара-кац!.."
— Пильнуй! — крикнув Гордій і вже хотів був висловити якусь Семенову сентенцію, та в цю мить саме насупроти Вадима близенько, рукою кинути, сідає пара чирят. Вони спокійно почали плюскатися, задоволені сонцем, водою, днем і своїм існуванням. Вадимів постріл перетяв їхню біологічну радість. А коли розвіявся дим, я побачив дивну картину: на воді лежить забита качка, а коло неї турботливо метушиться качур і чомусь не відпливає.
— Єсть! — крикнув Вадим, але, вгледівши живого качура, схопив рушницю й вистрілив ще раз. Качур, як ніде нічого, так само бентежно плавав навколо забитої подруги. Я запропонував свої послуги добити підранка, та Вадим категорично заперечив:
— На чорта! Я його й так візьму. Підранок же!.. Вадим лишив у засідці рушницю й поліз у воду. Раптом качур несподівано став швидко відпливати.
— Бий!! — несамовито закричав Вадим і з досади вдарив себе порожніми руками по стегаах. Та тільки-но я підніс до плеча рушницю, як качур стрепенувся й легко знявся над водою. Я вистрелив йому вслід, але постріл був невлучний. Непоцілений, здоровий самець швидко зник з наших очей, але я довго не міг його забути. Обстріляний, у пороховому диму, він залишився коло мертвої самиці. Любов перемогла в ньому смерть. На кілька хвилин життя його подруги стало йому дорожчим за власне. Він зневажив смертельну небезпеку, щоб якось зарадити своїй подрузі, яка не потребувала вже нічого. Сильне життя, дужа смерть і нездоланна тваринна любов!.. Мені аж холодок пройшов поза спиною: як близько я стояв коло самих джерел справжнього, великого життя!
Вадим мовчки взяв забиту птицю й насуплений повернувся до засідки. Та сидіти далі тут нам уже не хотілося. Чи то кінчився вранішній літ і нам не було чого робити на затоці, чи ми досить зголодніли й час уже снідати, чи, може, той качур черкнув своїми крилами темну смугу на першій частині нашого полювання... Як на те, з лози об'явився Семен Іванович. Він іде безшумно, як кіт, дрібно ступаючи босими ногами. Він запнувся в куценький, латаний-перелатаний піджачок і навхрест обхопив себе руками. Це він робить через те, що спина йому мерзне й у серпні, а по-друге, щоб підтримати свій одяг, який держиться в нього тільки на одному-одні-сінькому ґудзику. Семен Іванович — без рушниці, бо прийшов він сюди не полювати, а так — для ревізії та інструктажу, чи, власне, щоб скласти нам товариство до сніданку й чарки. Щодо цього в нього неабиякий нюх: куди б ми не зайшли, він без помилки визначить годину й місце сніданку і завчасу потрапить. Семен Іванович спритно, як на його вдачу, присів від металевого подзвону крижневих крил угорі й подає Гордієві якісь таємничі знаки. Вони пантеличать нерозважного Гордюшу, й він занадто пізно стріляє. Крижень важко піднісся над водою й подався за Дніпро. І небо, безсторонній свідок і мовчазний, поблажливий судія наших мисливських діл, ясно відбивається в чистому плесі ранкової затоки. Його лагідної замріяності не скаламутив цього разу Гордіїв постріл.
Ми вилазимо із своїх мокрих, незручних логовищ і сходимося на піщаному горбку снідати.
— Воно б мона було його беркицьнути! — каже Семен Іванович про крижня, уважно стежачи за Вадимо-вими руками, що нарізають широкими шматками сало.
— Ну, то я ж його й цілив добре, але ж він — тільки-но сів, як... — Гордій наводить силу слушних причин, чому він не влучив у крижня. Це звичайне мисливське оповідання з тієї незліченної серії, які родяться тільки для того, щоб виправдати невдалий постріл їхнього автора й зараз же вмерти. Семен Іванович слухає Гордія і навіть вигукує іноді своє: "Ге!" Це їжа так розчулила його, що він знизився до ласки слухати Гордія, як рівню собі. Він сів перед ним навколішки й пильно дивиться йому в рота, ніби очікує, що ось-ось відтіля вилетить якесь найголовніше слово, якого Гордюша ще не встиг сказати. Зосереджена уважність концентрується в брудних, як на халяві, зморшках старого Пальохи. Він не сперечається з Гордієм, а тільки підтакує, ніби Гордій усе робив як слід і в крижня, справді, ні в якому разі не можна було влучити. Очі Семенові Івановичу стають запитливими, й на похмурому чолі відбивається якась інша настирлива думка.
— Аби він хоч задержався, а то ж — враз, і потім же не з руки було стріляти... — старанно доводить йому Гордій, кумедно жестикулюючи пальцями. Семен Іванович знову вигукнув "Ге!" — і ще ближче підсунувся до Гордія. Раптом він перебиває його розповідь запитанням, яке, очевидно, цікавило його з самого початку: