Селяни

Страница 94 из 99

Оноре де Бальзак

Блонде пішов до себе написати кілька листів. Він втратив безтурботну веселість перших днів; він був збентежений і неспокійний; це було не передчуттям, як у пані Мішо, а скоріше чеканням передбаченого і неминучого нещастя. Він казав собі:

"Усе це скінчиться погано; і коли генерал не прийме твердого рішення і не відступить з поля бою, де його переважає численність ворогів, – буде чимало жертв; хто зна, чи зможе ще він з дружиною вибратися звідси цілими й здоровими? Боже мій! Піддавати таким небезпекам таке чарівне, таке віддане й бездоганне створіння! І він думає, що кохає її! Ну, що ж, я розділю їх долю, і коли я не зможу їх врятувати, то загину разом з ними".

VIII. Сільські чесноти

Марі Тонсар сиділа вночі на краю містка по суланжському шляху, очікуючи Бонебо, що, як звичайно, провів день у кав’ярні. Вона почула його ще здалека, і його хода вказала їй, що він був п’яний і програвся, бо він співав, коли був у виграші.

– Це ти, Бонебо?

– Я, дитинко…

– Що це з тобою?

– Я заборгував двадцять п’ять франків, і мені можуть разів з двадцять п’ять звернути шию перед тим, як я їх десь знайду.

– Ну, так-от, ми можемо мати п’ятсот, – сказала вона йому на вухо.

– О! Це треба вбити когось; а я хочу ще жити…

– Мовчи! їх пропонує Водуайє, коли ти даси йому захопити твою матір біля дерева.

– Я краще вб’ю людину, ніж продам свою матір. В тебе є своя бабця, Тонсарша; чому ти її не викажеш?

– Я б спробувала, та батько розсердиться і не дасть мені зробити цю штуку.

– Це так… Тільки однаково, моя мати в тюрму не піде… Бідна старенька! Вона пече мені хліб, добуває одяг, не знаю звідки… Піти в тюрму… та ще через мене! Я не мав би ні серця, ні нутрощів. Ні, ні!.. І, боячись, щоб її якось не було продано, звелю їй сьогодні ж ввечері більше не підрізувати дерева.

– Ну, що ж, хай батько робить як знає, а я скажу йому, що є нагода заробити п’ятсот франків, і нехай він запитає бабусю, чи згодна вона. Сімдесятирічну стару анізащо в тюрму не посадять. А потім їй там було б навіть краще, ніж на своєму горищі…

– П’ятсот франків!.. Я поговорю з матір’ю, – сказав Бонебо, – коли вона справді не від того, щоб віддати їх мені, я б їй трошки виділив на життя в тюрмі; буде собі прясти, непогано згає час, їжа добра, хата тепла, турбот набагато менше, ніж у Коншах. До завтра, дитинко… Нема часу мені з тобою базікати.

На другий день, о п’ятій ранку, ще вдосвіта, Бонебо та його мати стукали в двері "Великих-ГУ-синіх", де тільки сама стара Тонсар уже була на ногах.

– Марі,– вигукнув Бонебо, – справу зроблено!

– Чи не вчорашню справу з деревами? – сказала стара Тонсар. – Все скінчено, я беруся за неї.

– Ото ще новини! Пан Рігу обіцяв моєму хлопцеві арпан землі за цю ціну…

Обидві старі засперечалися, яку з них продадуть її діти. На галас суперечки піднявся весь дім. Тонсар й Бонебо стали кожен на сторону своєї матері.

– Тягніть соломинку, – запропонувала пані Тонсар-молодша.

Щаслива соломинка припала шинкові. Через три дні, на світанку, жандарми привели з глибини лісу в Віль-о-Фе стару Тонсар, яку начальник охорони, його помічники й польовий сторож спіймали на гарячому з непридатним терпугом, яким проривали кору, і лещатами, що ними злочинці загладжували кільцеподібний виїм на взірець полірованого сліду, що лишає черв’як. У протоколі встановлено було, що цю віроломну операцію зроблено над шістдесятьма деревами на просторі, радіусом у п’ятсот кроків. Стару Тонсар перевели в Оссер; справа підлягала розглядові суду присяжних.

Коли Мішо побачив стару Тонсар біля підніжжя дерева, він не міг утриматися, щоб не сказати:

– От люди, на яких пан граф і пані графиня виливали свої милості!.. Слово честі, коли пані мене послухає, вона не дасть посагу молодшій Тонсар, яка ще менш варта його, ніж її бабця.

Стара підвела на Мішо свої сірі очі й пронизала його злісним поглядом. Справді, дізнавшися, хто був винуватцем цього злочину, граф заборонив дружині давати хоч що-небудь Катрін Тонсар.

– Ви, пане граф, тим більше маєте рацію, – сказав Сібіле, – що землю Годен придбав, як я тепер дізнався, за три дні до того, як Катрін Тонсар приходила зі своїм проханням до графині. Отже, бабця й внучка розраховували на вплив цієї сцени і на добрість графині. Катрін цілком здатна потрапити в той стан, в якому вона зараз є, з єдиною метою дістати гроші, бо Годен до цієї справи непричетний…

– Які люди! – вигукнув Блонде. – Паризькі шибеники проти них святі…

– Ах, добродію! – перервав його Сібіле, – корисливість скрізь підштовхує на страхітливі вчинки. Ви знаєте, хто видав стару Тонсар?

– Ні!..

– Її внучка Марі; вона заздрила одруженню сестри і, щоб влаштуватися…

– Це жахливо! – сказав граф. – Отже, вони здатні й на вбивство?

– О! – відповів Сібіле, – за найменшу дрібничку: вони так мало цінують своє життя, оці люди! Їм набридло весь час працювати. Ах, пане граф, у глушині сіл робляться справи не чистіші, як у Парижі. Ви, далебі, цьому не повірите.

– Будьте після цього доброю та благодійницею! – сказала графиня.

Ввечері, в день арешту, Бонебо з’явився в шинок "Великі-ГУ-сині", де вся родина Тонсарів віддавалася великому святкуванню.

– Так, так, радійте! Я щойно дізнався від Водуайє, що на покарання вам графиня відмовляє Годенші в обіцяній їй тисячі франків; її чоловік не хоче, щоб вона їх давала.

– Це паскуда Мішо порадив їй, – сказав Тонсар. – Моя мати сама чула, вона мені про це розповідала в Віль-о-Фе, коли я відносив їй гроші та всі її речі. Ну, й хай не дає; наші п’ятсот франків допоможуть Годенші розплатитися за ділянку, а за цю справу ми з Годеном помстимося… Ах, так! Мішо втручається в наші дільця! Йому теж не поздоровиться… Що йому до всього цього, питаю я вас? Хіба його лісів стосується вся ця справа? А ніхто, як він, головний винуватець усієї цієї історії… Він же й розкрив усе в той день, коли мати перерізала горло його собаці. Ну, а якби я здумав втручатися в їхні справи, коли б я розповів генералові, що його дружина розгулює вранці з молодим парубком по лісах, не боячись холодної роси? Для цього треба мати гарячі ноги…

– Генерал, генерал! – сказав Курткюїс. – З ним можна зробити все, що завгодно. Це все Мішо вбиває йому в голову… Заводіяка, а сам нічого на своїй оправі не розуміється… При мені все інакше йшло.