— Піднімайся, — наказав Дік, який вловив прихований бунт.
Казик звів вузькими плечима і збільшив полум'я у пальнику.
Стало холодніше, кошик був мокрий, великі краплі стікали по
оболонці кулі і зривалися з нижнього обода.
Казику хотілося виразити урочисте відчуття польоту, але виразити його можна було лише в пісні. І якби він був один, він обов'язково заспівав би і навіть заспівав би зі словами, які він умів складати у вірші. Але він соромився робити це при свідках. Не посмів і зараз. Він беззвучно наспівував, стиснувши губи.
Діка охопив відчай безсилля. Хмари ніколи не закінчаться. Вони загубилися. І не треба було взагалі цього починати. Пішли б вони пішки, якось би перебралися через ріку. Нічого особливого. А тепер ні річки, ні селища не буде...
І раптом стало світліше, куля ввійшла у проміжок між хмарами — над головами був ще шар і їх майже несло до чорної величезної хмари, яка стіною стояла попереду, ніби вичікувала кулю, щоби зжерти її. У хмарі спалахували блискавки, і вона здавалася живою і гарячою.
— Як гарно! — вигукнув Казик. — Як зараз струсоне!
— Вниз! — наказав Дік. — Давай вниз, не розумієш, чи що!
— Шкода. — Казик протягнув руку до пальника, щоби зменшити полум'я. — Я такого ще ніколи не бачив. Знизу це не так цікаво.
— Мені нецікаво, — сказала Мар'яна.
Куля чомусь не знижувалася, а продовжувала летіти назустріч грозовій хмарі, і гуркіт, що долинав з неї, був майже безперервний, наче хтось вів велетенською палицею по паркану.
Дік відштовхнув Казика і різким рухом загасив пальник.
— Це тобі не забавка! — сказав він.
Пориви зустрічного вітру били по кулі, вона металася між хмарами і ніяк не могла спуститися.
— Не можна зовсім гасити! — закричав Казик. — Ви дурні!
— Замовкни! — наказав Дік. — Набрид.
Грубістю він приховував свій страх, бо навіть перед собою не хотів визнати, що може боятися.
Куля раптом затрусилася. Вона потрапила у повітряний вихор і ковзнула донизу.
— Запалюй! — крикнув Казик. — Невже ти не розумієш, що куля зараз охолоне.
— Встигнемо, — відповів Дік. — Спочатку треба спуститися униз.
— Не можна так відразу. Де запальничка?
Запальничка була у Діка, і він не давав її Казику, тому що вірив, що куля в безпеці. Йому хотілося одного — скоріше відійти від грозової хмари.
— Ти подивися, вона зменшується! — Казик показав рукою нагору, але тільки його очі бачили, що куля втрачає об'єм і швидкість її зниження росте.
— Візьми. — Дік все-таки захвилювався від наполегливого тону Казика і простягнув хлопцю запальничку.
Запальничка бахкала, тріскала і ніяк не хотіла запалюватися.
Було мокро, неприємно, усі вже змокли. Трут у запальничці теж відсирів. Якби Казик знав, що Дік погасить полум'я, він би заздалегідь сховав запальничку і тримав її сухою.
Довкола знову були хмари, знову потемніло, і гуркотіння, що долинало з грозової хмари, трохи стихло, залишилося там, нагорі, майже над головами.
— Добре, що встигли, — сказав Дік, виправдовуючись.
Краєм ока він знову і знову дивився, як Казик клацає кресалом.
— Давай, я спробую, — сказав Дік і вихопив запальничку із напружених пальців Казика. Запальничка не слухалася і його. Казик стояв поруч і дивився на іскорки, що вилітали із кременя. Вони здавалися холодними і маленькими.
— Вона зменшується! — прошепотіла Мар'яна злякано. Вона дивилася нагору і помітила, що мотузки сітки, якими була охоплена куля, все глибше врізаються у її оболонку.
Дік взяв запальничку в долоні і спробував протерти гніт.
Тепер всі зрозуміли, що куля падає все швидше.
— Може, закрити отвір? — запитала Мар'яна, але сторопіла — вона зрозуміла, що отвір внизу кулі їм нічим затулити.
— А твоя, твоя запальничка! — раптом закричав Казик. — У тебе ж повинна бути!
— Звичайно, — відповіла Мар'яна, — як же я не згадала. У мене є.
— Давай!
— А де вона?
— В гаманці на шиї, — підказав Казик.
Мар'яна швидко розв'язала лікувальний мішечок, який висів у неї на грудях, і дістала звідти запальничку.
Казик вихопив її, і відштовхнувши Діка, почав висікати вогонь.
Але пальник не запалювався.
— Відкрути його! — закричав Казик Дікові. — Ти ж його закрутив!
Кошик знову хитнуло, Дік втратив рівновагу і заледве встиг
схопитися за борт кошика.
Казик сам, ледве не поламавши коліщатко, відкрутив пальник і з насолодою вдихнув огидний запах газу, що виходив з трубки.
Запальничка, на щастя, не погасла, і в кінці трубки запалав фіолетовий вогник. Казик одразу додав вогню, і полум'я на секунду зникло, потім загорілося яскраво і впевнено.
Казик зазирнув в отвір кулі — тепле повітря пішло туди, у напівтемряву.
В цей момент вони вивалися вниз із хмар.
— Ми все ще пацаємо, — сказала Мар'яна тихо.
Вітер був слабкий, але поривчастий, куля поштовхами рухалася донизу.
— Пізно, — сказав Дік. — Тепер тримайтеся!
Він заспокоївся. Ліс був йому знайомий, а повірити в силу удару об дерева, уявити те, чого ніколи не відчував, він не міг. Йому здавалося, що ліс прийме їх і не вб'є.
— Мішки! — закричала Мар'яна, перериваючи зачаровану паузу очікування.
Вона сама кинулася до мішка, який лежав біля її ніг, і насилу перекинула його через борт кошика, ледве не випавши разом з ним.
У цю мить куля саме досягла верхівок дерев — це був момент, коли можна було розгледіти кожен листок на деревах, і Казик, який згадав про баласт тільки після вигуку Мар'яни, дивився, ніби зачарований, на наближення землі. Він не боявся загинути, йому було жаль такої гарної кулі, яка мала ось-ось розірватися.
Верхівки дерев, такі близькі, раптом рвучко пішли вниз, і земля з неохотою відпустила кулю.
І в наступну мить всі ожили. Дік теж підхопив мішок. Третій мішок пхав Казик, але він не викинув його, як Мар'яна, а, отямившись, висипав пісок з мішка і був дуже задоволений тим, що подумав про це навіть у такий момент, і сказав:
— Мішки треба берегти.
Але його ніхто не чув. Мар'яна і Дік дивилися вниз, на верхівки дерев, що поволі зникали в тумані. Вони продовжували дивитися навіть тоді, коли Казик вже спокійно зайнявся справами. Адже нікому не було потрібно, щоб куля знову здійнялася до хмар, тим паче, що баласту більше не залишилося. Він підкрутив пальник і дивився, щоби куля більше не піднімалася. Це було важко зробити, оскільки вже вирувала гроза і вітер ніяк не міг заспокоїтися. Куля продовжувала баламкатися мильною бульбашкою між хмарами і лісом.