Материні слова тільки дратували Олега.
— Мені скоро двадцять років, — відповідав він втомлено.
Він працював так тяжко, як ніколи раніше, бо Сергіїв не зменшив занять з електроніки, та й роботи в майстерні було достатньо.
А коли Олега почав відмовляти Вайткус, він раптом вибухнув:
— Я що, менше працюю? Я не будую млин? Не роблю борону? Я нікого не примушую. І якщо мені доведеться робити цю кулю самому, я все одно буду її робити. Напевно, братам Монголф'є також всі говорили, що вони дармують час. А не було б їх, не прилетіли б ми сюди на космічному кораблі. Все з чогось починається.
Вайткус засміявся. Сміх вигулькував звідкись з великої рудої бороди.
— Краще б не було братів Монголф'є, — сказав він нарешті. — І ми зараз мирно сиділи б на Землі.
— А я не жартую,— сказав Олег.
— Шкода. Треба вміти пожартувати над самим собою.
— Які вже тут жарти! Мати кричить. Луїза говорить, що не варта справа заходу. Старий торочить, що ризик надто великий. А іншим здається, ніби я граюся в якусь гру. Чому всі не розуміють?
— Взагалі, ти граєшся, — сказав Вайткус, — в хорошу гру, але дуже незвичну для нас, простих смертних.
— Але хіба ви не хочете полетіти звідси?
— Дуже хочемо. Ми, дорослі, навіть більше, аніж ти. Ми знаємо, що ми втратили, а ти тільки здогадуєшся. Але навіть в такому дивному соціумі, як наше селище, виробляються стереотипи у ставленні до нового. І вони майже не відрізняються від того, що відбувається у великому місті. Йти до корабля — це зрозуміло, всі так робили. Вбивати звіра — зрозуміло. Без цього не проживеш. Але летіти в гори на повітряній кулі — божевілля! Дитячий тип ризику. Це мрія Казика, а не справа людини, на яку селище покладається в іншому.
— Але пішки теж небезпечно.
— Пішки удесятеро більше шансів дійти. Дорога вже відома. Спорядження у вас краще, ніж минулого року. Досвіду у вас теж більше. Ні, я за традиційні шляхи, навіть коли традиціям усього рік. Надто багато поставлено на карту.
Заперечення не зупиняли Олега. Але за винятком Сергіїва, який в перші ж дні підрахував об'єм кулі та потужність пальника і прийшов до висновку, що куля зможе полетіти, решта мешканців селища сподівалися, навіть були впевнені, що нічого з цього не вийде.
Дік, як і раніше, не заздрив Олегові. Йому було достатньо власної вищості у тих життєвих ситуаціях, у яких він був переможцем. Він би й сам полетів на кулі, але не до корабля, а в інший бік, до таємничих лісів і рік, які ховалися за пагорбами. Там були його перемоги і випробування. Дік хотів побачити світ зверху, наче птахи. Але про це не вважав за потрібне говорити. Тому Олег здивувався, коли Дік також розшукав лежбище мустангів і приніс звідти цілий мішок міхурів.
Зовсім вже несподівано запротестувала проти польоту Ліз.
Олег уникав її, наскільки можна уникнути людину в маленькому селищі. І якщо Ліз приходила до них, він шукав привід піти в майстерню або перейти за перегородку до Старого, щоби там позайматися, не слухаючи жіночих теревенів. Його дивувала мама — з Ліз вона починала говорити, до того ж зі щирим захопленням, до того ж, про речі неважливі, дріб'язкові, які насправді не вартували того, щоби їх обговорювати. Та Бог із ними, поки вони обговорювали рецепти різних нехитрих страв, змагаючись у вмінні поєднувати солодкі бульби з кашею або сушеними горішками, це їхня справа, але вони взяли собі за звичай обговорювати інших людей. Не бажаючи слухати ці розмови, але не в змозі не слухати — голоси доносилися навіть через перегородку, — він дізнався, наприклад, що Лінда погано виховує руду Рут, оскільки більше думає про те, як запопасти Сергіїва. Велика Луїза не догодовує Казика, і він такий блідий, а Мар'янка все поганішає — якісь в неї негаразди з метаболізмом. Це були слова матері, Ліз їх не зрозуміла, але одразу згодилася. Якась недорозвинута дитина — вісімнадцять років, а більше схожа на хлопчака-підлітка. Олег навіть закашлявся, щоби вони зрозуміли, що він все чує, і через те Ліз засміялася високим голосом. І він одразу ж уявив собі Ліз, тільки не за голосом, хоча аж ніяк не хотів про неї думати. Ліз була найтовстішою з молодого покоління. Тобто, вона не була товстою, але в неї були товсті частини тіла. Іншого слова Олег підібрати не міг. Товсті груди і товсті стегна. Ліз часто сміялася, коли з нею розмовляли Олег чи Дік. Якось Олег перехопив погляд Діка, котрий дивився на Ліз, як на здобич на полюванні. Одного разу, коли Ліз пішла, а Олег, повернувшись від Старого, почав вмощуватися спати, мати запитала, чи не час йому подумати про сім'ю. Олег навіть не зрозумів, про що йдеться.
— Одружитися, — сказала мати.
Олег засміявся і запитав:
— Чи не з Ліз?
— Життя триває, — сказала мати. — Навіть у такій дикій ситуації. Дивися, втратиш дівчину. Піде вона до Діка.
— Вважай, йому пощастило, — відповів Олег.
— У тебе немає вибору.
— Я полечу на Землю і там вирішу всі свої проблеми.
— Дурень, — сказала мати спересердя. — Закінчиться тим, що закохаєшся у здихлю.
— Мар'яна хоча б не дурепа. — Олег відвернувся до стіни.
***
Весна прийшла рання і тепла. Сергіїв, який відповідав не тільки за календар, але й погоду, казав, що і літо, за його підрахунками, має бути теплим.
Спочатку дощі змили рештки снігу, тільки глибоко в лісі він ще тримався деякий час, потім дощі порідшали, і вдень повітря прогрівалося крізь хмари настільки, що дітлашня скинула хутряні сорочки і вибігала голими по пояс на вулицю. Сонце піднімалося вже так високо, що його можна було вирізнити непевною, але яскравою плямою, крізь одвічні хмари. Коза пережила черговий медовий місяць, і тепер заспокоїлася, паслася за частоколом і чекала приплоду.
З півдня повернулися шакали, які відкочували туди за звіриною. Перші птахи опустилися на загорожі, гучно б'ючи перетинчастими крилами. З'явився гнус, і коли дітлахи та жінки на чолі з Вайткусом працювали на городі, доводилося запалювати димні вогнища. Одного із близнюків Старого вкусила снігова блоха, і він прикусив собі до крові язик.
Літо ще тільки починалося, але Олег все більше відчував внутрішню тривогу, нетерплячку і навіть страх, що часу залишилося обмаль. Він нічого не встигне. Найголовніше, не встигне вивчити все, що потрібно, щоби прийти на корабель і відремонтувати зв'язок. Тепер його часто звільняли від спільних справ — він зовсім перестав ходити, на полювання і його не кликали працювати в поле. Навіть у майстерні Сергіїв наказував йому не плутатися під ногами. А вечорами суворо допитувався, що він вивчив, дізнався, зрозумів. До того ж Олег бачив і роздратування Сергіїва, спричинене тим, що сам Сергіїв далеко не все розумів.