Біологічно активна планета не може не приховувати у собі діадем. Але це не означає, що діадема дістанеться саме Павлишу. Клаптик планети, який поволі відкривався йому, був мізерно малий порівняно з усім цим світом, і потрібно буде ще багато експедицій, і багато таких, як Павлиш, аби можна було сказати, що ця планета більш-менш досліджена. І зрозуміла.
Павлиш визнавав, що ані знання, ані розуміння планети у нього нема. Але інтуїція весь час застерігала його проти цього світу. А Павлиш звик довіряти інтуїції.
Він готував всюдихід до поїздки, коли у службовий купол зайшла Саллі. Вона хотіла поїхати разом із Павлишем, проте Клавдія її не відпустила, оскільки вона сама потребувала помічниці. Клавдія пообіцяла взяти Саллі з собою наступного дня до цікавих відслонень на іншому березі озера, виявлених геоскаутами.
— Якщо вам трапляться квіти, — сказала Саллі, — справжні квіти, привезіть мені ма-а-алесенький букетик.
— А Клавдія?
— Страшнішого за кішку звіра немає.
— Я поволі починаю схилятися до думки, що вона має рацію.
— Ви? Непокірний бунтар?
— Усе це гра, Саллі. А ось у мене вчора розболівся живіт...
— Усе зрозуміло, можете не продовжувати, — промовила Саллі. — Три дні тому мене лихоманило, я трохи застудилася. І я почала підозрювати цю підступну планету в тому, що вона ухитрилася пронизати своїми бацилами наші непроникні стіни.
— На жаль, давні мрії про те, що ми десь зустрінемо неймовірні форми життя, поки що не збулися. Закони природи одноманітні. Той самий набір хромосомів, і за зовнішньою екзотичністю ті самі принципи життя. І майже повсюди знаходимо мікроорганізми, здатні чудово існувати на людському матеріалі.
— Саллі, ти вільна? — пролунав голос Клавдії.
Обидвоє почули.
— Йду, — сказала Саллі.
Можна подумати, заледве не промовив уголос Павлиш, що Клавдія ревнує.
Павлиш вивів всюдихід з купола і взяв курс по березі озера, щоби не заглиблюватися у ліс. Він їхав не поспішаючи, позиркував по боках, мирно дзижчали камери, клацали аналізатори — всюдихід чесно працював, не звертаючи уваги на пасажира. Павлишу хотілося знайти справжні квіти, хоча він розумів, що навряд чи вони тут трапляться — вищих рослин на планеті було ще мало, та й комах, які могли би опилювати їх, Павлиш також не зустрічав.
День був теплий, парило, сніг залишився тільки у лісовій гущавині. Земля просякла водою, і навколишній ліс за останні дні помітно віджив — розпочалося довге сутінкове літо. Більше снігу Павлиш тут не побачить,— вони полетять раніше, ніж літо дійде до середини. Хоча, одначе, він обов'язково полетить у гори, там є льодовики і вічні сніги. Шкода, що вони обрали місце для роботи у цьому похмурому краю — південніше, біля океану, де пустеля, клімат значно сухіший...
Дивне видовище привабило увагу Павлиша. Він навіть зупинив машину, щоби подивитися на величезних комах, як не дивно, схожих чимось на коней, зграя яких мабуть йшла на водопій і несподівано наткнулася на всюдихід. Комахи завмерли на мить, і відразу ж у них на спинах, виблискуючи і переливаючись усіма кольорами райдуги, почали рости прозорі міхурі. Зграя кинулася утікати уздовж берега, а міхурі досягли розмірів найбільших чудовиськ, сягнувши трьох метрів у діаметрі. Кожний крок втікача перетворювався у затяжний стрибок кілька метрів завдовжки — комахи мовби ширяли над землею. У цьому протиприродному русі була якась екзотична грація. Потім уся зграя повернула до озера і кинулася у воду. Лише бульбашки та вузькі чорні голови з білими очиськами висовувалися з води.
Далеко зграя не заплила. Раптово вода перед передньою комахою завирувала, і зміїна голова з роззявленою зубастою пащекою метнулася до блискучого міхура, міхур луснув, і чорна морда зникла під водою, там де зміїна голова. Інші плавці стрімко повернули до берега.
Павлиш перевірив, чи працювали камери — цю сцену варто переглянути ввечері вдома. Клавдія скаже щось банальне, на кшталт "жорстока боротьба за існування". Саллі буде дивуватися. Навіть співчуватиме цим міхурам, а може, побачить в цьому щось кумедне — хоча ні, що кумедного в цьому позбавленому гумору світі?
Павлиш пустив машину далі по берегу, роздумуючи про те, що критерієм цивілізованості світу повинно бути саме почуття гумору. Часом може засміятися і мавпа, але потрібна достатньо розвинена мова, щоби розповісти анекдот і побачити веселі обличчя співрозмовників. Тут нічого смішного просто не буває. Якщо ти загавишся, вирішиш посміятися, тебе з'їдять.
Незабаром довелося знову загальмувати — до берега підступали горби, вкриті рідкими білястими кущами. Але серед кущів виднілися кола розритої землі. Кола мали ідеальні форми, наче проведені циркулем.
Павлиш зупинив всюдихід на краю одного кола. Постояв. Нічого цікавого не відбувалося. Тоді він увімкнув щуп. Довгий гнучкий прут вистрибнув з тіла всюдихода і почав обмацувати землю. Кінець його повільно рухався до центра кола. І раптом, коли Павлиш вирішив, що кола безпечні, земля розсунулася, щось біле, підземне і безформне вилізло назовні — чи то був мацак, чи м'яке безформне подовгасте створіння, — обплутало щуп і з такою силою потягло до себе, в глибину, що щуп не витримав і обірвався. Мацак зник, земля знову стала рівною. Павлиш пошкодував, що втратив щуп, і похмуро сказав злодію:
— Вдавишся ти моїм щупом! Чесне слово, вдавишся!
Він повів всюдихід боком, ближче до схилів пагорбів, продираючись через кущі.
І раптом він побачив квіти. Або щось, дуже схоже на квіти.
Ясно-червоні пелюстки розміром як долоня оточували пухнастий жовтий центр квітки. Це було гарно. Довгі стеблини трохи погойдувалися, згинаючись під вагою пелюсток.
Павлиш роздивився. Начебто нічого йому не загрожувало. Як би там не було, скафандр врятує його від будь-якої несподіванки.
Він вистрибнув зі всюдихода і підійшов до квітів. Приємно потішити Саллі.
Але в той момент, коли рукавичка Павлиша доторкнулася до стеблини, квітка відхилилася, наче злякалася і, згорнувши пелюстки, зникла під землею. Тільки вузенька нірка вказувала на місце, де вона росла. З другою квіткою Павлиш вирішив схитрувати. Він схопив її швидко, наче ловив муху, і смикнув.