Досить прозірливий, щоб правильно оцінити шанси на багатство, скриті в Катрін, – він хотів стати наступником Тонсара по "Великих-ГУ-синіх"; отже він використовував усю свою хитрість і всі свої здібності, щоб привабити дівчину; він обіцяв їй багатство й таку ж необмежену свободу, якою користувалась Тонсарша; він обіцяв, нарешті, своєму майбутньому тестеві величезний прибуток з його шинку у п’ятсот франків щороку, аж до остаточної сплати боргу, який розраховував сплатити векселями, маючи про це особливу розмову з паном Брюне. Ковальський підмайстер за основною професією, цей карлик працював у каретника, коли в того бувало багато роботи; звичайно ж він наймався на важку, але добре оплачувану поденщину. Хоч у нього було близько тисячі восьмисот франків, покладених у Гобертена, про що ніхто в окрузі не мав і підозри, він жив, як справжній жебрак, наймаючи комірку на горищі у свого хазяїна й підбираючи колоски в жнива. Він носив зашиту в поясі своїх святкових штанів розписку Гобертена, яка щороку поновлювалась і зростала в своїй сумі завдяки нараховуванню процентів і новим заощадженням.
– Ну, й начхати мені на це! – вигукнув Ніколя, відповідаючи на обережне зауваження Годена. – Коли вже треба, щоб я був солдатом, хай краще висівки в кошику вип’ють мою кров одразу, ніж отак віддавати її краплинку по краплинці… Зате я визволю наш край від одного з армінаків, яких сам диявол випустив на нас…
І він розповів про змову, нібито вигадану проти нього Мішо.
– Де ж ти хочеш, щоб Франція брала своїх солдатів?.. – сказав натхненно сивий старий, підводячися з місця і стаючи перед Ніколя серед глибокого мовчання, що настало після цієї страшноїзагрози.
– Відслужиш свій строк і повернешся, – сказав Бонебо, покручуючи вуса.
Бачачи, що тут зібралися всі найгірші негідники краю, старий Нізрон похитав головою і вийшов із шинку, раніше заплативши пані Тонсар один ліар за випиту склянку вина. Коли чесний чоловік виніс свої кроки на сходи, рух вдоволення, який пробіг в оцих зборах п’яниць, сказав би тому, хто б його побачив, що всі ці люди здихалися живого докору власного сумління.
– Ну, що ж ти про всі ці діла скажеш, гей, ти, Куцане? – спитав Водуайє, який щойно прийшов і якому Тонсар встиг розповісти про випадок з Вателем.
Курткюїс, якому мало не всі давали це насмішкувате прізвисько, цмокнув язиком об піднебіння, ставлячи свою склянку на стіл.
– Ватель помилився, – відповів він. – На материному місці я б роздряпав собі боки, ліг би в ліжко, прикинувся б хворим, насів би на Оббивальника та його сторожа й зажадав би з них двадцять екю на лікування. Пан Саркюс присудить…
– В усякому разі Оббивальник заплатив би, щоб не було зайвих розмов, – зауважив Годен.
Колишній польовий сторож Водуайє, людина п’яти футів і шести дюймів на зріст, з побитим віспою обличчям, запалим ротом і випнутою нижньою щелепою, мовчав з виглядом сумніву.
– Ну, – спитав Тонсар, приваблений шістдесятьма франками, – чого ти закопилився, йолопе ти? Матір мою побито на двадцять екю, чому ж їх не здерти при такій нагоді! Галасу ми наробимо на триста франків, а пан Гурдон може сміливо заявити їм там, в Егах, що в матері вивихнуто стегно.
– Можна й насправді його вивихнути, – зауважила шинкарка, – в Парижі так роблять.
– Я занадто багато чув про королівських чиновників, щоб повірити, що справа піде так, як вам хочеться, – сказав, нарешті, Водуайє, який часто допомагав суддям і колишньому жандармові Судрі.– Поки йдеться про Суланж, ще як-не-як; пан Судрі тут представник влади, а він не дуже прихильний до Оббивальника. Але Оббивальник і Ватель, коли, ви на них нападете, будуть захищатися всіма способами й скажуть: "Жінка винна, в неї було дерево, інакше вона дала б оглянути свою в’язку ще на дорозі, а не тікала б; коли з нею сталося нещастя, хай скаржиться тільки на свій злочин". Ні, це справа непевна.
– А хіба поміщик оборонявся, коли я його притиснув? – сказав Курткюїс. – Він мені сплатив.
– Коли хочете, я піду в Суланж, – сказав Бонебо, – і пораджуся з секретарем суду паном Гурдоном; ви сьогодні ж ввечері знатимете, чи пахне тут смаженим.
– Тобі б тільки вигадати який-небудь привід, аби покрутитися навколо цієї товстої гиндички, Сокарової дочки, – відповіла йому Марі Тонсар, так плеснувши його по плечу, що аж у грудях у нього загуло.
У цей час зачувся куплет бургундської різдвяної пісеньки:
А скоро він дістав нагоду,
Як чудо сотворив
І на весіллі просту воду
Мадерою зробив.
Усі впізнали голос дядька Фуршона, якому цей куплет безперечно припав до вподоби, а Муш підспівував йому дискантом,
– Ну, й нализалися ж вони! – гукнула стара Тонсар своїй невістці.– Твій батько червоний, як пічка, а хлопця хитає, як лозу.
– Привіт! – вигукнув старий. – Багато тут усякої погані набралося!.. Привіт! – сказав він своїй внучці, спіймавши її в обіймах Бонебо. – "Привіт тобі, займана Маріє, сатана з тобою, проклята ти в жонах" і так далі… Привіт чесній компанії! Приструнчили вас! Можете розпрощатися із своїми снопами! Є новини. Казав же я вам, що поміщик вас із світу зживе. Ну, от він вас і пошмагає законом!.. От що значить боротися з панами! Пани наробили стільки законів, що мають їх на всяку нагоду.
Шановний оратор раптом страшенно гикнув, від чого його думки набрали іншого напряму.
– Якби Вермішель був тут, я дихнув би йому просто в пику, він мав би тоді уявлення, що таке алікантське вино! Ну, й вино! Якби я не був бургундцем, я б хотів бути іспанцем! Божественне вино! Напевно, папа цим самим вином справляє обідню! Ну й винище! Я знов молодий!.. Слухай, Куцане, якби твоя жінка була тут… я б її знайшов молодою! Куди там нашому вареному до іспанського!.. Варт зробити революцію заради того тільки, щоб потрусити льохи!..
– Яка ж новина, татусю? – спитав Тонсар.
– Годі з вас жнив: Оббивальник заборонить вам збирати колоски.
– Заборонить збирати колоски!.. – закричали відвідувачі шинку в один голос з перевагою пронизливих нот чотирьох жінок.
– Так, – сказав Муш, – він привезе постанову, оголосить її через Груазона, розклеїть по кантону, і тільки тим, хто матиме посвідки про бідність, можна буде збирати колоски.