Селяни

Страница 67 из 99

Оноре де Бальзак

– Ну, одне слово, ви сповіщені,– сказав Сібіле, почуваючи себе побитим, наче осел.

– Сповіщений про що? – лукаво спитав Рігу.

– Про наміри Оббивальника, – покірно відповів управитель. – Він помчав у префектуру, вкрай оскаженілий.

– Нехай собі мчить! Якби пани Монкорне не ламали коліс, що стали б робити каретники?

– Я принесу вам сьогодні тисячу екю на одинадцяту годину ввечері…– сказав Сібіле. – Але вам, далебі, слід би трохи просунути мої справи, відступивши мені кілька ваших прострочених застав… з тих, що дали б мені змогу одержати дві-три гарні ділянки землі…

– В мене є застава Курткюїса, та я сам не хочу його чіпати, бо він найкращий стрілець у департаменті; коли ж я передам її тобі, ти зробиш вигляд, що притискуєш цього бідняка в інтересах Оббивальника, отже ми вбили б двох зайців одразу; Курткюїс буде здатний на все, побачивши себе нижче за Фуршона. Він остаточно вимотався на своїй Башльрі; він добре угноїв землю, обсадив усю огорожу саду шпалерами. Ця садибка коштує чотири тисячі франків; граф охоче дасть їх тобі за три арпани землі, сусідньої з його мисливськими ділянками. Якби Курткюїс не був розмазнею, він міг би виплачувати свої проценти самою тільки дичиною.

– Ну що ж, то перепишіть на мене цей борг, я дещо матиму на цій справі. Будинок і сад дістануться мені майже за ніщо; граф купить три арпани.

– Яку ж частку ти даси, мені?

– Господи! Ви здатні видоїти й бика! – вигукнув Сібіле. – А я щойно витягнув в Оббивальника наказа впорядкувати збирання колосків згідно з законом…

– Ти цього домігся, синку? – сказав Рігу, який кілька днів тому подав Сібіле думку про ці утиски, рекомендувавши порадити їх генералові.– Тепер ми його тримаємо, він загинув; але недосить тримати його за один кінець мотузки, треба обв’язати його з усіх боків, наче пачку тютюну! Відсунь засувки, синку; скажи дружині дати мені каву та лікер, а Жанові звели запрягати. Я поїду в Суланж. До вечора! Здоровий був, Водуайє,– сказав колишній мер, побачивши колишнього польового сторожа. – Ну, що там такого?

Водуайє розповів про все, що діялося в шинку, і спитав думки Рігу про законність розпоряджень, задуманих генералом.

– Право в нього на це є,– рішуче заявив Рігу. – Пан у нас суворий; абат Бросет – пройдисвіт; ваш кюре підказує генералові усі ці заходи, бо ви не ходите в церкву, нечестивці ви! А я от ходжу! Бог же існує!.. Ви стерпите все, Оббивальник завжди буде мати гору.

– Гаразд, а збирати колоски ми будемо!.. – сказав Водуайє з рішучістю, характерною для бургундців.

– Без посвідок про бідність? – спитав лихвар – Кажуть, що він поїхав у префектуру по військо, щоб привести вас у покору…

– Ми будемо збирати колоски, як і раніше, – повторив Водуайє.

– Збирайте!.. Пан Саркюс розсудить, чи правильно ви робите, – сказав лихвар з таким виразом, ніби обіцяв збирачам колосків покровительство мирового суду.

– Ми будемо збирати колоски, і сила за нами!.. Або Бургундія вже більш не буде Бургундією! – сказав Водуайє.– Коли в жандармів шаблюки, то в нас – коси, і ми побачимо!

О-пів на п’яту широка зелена брама колишнього церковного будинку розчинилася на своїх завісах і гнідий кінь на повідку в Жана завернув на майдан. Пані Рігу і Анет, вийшовши за хвіртку, дивилися на маленький, пофарбований у зелений колір плетений візок з шкіряним верхом, де на м’яких подушках сидів хазяїн.

– Не запізнюйтесь же, – сказала Анет, трохи накопиливши губки.

Усі жителі села, що вже знали про грізні накази, які готував мер, побачивши, як їхав Рігу, виходили за поріг або чекали на головній вулиці, вважаючи, що він їде в Суланж захищати їх.

– Ну що ж, мадам Курткюїс, наш колишній мер, мабуть, поїхав нас захищати, – сказала стара праля, дуже зацікавлена у питанні про лісові порубки, бо чоловік її продавав хмиз, накрадений у Суланжі.

– Господи боже мій! Серце в нього обливається кров’ю при вигляді, що в нас коїться; йому ж це так само тяжко, як і іншим, – відповіла бідна жінка, яка тремтіла від одного імені свого кредитора, але зі страху вихваляла його.

– Ах, що й казати, негаразд вже з ним зробили! Доброго дня, пане Рігу, – сказала праля, якій Рігу вклонився, як і своїй боржниці.

Коли лихвар переїхав Туну, через яку перебиралися вбрід в усяку пору року, Тонсар, вийшовши із свого шинку, сказав Рігу на кантональному тракті:

– Ну, як, дядьку Рігу, Оббивальник, мабуть, хоче обернути нас на своїх собак?

– Це ми ще побачимо! – відповів лихвар, підстьобуючи свого коня.

– Він зуміє нас захистити, – сказав Тонсар групі жінок і дітей, що юрмилися навколо нього.

– Він так само думає про вас, як повар думає про піскарів, чистячи пательню, щоб їх засмажити, – заперечив Фуршон.

– Прикуси собі язика, коли ти п’яний!.. – сказав Муш, смикаючи діда за блузу і штовхаючи його під схил, до підніжжя тополі.– Якби цей шибеник-чернець почув таке, ти б уже не продавав йому більш своїх слів так дорого…

І справді, коли Рігу поїхав у Суланж, то до цього його спонукала грізна звістка, яку приніс егський управитель, і яка, на його думку, була загрозлива для таємної коаліції авонської буржуазії.

Частина друга

І. Вище товариство Суланжа

Приблизно в шести кілометрах від Бланжі, висловлюючись офіційною мовою, і на такій же відстані від Віль-о-Фе, на пагорбі, відгалуженому від довгого пасма, паралельного іншому пасму, під яким протікає Авона, розташовано амфітеатром маленьке місто Суланж, прозване "красенем", може, з більшим правом, ніж Мант.

Біля підніжжя цього пагорба річка Туна розливається по глинистому грунту, на площу близько тридцяти гектарів, у кінці якого суланжські млини, споруджені на численних острівцях, складають мальовничу групу, таку чарівну, як міг би тільки вигадати архітектор по розбиванню садів. Зросивши суланжський парк, де вона напуває красиві струмки та штучні озера, Туна впадає прекрасним каналом в Авону.

Замок Суланж, один з найгарніших у Бургундії, перебудований за Людовіка XIV за малюнками Мансара, звернутий фасадом до міста. Отже, і замок, і місто взаємно показують один одному таке ж блискуче, як і винтончене видовище. Кантональний тракт лежить між містом і ставком, який місцеві жителі трохи запишно величають Суланжським озером.